Меню сайта
Форма вхіда
Пошук
ТОП матеріалів
Найпопулярніші
Найкоментованіші
Найкращі
Найновіші
Рекомендуємо прочитати
Коммерция: Продам прибор нормализации артериального давления
Рекомендую отказаться от медикаментов! Продам прибор нормализации артериального давления.Уникальный прибор для тех кого беспокоит давление, обладает высокой терапевтической эффективностью и может быть использован в еще более широких масштабах в качестве нетравмирующего,не вызывающего каких-либо побочных осложнений немедикаментозного средства.Прибор номинировался на Нобелевскую премию в 2008г.
тел. для справок: 050-779-14-42; 093-019-00-22 Читать далее...

Коммерция: Здоровье без врачей
История--ххх: Історична довідка про створення Вовчанського районного суду
ВОВЧ@НСЬК Пн, 16-07-2018, 01:19
Вітаю Вас Гость | RSS
Что здесь изображено?  
 Публикации
Головна » Статті » История--ххх

Буклет ІСТОРІЯ ВОВЧАНСЬКА
Територія міста була заселена здавна, про що свідчать два неолітних поселення (УІІ-ІІІ ст.. до н.е.), кургани ранньої бронзи (ІІІ століття до н.е.), поселення черняхівської культури (ІІ-УІ століття н.е.), а також городище і три поселення салтівської культури (УІІІ-Х століття).
До заселення через Вовчі Води були прокладені татарські броди, сакми, переправи, що вказувало про проходження татарського війська по вододілі Оскола і Дінця: Бурлук, Гнилиця, Хотімля, Вовча, Нежеголь, Короча й інші річки.
На північно-заході від сучасного Вовчанська праворуч лежав Муравський шлях, що відомий у літописі як головний торговий шлях із Криму в Русь.
У 1674 році Білгородський воєвода Ромадановський звернувся до царя Олексія Михайловича з листом, у якому доклав про існуючу небезпеку від татар цієї місцевості – Вовчі Води. Від царя він одержав наказ «заснувати поселення на Вовчих Водах і скликати на проживання черкасів з Малоросії, а росіян приймати не велено. Це було доручено здійснити Мартинові Прокоповичу Старочудному – нежегольському Черкашину.
Він оглянув угіддя Вовчих Вод і вирішив заснувати слободу, написавши Білгородському воєводі: “И есть от Белгорода, от реки Северского Донца с левой стороны, речка Волчьи Воды. На ней три брода да сенная поляна, а через те броды и поляну лежат татарские сакмы, а теми сакмами татаровья в русские города войной идут, а водами В.В. владеет Белгородский монастырь”.

І цар дозволив учинити біля містечка “на городищі” укріплення і сторожу щоб “таторовья в русские города безвестно не пришли”.
Воєвода дав згоду і Старочудний у 1674 році, зі своєю братією побудував слободу з земляним укріпленням на фундаменті минулих століть: ця слобода і понині зветься Городище ( Чаплієвка). Укріплені поселення називалися “містечками”.
Взагалі найчастіше переселенці будували поселення на місцях городищ минулих століть. Вони розташовувалися на високих місцях, що мали природний захист: ліс, річку, і були оточені розкішними луками, так необхідними для скотарів.
Річка Вовча в той час була дуже глибокою, багатою рибою, як і Сіверський Донець. Поселенці ловили в ній багато риби, возили навіть на продаж у Курськом напрямку і далі. Звідси і назва нашого “Рибного шляху”. Пізніше цим шляхом з Росії їздили чумаки за рибою в Крим.
А брала початок річка з території, де зараз знаходиться село Мала Вовча.
Спочатку слобода Вовчі Води розташовувалася на правом березі річки під крейдовою горою, ближче до старого городища. Свою назву вона одержала від річки, а річка від численних вовчих зграй, що розгулювали узимку в густих заростях очерету, верб, лісах. Приблизно, через чверть століття слобода була переселена на лівий берег річки. Переміщенню слободи передувала велика пожежа і татарський набіг 1688 року.
