Коммерция: Продам прибор нормализации артериального давления
Рекомендую отказаться от медикаментов! Продам прибор нормализации артериального давления.Уникальный прибор для тех кого беспокоит давление, обладает высокой терапевтической эффективностью и может быть использован в еще более широких масштабах в качестве нетравмирующего,не вызывающего каких-либо побочных осложнений немедикаментозного средства.Прибор номинировался на Нобелевскую премию в 2008г. тел. для справок: 050-779-14-42; 093-019-00-22 Читать далее...
ВИНИКНЕННЯ САЛТІВСЬКОЇ СЛОБОДИ
(НИНІШНЬОГОВЕРХНЬОГО САЛТОВА)
.
В 1638р. після придушення повстання гетьман Яков Острянин з товаришами прийшов з підлитовського Жовнина на Слобідщину , посилився на місці сучасного Чугуева, а в 1639 р. "...Московський цар Михайло Федорович жалує гетьмана війська Запорізького Якова Острянина Салтівським юртом , який поселив тут своїх "черкас” /57/.
В Салтів для охорони від татар посилались з Чугуєва 35 чоловік стражи. Так в відписці Білгородського воєводи 1668 року чугуївці говорять про себе: “...да ини ж в Чугуеве стоят в сотнях по 50 человек и на отхожих сторожах на татарских перелазах на реке Донец на Салтовском городище , да на Гуминском по 35 человек . Царскою грамотою 1650 года предписывалось чугуевским станичникам служить по прежнему Указу Царскую службу между прочим в Салтовском городище”
Використовуючи українських переселенців для захисту кордонів, російський уряд забезпечував їх на вигідних умовах зброєю, провіантом, наділяв земельними угіддями, зберіг за ними козацькі привілеї, самоврядування .
Нелегко було попервах переселенцям: вони мусили будувати і місто з шанцями, і свої власні оселі, заводити пашню і усяку хазяйську справу , а разом з тим пильно доглядати степ і оберігати його від раптових татарських нападів. А тут, на лихо, коли вони вже пообзаводилися хазяйством, охазяйнувалися як слід, здобувши для сього й царську грошову та хлібну підмогу, як поміж них почалися сварки. До них, бач, з Польщі, почали засилати привабні листи, переманюючи назад. Острянипя аж мусів поїхати до Москви, щоб оправити себе од ворогів,- сотника Розсохи й інших. Розсоха, котрий власне й получав приватні листи, утік з Чугуєва у Польщу. Але й самого Якова Острянина в 1641 р. вбито на місці нинішнього Чугуєва, після чого Чугуїв та Верхній Салтів спорожніли , українці розсіялись по всій Україні. Замість них в Чугуїв прийшли московські служилі люди, і в 1652р. з того ж Чугуєва на Салтовське городище переселено 19 сімей боярських дітей. Воєводою в той час був Щетінін, - до нього вороже ставилися не лише українці - черкаси, котрих він, як кажуть документи, "привів у сумлін своєю жорстокістю", але й московські люди.
На Салтівське городище у 1659 р. явилося одразу 670 чоловік українців (козаків) на чолі з отаманом -осадчим Іваном Ондрійовичем Семеновим (Семененком) й поселились “на сыром корню , на Северском Донце, на Салтовском городище , на татарскем броду, где раньше был памятный город".
Указ царя "Будувати “собою” означав самим, власним коштом і працею”. І місто було збудовано. Окрім переселенців "черкасів" та "москалів" серед жителів Салтова з'явилися і калмики, і серби, і цигани, і євреї.
В 1638р. після придушення повстання гетьман Яков Острянин з товаришами прийшов з підлитовського Жовнина на Слобідщину , посилився на місці сучасного Чугуєва, а в 1639 р. "...Московський цар Михайло Федорович жалує гетьмана війська Запорізького Якова Острянина Салтівським юртом , який поселив тут своїх "черкас”.
