ХТО БУЛИ ТАТАРИ

Панування монгольського ярма, переходи монголів по півдню Київської Русі-України остаточно знищили людське життя як слов'ян, так і кочовиків на півдні країни Багаті краї перетворювались в «дике поле». В Таврію (Крим) проникли монголи, покорили місцеве населення греків, генуезців, турок-сельджуків, хазар і перетворили півострів в свою провінцію. На початку 15 століття там утверджується династія Гіреїв -ханство Кримське. Кримські татари і, особливо династія Гіреїв, декілька століть затримували заселення українським народом родючих степів своїх предків; затримували об'єднання українських земель, розвиток українського народу. Дике поле стало кривавим побоїщем на довгі роки.
Хто були татари і які вони були? Татари - слово об'єднуюче, такої нації немає. Татари - народи тюркської групи. Ось як описує французький інженер польського королівства Гійом Левассер де Боплан, який мав справи з кримськими татарами, будував фортецю Кодак на Дніпрі: «Декілька днів після народження татарин не може розплющити очі, як то буває з собакою... Вони невисокої статури..., кремезні, з крупними членами ті- , ла, з високим і широким животом. Плечі міцні, широкі, шия коротка, голова велика, лице майже кругле, лоб широкий, очі ледь розплющені, чорні із довгим розрізом, ніс короткий, рот досить малий, зуби білі, як слонова кістка, шкіра смуглява, волосся дуже чорне і жорстке, немов кінська грива. Одним словом, у них зовсім інший вид, ніж у християн. Вони сміливі і витривалі воїни, легко переносять зміну погоди, оскільки з семилітнього віку, вийшовши із своїх холобуд на двох колесах, ніколи не сплять під іншим дахом, окрім .відкритого неба. Починаючи з цього віку, їм дають їсти тільки те, що вони самі собі вб'ють з луку. Після досягнення дванадцятилітнього віку, їх посилають на війну...Ще маленькими їх матері турботливо купають щодня у воді, де розчинена сіль, аби їхня шкіра загрубіла і стала менш чутлива до холоду, коли їм доведеться перепливати ріки в зимову пору. Одяг... - коротка сорочка, шаровари і короткі до колін, штани для їзди.. Простолюд має на плечах тільки баранячі кожухи, вивернуті вовною назовні . Вигляд їх в такому одязі, коли їх несподівано зустрінеш в полі, викликає жах, оскільки можна прийняти за білих ведмедів верхи на конях. У часи холодів... вони вивертають свої кожухи в середину. Те саме роблять із шапками, виготовленими з того ж матеріалу.
… Озброєні шаблею, луком з сагайдаком із 18-20 стрілами; за поясом у них ніж, кресало, шило і 5 або 6 сажнів ремінних шнурів для зв'язування бранців, яких їм вдається захопити під час походу. Кожен з них має в кишені нюрнберзький годинник. Лише найзаможніші носять кольчугу, інші ж не мають нічого, йдуть на війну, вважай, голими. Усі вони сміливі і вправні на конях, але у них погана посадка, бо ноги надто зігнуті із-за коротких стремен і сидять вони на конях так, як вигляділа б мавпа, посажена на хорта. Однак... вони дуже вправні на конях..., на повному чвалі перестрибують з одного коня на другий, котрого ведуть за вуздечку, щоб швидше тікати під час погоні. Кінь, не відчуваючи на собі господаря, одразу перебігає праворуч від нього, тримаючись весь час поруч. Переходи в 70 кілометрів не втома для коня. Їжа - конина, баранина для них невідома. Коли ріжуть коня, то треба щоб він був дуже хворий... Якщо знайдеться у них борошно, вони його перемішують рукою з кров'ю... варять у казані і споживають як великий делікатес. М'ясо ж готують таким чином: нарізають якомога більшими кружалами, кладуть його на спину коня, під сідло і скачуть дві-три години. Потім зіскакують з коня... перевертають свій шматок м'яса, знімають пальцями піну з коня і змазують нею страву, боячись, аби вона не пересихала. І знову сідають і скачуть 2-3 години. Отоді вже м'ясо на їх смак вважається приготовленим, ніби душенина... Ось так цей нещасний народ живе. Добру воду вони п'ють тільки тоді, коли трапляється, що буває рідко... Хто заможніший, наприклад, мурза, п'ють кобилиці молоко, що заміняє їм вино і горілку. Ті, що живуть в містах, більш цивілізовані: вони випікають хліб, напоєм є брага, горілка».