Вовчанськ у старовину називався Вовчі Води ще і тому, що вся місцевість була залита водою від річки Вовча, котра брала початок з “Вовчої ями”. Вода поступово спадала, створюючи острова. Так утворилися острови Герлегівка (теперішня Герлегівка) і Піски (перетинання вулиць Леніна, Гоголя і Короленко). На цих островах і селилися поселенці.
Одними з перших поселенців Вовчих Вод були Черкашини (нині живуть на вул.Орлова – колишня Підгірна), біглі з-під Корочи, Гороховатські- з польського кордону, Нежути (вул. Короленко більш 200 років називалися вул. Нежути), Хайли, Помазуни (нащадки їхні живуть на Кисляківці, Пролетарському Полі).
Приблизно з другої чверті ХVII Вовчі Води почало утрачати значення військово-сторожового поселення і стало розвиватися як адміністративний центр. Воно стає сотенним містечком Вовчанським, Харківського козачого Слобідського полку.
У 1732 році у Вовчих Водах нараховувався 331 житель. Основну частину населення (159 чоловік) складали козаки і піддані (51 чоловік) місцевого сотника. Крім того, у панському дворі було 7 працівників. У переписі слобідських полків 1732 року вказується, що “подданные малороссияне работают на него – сотника в неделю по дню : сено косят, хлеб пекут, дрова возят и прочие домашние работы делают”.
Наприкінці 30-х початку 40-х років XVIII в. козачі землі в ріки Вовчі Води захопив білгородський віце-губернатор Богдан Пассек, оформивши захоплення фіктивної купчої, а заодно привласнив багато казенної землі без всякого оформлення. Потім він продав усі поміщиці Матюшковій.
Після ліквідації полкового пристрою, Вовча стало центром однойменного комісарства, з 1773 року -містечком Хотомлянського комісарства Харківської провінції Слобідсько-Украинської губернії. У 1776 році воно приймає сучасну назву - Вовчанськ. У 1870 році стає повітовим “окружним” містом Харківського намісництва, а з 1796 року – повітовим містом Слобідсько-Украинської, з 1835 – Харківської губернії. Козаки були перетворені у військових обивателів і обкладені подушною податтю.
Був заснований герб Вовчанська: вовк, що біжить уздовж річки. В описі гербів Харківської Слобідської губернії сказано: “не было еще селения, а около рек много водилось хищных зверей, а более волков. Прежде прозывалась река Волчьи води, по поселении города названа селение Волча. Герб – над рекой стоящий волк”.
У 1773 році у Вовчій нараховувалося 2078 жителів, у т.ч. 2028 військових обивателів, 13 підданих, 19 чоловік колишньої козацької старшини і військових, 9 чоловік духівництва. До середини XIX в. населення Вовчанська досягло 9 тисяч чоловік. У 1865 році 72,4% складали військові обивателі,14,4%-міщани і цехові, 14,2%-інші категорії населення.
Більшість жителів Вовчанська займалися сільським господарством і частково ремеслами. До середини XIX в. скільки-небудь значних промислових підприємств у місті не було. У відомостях про фабрики і заводи Харківської губернії за 1846 рік згадується тільки два – салотопний і цегельний заводи.
Важливу роль у торговому житті міста грали ярмарку. У XVII в. їх щорічно проводилося по 7, а в XIX в. - по 8-9 у рік, влаштовувалися і невеликі торги. На ярмарках продавалися, як привізні, так і місцеві товари. Сукно, шовкові, парчеві, холстяні і прядив'яні тканини; срібний, олов'яний, дерев'яний, глиняний посуд; колеса; бочки і цебра; рогата худоба; коня; вівці; птах; риба; хліб і ін.
У 1887 році в місті було 4 торгові крамниці.
