меловые останцы Среднерусской возвышенности

Вид на село Бочково

Початок крейдяного перiоду вiддiлений вiд наших днiв величезною прiрвою у 140 мiльйонiв рокiв. А закiнчився вiн 65 мільйонів рокiв тому. Тодi настали часи кайнозою, ери нового життя, в яку живемо i ми з вами. В крейдянi часи на планетi панував океанiчний клiмат: повсюду було тепло i опадiв було вдосталь. Морські простори займали величезнi площi. 1 нашi схiдноукраiнськi землi також на той час вкривали моря. Саме завдяки жителям тих морiв i утворились знайомi вам товщi крейди.
Бiла крейда, яку ми звикли бачити щодня чи то в класi бiля дошки, чи то за рiчкою на схилах. - то спресованi черепашки мiльярдiв морських істот. форамiнiфер i кокколiтофорид. Фораминiфери i до наших часiв мешкають в морях i океанах. на дні та у товщi води. Це одноклiтиннi твариннi органiзми, що нагадують амеб, бо також здатні утворювати псевдоподiї, вирости протоплазми клiтини, за допомогою яких вони рухаються. Але. на вiдмiну вiд амеб, форамiнiфери буiуютъ собi захисну черепашку. Черепашки Форамініфер й невеличкi, зазвичай менше 1 мм у дiаметрi.. бувають дуже складноi форми.
Кокколiтофориди — це одноклiтиннi водоростi, якi також здатнi побудувати на зразок черепашки. Щоправда вапнякова найчастiше нагадує округлу пластинку, зовсiм маленьку, 5-10 тисячних часток мiлiметру в дiаметрi. Кокколiтофориди мешкають у товщi води. Iх в океанi сила силенна, вони — своєрiдна моря. А вперше в iсторii Землi вони з’явилися дуже давно, ще 600 мiльйонiв рокiв тому.

Вiдмираючи, форамiнiфери i кокколiтофориди спускалися на дно, де вiдкладався товстезний шар мулу. За мiльйони рокiв зi спресованого мулу утворилася крейда. 1 не тiльки крейда. Величезнi вапняковi плити, з яких побудованi вiдомi всiм єгипетськi пiрамiди, також складаються iз спресованих черепашок форамiнiфер. Цiкаво, шо знаючи сучаснi умови проживания тих видiв форамiнiфер, якi дожили до наших днiв, можна сказати, якими були глибина, температура колишнiх морiв, якоi сили були колись морськi течії. Виявлясться, що в наших краях у крейдяному перiодi море в глибину сягало не менше 700 м, а подекуди i бiльше 1000 м.

Свiдками крейдяних часiв є скам’янiлостi, що де-не-де трапляються на схилах бiля рiчок. Можна натрапити на пальцi”, як називають в народi черепашки головоногих молюскiв, белемнiтiв. Зовнi вони схожi на маленькi снаряди, що ними немов бомбардували крейду. Белемнiти колись були дуже численними у крейдяних морях. За виглядом i засобом житгя вони нагадували сучасних кальмарiв та каракатиць. Як i останнi, пересувались за принципом реактивного знаряддя: з силою виштовхували з свого тiла струмiнь води, а пливли у протилежному напрямку. А ще белемнiти, як каракатицi, користувалися чорнильним мiшечком. Коли хижак загрожував їм, вони випускали хмарочку чорнил, щоб збентежити його i встигнути втекти. Белемнiти жили великими зграями, полювали на дрiбну рибу i ракоподiбних. Здобич захоплювали та утримували за допомогою 10 що були оздобленi гачками. Але i самi белемнiти ставали жертвами акул i велетенських морських рептилiй.
Характерною рисою будови белемнiтiв був внутрiшнiй “кiстяк”. Залишки частини “кiстяку”, що називається рострум, ми i знаходимо на крейдi. Ного загострений кiнець вказус на хвiст белемнiту. Зовнi рострум був вкритий так званою мантiсю iз двома плавниками. Довжина тiла белемнiту була десь втричi бiльшою за довжину роструму. Серед белемнiтiв траплялися i малюки до 10 см, i гiганти до З м, але бiльшiсть була довжиною пiвметра. Белемнiти проiснували на Землi у 150 разiв довше, нiж люди, — 200 мiльйонiв рокiв! Але вони не пережили крейдяного перiоду i назавжди пiшли з поверхнi нашої планети.