В Салтів для охорони від татар посилались з Чугуєва 35 чоловік сторожі. Так в відписці Білгородського воєводи 1668 року чугуївці говорять про себе: “...да ини ж в Чугуеве стоят в сотнях по 50 человек и на отхожих сторожах на татарских перелазах на реке Донец на Салтовском городище , да на Гуминском по 35 человек . Царскою грамотою 1650 года предписывалось чугуевским станичникам служить по прежнему Указу Царскую службу между прочим в Салтовском городище”
Використовуючи українських переселенців для захисту кордонів, російський уряд забезпечував їх на вигідних умовах зброєю, провіантом, наділяв земельними угіддями, зберіг за ними козацькі привілеї, самоврядування .
За свідченням архівних матеріалів, в 1659 р. в Салтівській слободі уже проживало 700 чоловік черкасів, які звернулися до царя з проханням дозволити їм збудувати місто і призначити їм воєводу: "...Царю-Государю и Великому Князю Алексею Михайловичу всея Великой, Малой и Белой Руси Самодержпу бьют челом твои черкасы Салтова городища , атаман Ивашка Семенов сын Андрейка с товарищами 670 человек ...
Милосердный Государь Царь и Великий Князь Алексей Михайлович Всея Великой, и Малой , и Белой Руси Самодержец , пожалуй нас , холопей своих бедных , вели , Государь, нам свой Государев город построить на прежнем Салтовском городище , где был прежде сего каменный город ...и вели к нам бедным дать своего Государевого воєводу”.
У відповідь на це прохання був царський указ Бєлгородському воєводі: "...Закрепить за Салтовскими черкасами земли. А атаману Ивану Семенову с товарищами на Салтовском городище по среднему валу острог вели ставить собою со всякими крепостями, а из Белгорода послали бы есте, кого пригожена Салтовское городище, где поселились нововсхожие черкасы..."
Козаки, які жили на Салтівськім городищі, були на царській службі. Але були і "вільні". У червні 1641 р. тут діяв отаман "черкашенин" Васька Копонь з підлитовської Полтави. Козаки займались розбоєм, нападали на дипломатів , які везли гроші й дарунки, на купців і чумаків. Загін налічував до 2000 смільчаків. У 1646 р. пограбували загін кримських татарів, відібрали скарбницю: "Да шел Мишка Черкашенин ко князю Дмитрию же и побил крымцев вверх Донца Сиверского и четырех языков крымских ко государю прислал".
На території, де зараз знаходиться село Верхній Салтів, на Метайлівськім перелазі, в часи татаро-монгольського іга жили бродники. Вибиті з осілого життя, нащадки антів, залишки аланів та болгар, під впливом тюркських кочовиків також здичавіли й прийняли від них навички тривожного життя . Вони були людьми загартованими й войовничими, але вільними. Прототипом пізнішого козацтва називають бродників історики Б.Греков, А.Якубовський.
В часи татарського панування на місці, де в Сіверський Дінець впадає ( “впадав” - бо зараз там тільки замулена місцевість, - вода, що плине з замуйлянського ставка, проходить під землею - чевидно там чудовий дренаж - і з'являється аж біля самого Дінця) Салтановський холодязь (топонімічна назва - річка Кайли) жили бродники, які за наказом Батия та за винагороду перевозили подорожніх
З високого правого берега Дінця відкривається широкий краєвид на Донецьке лівобережжя, з його широкими просторими ланами, лугами й лісами.
Річка Дінець належить до Донського водозбору. По ній сплавлялось колись
багато байдаків (великих човнів) з хлібом від Бєлгорода на Дон.
Від Салтова до козацького городка Донецьких Роздорів треба було їхати водою три тижні, а звідти до Азова ще чотири дні. Їхати вверх, проти води, звісно, було трудніше і далеко довше.
З ХVІІІ століття річка починає міліти , бо ліси тоді зменшились й порідшали і береги оголилися, річка замулювалася мулом з ярів, балок та гребель і гаток, зложених для млинів, коли повінь зносила з них хмиз та багно. Вадило річці й те, що вона текла у широкій долині, весною розливалася і затоплювала низину, а потім, під спекою гарячого сонця висихала. Лівий берег був піскуватий.