Медичного обслуговування не було. Тільки за 1828 рік є зведення про лікарню на 20 ліжок. Смертність серед населення була надзвичайно високої, особливо під час епідемій. Так у 1831 році від холери вмерло 70 чоловік, а в 1848 році – 240 чоловік.
Початкова школа у Вовчанську з'явилася лише десь наприкінці XYII століття, а в 1802 році відкрилося повітове училище.
Про Вовчанськ на рубежі XYII- XYIII століть можна судити по “Топографічному описі Харківського намісництва”, виданому в 1785 році. У ньому ,зокрема, приводяться такі зведення: “В Волчанске достопримечательных зданий нет, а есть деревянные две церкви, казенные строения, в коих все присутственные места помещены, соляные амбары, лавок – 4, богаделен –2, кузниц – 8, партикулярных домов –404.
Всего в городе жителей мужского пола – 1339 человек, женского – 1327 человек, итого – 2666 человек.
Промысел жителей города состоит в следующем: купцы и мещане торгуют мелким товаром, нужным сельским жителям, съестными припасами – скупают из близлежащих селений, а товары покупают на ярмарках в городе. Войсковые же обыватели упражняются в хлебопашестве, скотоводстве и отчасти в винокурении.
Садов нет, кроме маленьких вишневых. По межеванью под городом земли – 205 десятин 1040 квадратных саженей, добровольно отведенной и вновь назначенной выгонной – 1004 десятины 2055 саженей, итого 1209 десятин 3095 саженей”.
На початку XIX століття Вовчанськ– типове повітове містечко степової смуги Росії. Довгий час міські будинки, у тому числі і державні установи – казначейство, військова присутність, земський суд і інші, а також будинки поміщиків і заможних купців були криті соломою і більш схожі на сільські хати, відрізнялися лише розмірами.
Вулиці намощені, вуличного висвітлення на них не було, воду брали з криниць, колодязів з “журавлями” і просто з річки.
Навіть церкви були дерев'яні.
Першим кам'яним будинком Вовчанська був собор, вибудований у 1844 році на засоби місцевого купця Прошкіна.
Лише в другій половині XIX сторіччя Вовчанськ став поступово здобувати вигляд міста. Місто розросталося з окремих селищ, розкиданих на великій долині ріки Вовчої. Центром міста стала базарна площа, де щорічно збиралося не менш семи великих ярмарків і щотижневі базари.
Центральними вулицями міста стали: Білгородська (з півдня на північ); Соборна, від собору в центрі до моста через ріку Вовчу, а також Духовна, Дворянська (по населенню, що жив на них,). Деяким вулицям були дані назви від перших жителів – Нежутинськя, Писарівська, сучасна вулиця Гоголя називалася Погорілою (від великої пожежі, що приблизно в 60-х роках XIX сторіччя зніс чи ледве не всю північно-західну частину містечка).
Околиці Вовчанська довгий час зберігали своє первісне найменування часів раннього заселення слободи: Перші Заводі (від слів “за водою”, тобто річкою), Другі Заводі, Лебедяче озеро, Піски, Кисле (від болотистої місцевості і малих озер), Чапліївка, Городище, Герлегівка. В міру осушення заболочених берегів річки Вовчи розросталося місто з північного сходу до південно-заходу.
В другій половині XIX століття трохи оживився промисловий розвиток Вовчанська. У 1865 році в місті працювало два цегельних, салотопний і пивоварний заводи, парова млин і завод сальних свіч. Через 15 років тут уже нараховувалося 15 підприємств. Продовжувало розвивати ремісниче виробництво. У 2865 році в місті рахувалося ремісників з родинами 45 чоловік, у 1893 році – 1082 чоловік, у т.ч. 480 майстрів, 354 робітників, 248 учнів. Особливо поширені були , кам'яне, грубне, теслярське, ковальське, м'ясне і ковбасне, швацьке, булочне ремесла.
