З ОСОБИСТОЇ СПРАВИ:

Смільський Михайло Іванович народився 5 вересня 1920 року в селі Мохначка Попельнянського району Житомирської області.

Учасник Великої Вітчизняної війни з червня 1941 року. Воював на Південно-західному, Західному, Сталінградському, Південному і 3- му Білоруському фронтах.

До лютого 1943 року старший лейтенант М.І.Смільський зробив 60 успішних бойових вильотів на скупчення військ противника. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1 травня 1943 року за мужність і героїзм, проявлені в повітряних боях з гітлерівськими загарбниками, старшому лейтенантові  Смільському присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№951).

Після Сталінграду Смільський звільняв Україну і Білорусію, штурмував Кенігсберг.

Війну закінчив командиром штурмового авіаполку. За роки  війни  зробив 181 бойовий виліт, особисто знищив або пошкодив 13 фашистських літаків, понад 80 танків, 250 автомашин з піхотою і військовими вантажами, 10 гармат різних калібрів, 3 склади з пальним і боєприпасами, вивів з ладу більше 500 солдатів і офіцерів противника. За час війни був чотири рази поранений.

Після закінчення  війни М.І. Смільський продовжив службу у ВВС. Учив літати льотчиків з Китаю, був консультантом з питаннь авіації на кіностудії імені Довженко. Був заступником начальника Харківської об’єднаної технічної школи ДТСААФ, головою федерації авіаційного спорту області. Протягом 10 післявоєнних років очолював Центр підготовки льотчиків, база якого знаходилася у Вовчанську. З 1970 року полковник Смільський в запасі. Жив в Харкові.

Помер 1 листопада 1990 року. Похований в Харкові, на цвинтарі №2. Нагороджений 2 орденами Леніна, 3 орденами Червоного Прапора, орденами Суворова 3-го ступеня, Олександра Невського, Вітчизняної війни 1-го ступеня, Червоної Зірки, медалями. На честь героя центральна площа міста Вовчанська  названа ім’ям Героя Радянського Союзу Михайла Івановича Смільського.

 

 

 

   ...22 червня 1941 року, коли на аеродром обрушилися удари бомбардувальників противника, підняв Смільський в повітря свій винищувач. Відразу ж після зльоту наші льотчики вступили в бій. Потім, у складі вже штурмової авіації, М.І. Смільський захищав Москву, Ленінград, Сталінград.

Одного разу Смільський здійснював черговий бойовий виліт. У прицілі з’явилася звивиста наїжджена дорога з колоною на марші. Пальці лягли на холодні гашетки кулеметів.      Побачивши пікіруючі на них радянські винищувачі, фашисти кинулися врозсип. Але по глибокому снігу далеко не піти. Кулемети металом плеснули по чорних крапках на снігу. Бойовий розворот. Ще захід. Ще атака. І раптом удар в голову. Гори- зонт гойднувся з боку на бік і сховався в жовтій напливаючій пелені.

Коли Смільський опам’ятався, мотор його літака вже чхав, кермо слабо слухалося. Важко поранений в голову, льотчик все ж таки намагався дотягнути до аеродрому. Винищувач, немов шаблею, зрубав верхівки сосен і впав на дно яру в глибокий сніг. Це врятувало льотчика від загибелі.

У свідомість Смільський прийшов в госпіталі. Потекли смутні і довгі дні бездіяльності. А він рвався на фронт. Лікар тільки головою гойдав. «Похвально, молода людина. Але, на жаль. І в медицині, як і у вас, в авіації, свої непорушні закони. А ми з вами до того ж люди військові». У один з днів під час уранішнього обходу хворих черговий лікар виявив, що ліжко  Смільського порожнє. «Втік все-таки! А взагалі льотчик має рацію. На його місці я вчинив би так само», — подумав він.

Пізніше червонозоряні і грізні штурмовики, ведені М.І.Смільським, завдавали нищівних ударів по ворогові в районі Варварівки, Ягідного, Воропоново під Сталінградом. А В ОДИН з бойових вильотів дев’ятка штурмовиків під командуванням Смільського з висоти 800 м атакувала скупчення танків, автомашин супротивника в ярах на західній околиці сталінградського авіамістечка. На ціль заходили з тилу, і тому удар групи вийшов раптовим. В результаті атаки штурмовики знищили і спалили 7 танків і 12 автомашин, створили 3 вогнища пожежі. У повітряному бою штурмовики збили два ворожі винищувачі. Одного з них - Смільський.

Не менш успішний він вів бої і при звільненні Донбасу.

