Коммерция: Продам прибор нормализации артериального давления
Рекомендую отказаться от медикаментов! Продам прибор нормализации артериального давления.Уникальный прибор для тех кого беспокоит давление, обладает высокой терапевтической эффективностью и может быть использован в еще более широких масштабах в качестве нетравмирующего,не вызывающего каких-либо побочных осложнений немедикаментозного средства.Прибор номинировался на Нобелевскую премию в 2008г. тел. для справок: 050-779-14-42; 093-019-00-22 Читать далее...
Як і Сікорський, Бабенко, ставши творцем і директором Вовчанського музею, з дозволу керівництва повіту, оселився з сім'єю (дружиною і сином) в одній із музейних кімнат. Так на протязі багатьох років ота кімната слугувала директору кабінетом і житлом. Він цілодобово знаходився серед своїх експонатів, влаштовував нові виставки, нові експозиції. Активно займався культурно-освітньою роботою. А дружина з сином часто залишались в музеї самі. З часом таке життя їй набридло, і вони розлучились. Василь Олексійович залишився сам-на-сам зі своїми експонатами. За самовіддану працю він неодноразово був відзначений владою: районний та окружний комітети надавали В.О.Бабенко премії, грамоти, цінні подарунки. 1928 року Президія ВУЦИК присвоїла Василю Олексійовичу Бабенку звання Героя Праці з врученням відповідної грамоти.
Але шалені 30-ті роки не обминули і Василя Олексійовича. Згадано було про його зв'язок з графинею П. Уваровою, з іноземцями і в нього було відібрано його дітище - музей. Це стало трагедією більшою, ніж розлучення з сім'єю. Навколо нього боролися люди, гинули тисячами, народжувались, мерли, друзі ставали ворогами, змінювались цінності… Ця метушня людська зробила його замкнутим, нелюдимим. Розпрощавшись з музеєм, в 1937 році В.О.Бабенко розпочав працювати завідуючим архівом у м.Вовчанську, продовжував займатись науковою діяльністю: він збирав матеріал з історії промисловості району, ходив в етнографічні експедиції по селах, приймав участь в археологічних дослідженнях салтівського некрополя. У часи німецької окупації (1941 - 1942 р.р.) Василь Олексійович жив в м.Вовчанську у своєї сестри Устинії, продовжував збирати матеріал з історії Вовчанська.
Рачій Кочар в своєму романі “Діти великого дому” змальовує Вовчанського старого вченого-історика, ентузіаста краєзнавчої роботи, який з захватом розповідав радянським воїнам, що зупинилися в будинку, де він мешкав, по вул. Широкій (нині вулиця Блюхера), про минуле краю, давав читати свої рукописи. Це був В.О.Бабенко, якого автор назвав “Олексем Григоровичем”. Після визволення Харкова і області від німецько-фашистських загарбників В.О.Бабенка було запрошено на роботу до Харківського історичного музею. Завдяки його старанням було багато зроблено для відновлення музейної археологічної експозиції, фондів, знищених під час німецької окупації Харкова. В 1946 році, разом з Семеновим-Зусером С.А. вчений проводив археологічні дослідження у Верхньому Салтові.
Того року було розкопано 24 катакомби, зібрано багатий матеріал для відновлення Археологічного музею при Харківським університеті. В.О.Бабено у 1946-1947 р.р. приймав участь в археологічній експедиції Академії Наук УРСР. Саме тоді й звернувся до нього директор інституту Археології, колишній його учень П.П.Єфіменко з проханням провести нове дослідження, про яке було згадано вище. 50-річний ювілей наукової діяльності Василя Олексійовича Бабенка був відзначений в 1947 році. Крім звання Героя Праці, йому була надана Урядова Персональна пенсія. Інститут Археології АН УРСР дав високу оцінку праці вченого: “Тов. Бабенко В.О. в 1887 році розпочав свою науково-дослідницьку роботу одночасно з вчительською роботою по вивченню культури стародавнього населення України. Йому належить честь відкриття так званої салтівської культури, що привертає до себе увагу вчених з часу її відкриття. Роботи тов. Бабенка В.О. в галузі вивчення салтівської культури становлять основи для радянської науки по історії Наших предків - східних слов'ян та культурних зв'язків стародавньої Русі з їх східними сусідами. З 1897 року й до цього часу вже напротязі піввіку тов. Бабенко В.О. невтомно працює для Батьківщини і науки”. (підписаний документ Директором інституту Археології АН УРСР П.П.Єфіменком. І дата: 30 вересня 1947 року) 1948 року Бабенко В.О. повернувся з Харкова в рідний Вовчанськ, зупинився в будинку своєї сестри Устинії Олексіївни Ісаєвої-Бабенко (сестра Марія мешкала в місті Харків, Наталія - у Люботині).
В останні роки життя Василь Олексійович, не зважаючи на похилий вік і хворобливий стан, активно займався науково-освітньою роботою. Йому хотілося якомога більше зробити для освітлення історії рідної Вовчанщини. Збереглась ним складена за 1951 рік (йому було тоді вже 74 роки) програма уроків лекцій в краєзнавчому гуртку педагогічного училища.
Він віддав всього себе історії, як його сестра - церкві. Працюючи над дослідженням на тему: “Історія вивчення салтівської культури”, збирав матеріал, відвідуючи наукову бібліотеку Харківського університету та Харківський обласний архів. Але не встиг закінчити свої дослідження. В листопаді 1955 року Василя Олексійовича Бабенка не стало. Поховано його в м. Вовчанську на цвинтарі, поблизу хлібозаводу. Поряд з ним лежать його сестра й племінниця. У музеї-заповіднику “Верхній Салтів”, є відділ, присвячений його життю та діяльності. Зберігаються речі, так чи інакше пов'язані з ним, деякі документи, світлини, рукописи.
Нарешті, знайдене місце його поховання. Гадаємо, буде поставлено пам'ятний знак на цій могилі. Для наших нащадків, це потрібно. Ім'ям Василя Олексійовича Бабенка в с. Верхній Салтів названа вулиця. Історико-археологічному музею-заповіднику “Верхній Салтів” присвоєне його ім'я. Він вартий того, аби його ім'я не забулось.