Розвивалася торгівля, росло число крамниць. Якщо в 1865 році у Вовчанську згадується 9 кам'яних і 68 дерев'яних крамниць, то в 1893 році відповідно 85 і 19.
Після реформи 60-х років XIX сторіччя колишні військові обивателі Вовчанська мали 10382 десятини наділеної землі, що в середньому складало 3,3 десятини на ревізьку душу.
Подальшому пожвавленню господарської діяльності міста, появі нових підприємств, що переробляють сільськогосподарську сировину, сприяло проведення з Бєлгорода в Куп’янск через Вовчанськ залізниці. У Вовчанську в 1912 році діяли два маслоробних заводи з 50 робітниками, холодильний завод, на якому працювало 30 чоловік, два цегельних заводи, салотопний, пивоварний заводи, завод сальних свіч, парова млин, друкарня. У 1914 році в місті враховано 2564 ремісника. Селянське населення міста займалося ткацтвом, столярною справою, виготовленням бочок, чесальних гребенів, ткацьких верстатів. У 1913 році відкриті кондитерські, бакалійні й інші магазини.
На жаль, надзвичайно мало уваги приділялося благоустрою міста. Місцева газета “Вовчанський земський листок” змушена була констатувати, що у Вовчанську ні “ні водопроводу, ні сучасного освітлення, ні гарних квартир, а бруду і пилу хоч відбавляй”.
Електричне освітлення з'явилося в місті в 1914 році. Медичне обслуговування було поставлено погано. Лікарня по числу ліжок скоротилася до 16. У ній працював лише один лікар. Ще на початку 90-х років у Вовчанську була створена лікарська ділянка, а в 1910 році – фельдшерський і акушерський пункти.
У 1916 році в місті діяло дві церковнопарафіяльні школи, два двокласних училища, учительське семінарія, ремісниче училище, сільськогосподарська школа. У 1913 році були відкриті курси сестер милосердя.
З ініціативи місцевої інтелігенції в 1893 році в приватному будинку була створена суспільна бібліотека, фонд якої за 20 років зріс до 11,2 тисяч книг. Га кошти земства в 1906 році побудований народний будинок. У ньому показувалися вистави українські і російські аматорські театри.
У 1913 році відкритий музей , а роком раніш – кінематограф.
В післяреволюційні роки місто одержало новий розвиток. Налагоджувалося медичне обслуговування. У 1921 році була відкрита поліклініка і санаторій на 40 чоловік. У місті працювало 14 лікарів, 20 лекпомов, 12 сестер, 12 акушерів.
На початку 20-х років відкрита перша семирічна школа, а в 1920 році почав роботу педагогічних технікум. Були побудовані нові підприємства, розширені і реконструйовані старі. У листопаду 1927 року вступила в лад фабрика по виробництву хусток, у 1928 році – ткацька фабрика. У 1930 році були відкриті швальня й і початку роботу інкубаторна станція. У 1937 році вступила в лад фабрика дитячого взуття, були організовані дві промислові артілі – по виробництву кондитерських виробів і по пошиттю і ремонту одягу. У 1939 році відкриті ковальсько-ремонтна і слюсарно-механічна майстерні, завершилося будівництво вапняного заводу.
Вживалися заходи до здійснення загальної початкової освіти. У 1936 році у Вовчанську відкрита ще одна семирічна школа. Усього в місті було три середні і дві семирічні школи, у яких працювало 183 учителя. Працювали в місті 3 технікуми – педагогічний, механізації сільського господарства, медичний.
У клубі, починаючи з 1937 року демонструвалися звукові фільми. Книжковий фонд усіх бібліотек складав 77 тисяч книг.
Після розв'язання фашистською Німеччиною війни проти СРСР на початку листопада 1941 року гітлерівці на кілька днів захопили Вовчанськ, однак частини Червоної Армії, завдавши ворогу відчутний удар, звільнили місто. Трудящі прифронтового Вовчанська забезпечували виконання замовлень для фронту, здійснювали допомогу військовим частинам продуктами, фуражем, транспортом. З листопада 1941 року до початку квітня 1942 року населення зібрало близько 200 тисяч карбованців на будівництво танкової колони і ланки літаків винищувачів.