... Після того, як радянські війська уклинилися в оборону супротивника, потрібно було зірвати його контрудар у фланг наступаючого угрупування Південного фронту. Радянське командування знало, що гітлерівці стягували до місця прориву танкові і моторизовані дивізії. Значні сили супротивника зосереджувались уздовж балки Ольховчик і в населених пунктах, прилеглих до неї. До складу цих військ входила і танкова дивізія СС «Мертва голова».  30 липня німецько-фашистські війська завдали могутнього удару вісьма танковими і піхотними дивізіями. Перед штурмовиками стояло завдання зірвати удар танкових сил супротивника. Честь першими почати розгром частин дивізії «Мертва голова» припала на долю гвардійців на чолі з Героєм Ра- дянського Союзу капітаном М.І. Смільським.

Їх виліт відбувся 30 липня 1943 року. Коли вісім екіпажів групи Смільського перетнули лінію фронту, вони виявили до 70 танків. «Тигри» і «пантери» зосередилися в районі 2 км. на південь від шахти №1 і Румовських копалень. Хоча ведучий і припускав за даними розвідки, про можливе висунення танків, все ж таки він дещо здивувався.

«Ну і нахаби, -  подумав Смільський. -  Вони немов на параді. На рівному полі вишикувалися в три ряди і стоять   спокійнісінько».

Серед танків знаходилися багато автомашин і бронетранспортерів. Довго роздумувати було ніколи. По команді ведучого гвардійці з ходу із зниженням перебудувалися в «круг». Щоб кожен льотчик міг вибрати собі мету, перший захід зробили «холостим». А потім услід за ведучим штурмовики поодинці почали пікірувати до висоти 200-300 м і прицільно скидати Птаби. Після бомбометання «ІЛи» зробили по п’ять заходів на штурмівку гарматно-кулеметним вогнем. У розташуванні ворога запалало 15 танків і стільки ж автомашин. Удар був несподіваним для фашистів. Їх прямо-таки приголомшило поява таких бомб, які пробивають броню навіть нових танків. Протягом дня гвардійці скинули 1232 протитанкових бомби, головним чином по танках дивізії «Мертва голова». Штурмовики налітали група за групою і по черзі накидалися на танки. Кожен їх захід відрізнявся високою ефективністю. Скинувши Птаби, льотчики розстрілювали мо- топіхоту.

Надвечір група капітана Смільського знов з’явилася над полем бою. Цього разу штурмовики підпалили близько 10 танків і трьох автомашини.  Пізніше полонені гітлерівці показували, що удар штурмовиків паралізував їх танкістів, позбавив командування дивізії управління. Вони спішно взялися за перегрупу- вання уцілілої техніки, щоб використовувати її в майбутніх боях.

Пізно увечері прийшла телеграма командування 8-ої повітряної армії. У ній мовилося, що в результаті  успішних дій штурмовиків прибула на фронт танкова дивізія «Мертва голова» зазнала значних втрат ще до введення її в бій.    

Далі бої за звільнення Білорусії, Східній Пруссії.

З книги В.Корольова «Гвардійці першої штурмової»:

«З 16 по 30 жовтня 1944 року 3-й Білоруський фронт силами п’яти загальновійськових армій прорвав оборону супротивника на гумбинненському напрямі і в 100-кілометровій смузі просунулися на глибину до 60 км. З нагоди початку боїв в Східній Пруссії в частинах дивізії відбулися мітинги. У 74-му гвардійському штурмовому авіаполку на мітингу виступив командир полку Герою Радянського Союза майор М.І.Смільський.

В уранішній тиші виразно лунав його голос: 

-Дорогі однополчани! Ми вилітаємо бити ворога в його лігві. Не пошкодуємо ж сил, а якщо буде потрібно, то і самого життя, для досягнення нашої благородної мети — розгрому ненависного фашизму. У бій, товариші!

Коротким був цей мітинг. І ось пролунала команда «По літаках!» Через декілька хвилин гвардійці були в повітрі. Того дня кожен льотчик зробив по п’ять вильотів. Втомленими, але радісними і збудженими поверталися вони із завдань. Про те, як билися в ті дні гвардійці 74-го полку, розповіла читачам газета «Известия».

«Дым и клубы пыли поднимались вверх гигантскими столбами. Высота их превышала 1000 метров, и трудно было работать нашим летчикам, продолжавшим дело, начатое артиллерией. Авиация поддерживала пехоту, ринувшуюся на штурм германской границы. Крепко помогали летчики пехотинцам и танкистам. Гвардейское авиаподразделение Героя Советского Союза майора Смильского за шесть часов сделало 108 вылетов на штурмовку.».

 

На фото: друзі-товариші: В.Лавріненков, М.Смільський, П.Головачев. (1943 р.).