Але 10 червня 1942 року фашисти знову захопили Вовчанськ. Його окупація цього разу продовжувалася до 10 лютого 1943 року. Гітлерівці нанесли місту величезний збиток. Вони зруйнували всі промислові підприємства, залізничну станцію, школи, медичні установи, МТС.
Після звільнення міста його трудівники приступили до відновлення зруйнованого господарства. До кінця 1945 року працювали майже всі промислові підприємства. У 1945-1950 роках було не тільки довершене відновлення старих промислових підприємств, але і споруджені нові. Зокрема, обозобудівельний завод, розширений промкомбінат, перетворений у 1946 році у швацько-взуттєвий комбінат. До 1950 року була цілком відновлена медична мережа. Крім районної лікарні на 185 лікарняних ліжок, працювали два диспансери, станція швидкої допомоги, зубопротезний кабінет, дитячі ясла на 125 чубчиків, будинок немовляти.
Почали роботу 5 загальноосвітніх шкіл, де училося 2420 дітей і викладали 82 учителя. Були відкриті кінотеатр, районний будинок культури, районна і дитяча бібліотеки, літній кінотеатр.
У плині всього наступного років у місті велика увага приділялася подальшому розвитку промислового виробництва.
У грудні 1970 року була переведена в новий сучасний будинок взуттєва фабрика, реконструйована – текстильна, котра в 1975 році випускала в рік більш 12 мільйонів погонних метрів бавовняних тканин. Продуктивність олійноекстракційного заводу зросла до 57,4 тисяч тонн олії в рік. Цегельний завод робив до 26 мільйонів штук цегли в рік. Автотранспортне підприємство до 1975 року розташовувало 75 автобусами, 15 легковими таксі, великим парком вантажних і спеціальних автомобілів.
У 1975 році в місті нараховувалося 22 промислових, транспортних, будівельних підприємств, на яких трудилося понад 5 тисяч робітників.
Покращилося побутове обслуговування. Побудовано водопровід довжиною 11 км., банно-пральний комбінат, будинок побуту, телеательє.
З'явилися в центрі нові п'ятиповерхові будинки, центральна площа, на Пролетарськом Поле виник новий житловий масив, потім вже в більш пізній період масив на Рубежанському шосе, і ряд багатоповерхівок при активній участі агрегатного заводу.
У 1967 році був побудований районний Будинок культури, зведений комплекс відпочинку з атракціонами, обладнана дитяча площадка.
В подальші роки місто продовжувало розвиватися. Тривала газифікація промислових об’єктів та житлового сектора. Більшало вулиць з твердим покриттям проїжджої частини. Враховуючи, що річка Вовча поступово міліла, вдалося домогтися початку очищення її русла в межах міста, ця справа тривала кілька років і, хоча з фінансових причин не була доведена до задуманого, все позитивно вплинула на екологію.
Хоча з початком існування України як самостійної держави ряд підприємств у місті припинили своє існування, з часом частина з них не лише відродилася, а й економічно зміцніла. Зокрема, нове дихання одержав олійноекстракційний завод після приходу сюди на посаду директора О.Сизова, а коли інвестором тут стала відома фірма ЗАТ “Євротек”, можливості підприємства ще збільшилися. Не здав позицій і ВАТ “Вовчанський агрегатний завод”, тут рік у рік збільшується обсяг виробництва продукції, яка реалізовується у багато країн СНД та дальнього зарубіжжя.
Активно розвивається і Вовчанський держлісгосп, маслоробний завод. Останнім часом відроджується робота на обозному заводі, нарощують обсяги випуску продукції на взуттєвій та бавовняно ткацькій фабриці (нині- “Мед текс”).
За останні кілька років на краще змінилося обличчя центру міста. Зокрема, вклад у це вносять приватні підприємці. Які не лише поліпшують вигляд магазинів, які існували і до цього а ще й споруджують нові - сучасні, затишні.
Сьогодні у місті діють такі навчальні заклади: технікум механізації та медичне училище, ліцей. Нещодавно створений на базі загальноосвітньої школи № 2. ще чотири школи, чотири дитячих садка . Минулого року здійснено капітальний ремонт Будинку культури у місті, зараз ведуться роботи по обладнанню дискотеки, діє історико-краєзнавчий музей, бібліотека, музична школа.
Кілька років тому на новому місті, на території колишнього училища льотчиків ДТСААФ СРСР було відкрито міський ринок, який постійно удосконалюється. Ведеться перебудова одного з двох універмагів, де мають намір відкрити сучасний торговий центр.
Місто зараз має стале автобусне сполучення як їз обласним центром, так і з селами району, незабаром розпочнеться спорудження нової , сучасної автостанції. А залізничний вокзал, реконструйований рік тому, слугує відмінною візитною карткою нашого прикордонного міста для подорожуючих залізницею.
Маючи зараз відносно невелике фінансування, міська влада все ж вишукує можливості навіть ці кошти спрямувати на вирішення найболючіших проблем Вовчанська. Зокрема, минулого року вдалося полагодити обидва містки через річку Вовчу, хай і у незначних обсягах, але виконуються ремонти дорік, міська влада багато робить для того, щоб забезпечити нормальне функціонування багатоповерхових будинків. Ще однією значущою справою для міста, яку вдалося вирішити за безпосередньою участю народного депутата України Степана Гавриша, є початок у минулому році робіт по створенню централізованого водовідведення з житлових масивів Рубіжанське шосе та Пролетарське поле. Роботи планується, на що вже виділено з держбюджету 800 тисяч гривен, продовжити цього року, а закінчення їх дозволить суттєво поліпшити екологічну обстановку на ряді вулиць міста та зменшити забрудненість річки Вовчи.
330 років, які ми відзначатимемо - це велетенський відрізок часу, заповнений подіями, свідками яких та рушіями були десятки тисяч вовчан багатьох поколінь. Велетенська кількість наших земляків запам’яталася сучасникам та ввійшла до когорти достойників на всі часи своїми трудовими та ратними подвигами, вмінням і талантами, майстерністю чи підприємливістю. Перелік цих людей – привод для видання окремої книжки. Але ж варто назвати прізвища деяких з них, зокрема тих, хто був удостоєний звання “Почесний громадянин міста”.
ЗЗ0 років від створення Вовчанська це лише етап у розвитку міста, центра одного з найбільших районів Харківщини. Попереду нові історичні події, збережуть і примножать його кращі традиції.

Категория: История--ххх | Додав: volchansk (30-06-2006) | Автор: Игорь Захаров
Переглядів: 2124 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Реєстрація | вхід ]
Категорії каталога
История--ххх [141]
Туризм [93]
Достопримечательности [70]
Творчество [39]
Инфо, цифры, факты [86]
справочники, информация
Известные земляки [24]
Волчанцы всех стран соединяйтесь! [18]
Прочее [33]
СОБЫТИЯ [5]
Официоз [55]
Информация официальных органов, пресс-релизы
WOLF-ZONA [3]
Верхний Салтов: Гений Места [72]
ОТДЫХ НА ПЕЧЕНЕЖСКОМ ВОДОХРАНИЛИЩЕ [112]
ИСТОРИЯ>>> [3]
Коммерция [4]
Реклама, прайсы, объявления
Міні-чат
Опитування
Читаете ли Вы районную газету?

[ Результаты · Архив опросов ]

Всего ответов: 93
Друзі сайту

наша кнопка
Волчанск (Украина) - сайт земляков

Статистика

Онлайн всього: 1
Гості: 1
Користувачі: 0
Copyright "Bank e-Day" © 2018