Як бачимо, татарина з дитинства готують до єдиного способу життя - грабування, вбивств, що і є основою їх існування. Десятками, сотнями років вони жили за рахунок грабежів інших народів. Кримські татари в основному грабували Україну, Польщу, Московію. Постійні напади на Україну, перетворювали її схід в безлюдну пустелю - «дике поле». Через «дике поле» протоптаними шляхами татарські набіги досягали Московії. Татарські шляхи проходили по водорозділах рік. Найважливішим татарським шляхом, який проходив від самого Перекопа до Тули по межиріччю Дніпра і Дону, поміж верхів'ями безлічі їхніх приток, був Муравський шлях. Походження його назви трактують по-різному. Правдоподібно, як відмічає і Д. Багалій, від імені татарського ватажка Муравського, тим більше, що доведено, що Бакаєв шлях походить від татарського мурзи Бакая, який ходив саме тією дорогою в Курський і Орловський краї. Був і хан подібного прізвища. Проходив Муравський шлях по Україні від Перекопа до Молочних Вод (між верхів'ями рік Молочних Вод і Кінських Вод), по р. Бику (між верхів'ями рік Вовчими Водами і Торччю); в Харківській області Муравський шлях проходив через села Минківку, Сніжків Кут, Каптакузівку, Перекіп, Ков'яги, Баранове, Войтенки; в Новім Мерчику існував перелаз через річку Мокрий Мерчик, полем до с. Газове, через богодухівські землі в Золочівський район до с. Курщина, межиріччям Дніпра і Дону, потім Дону і Оки до Тули. Муравський шлях - це не єдина дорога, а ряд доріг одного напряму.
Від Муравського шляху відділялись ще два шляхи (сакми): Ізюмський і Калміуський. Перший відділявся у вершині Орелі на Катеринославщині і проходив по Ізюмщині і з'єднувався з Муравським шляхом у Курщині. Калміуський шлях відділявся у вершині; Молошних Вод, відхилявся ще більше па схід, проходив по Харківщині, Воронезькій області, Курщині, Орловщині. Були і інші шляхи: «українські» - Сагайдачного і Ромодановського, Старий і Новий - Посольські. Шляхи в основному минали великі річки, але інколи доводилось переправлятись через воду бродом. В татар були намічені місця переправ, броди, або перелази. Великих було одинадцять: Каганський, Абашкин, Шебелінський, Ізюмський, Татарський і інші. Були і менші переправи на ріках: Сеймі, Коломаку, Вовчій, Мокрому Мерчику, Точі, Осколі, Тихім, Сосні і інші.
" Татари понадавали свої татарські назви деяким перевозам-перелазам. Згодом Москва поставила тут своїх вартових і станичників, котрі дозором дозирали й пильнували стел, мали на йому свої варти й станиці, клали тамечки свої “пам'яки” себто, листи зі звістками про зустріч з татарами , і про їх напади і заміри нападів на Україну. Звістки про се вони одержували від татарських полонеників - бранців, або як тоді казали, "язиків", бо вони повинні розказати усе, що зьнали про свої напади . Відомими на той час були шляхи, які протягались по межиріччю : Кальміуський, Муравський, Ізюмський. Перелази: Каганський, Абашкін, Шебелинський, Ізюмський, Татарський.”, - відзначав Д.Багалей.
Татари вороже зустріли переселенців. Існуючи виключно за рахунок грабежів України, Польщі і Московії, віками виробивши характер дикуна-хижака, в переселенцях вони вбачали перепону для свого існування. З дитинства татарина тренували ніби звіра для вбивства людей, грабувати і палити села. Крим являв собою хижацьке гніздо, з якого час від часу вилітала зграя розбійників. Напади татар були різні. Інколи йшла вся орда на чолі за ханом (1680, 1693 рр). Частіше напади здійснювали загони в декілька тисяч, рідше - сотенні загони і навіть одинокі, бродячі хижаки підстерігали свою здобич на дорогах, біля будинків переселенців.
Ось як описує набіги татар на Україну француз де Боплан: «Якщо хан бере участь в поході, військо становить 80 тисяч чоловік, якщо мурза 47--50 тисяч, їх набіги відбуваються в зиму, при замерзанні рік ... по снігу... бо їх коні зовсім не підковані ... і сніг оберігає їх копита. Цього б не було, якби землю не вкривав сніг. Оглянувши своє військо, вони просуваються вперед... роблячи невеликі денні переходи... пробираючись до кордону Польщі по балках,... щоб переховуватись. На ніч стають табором, не розводячи вогню, щоб не бути викритими козаками, які в різних місцях тримають сторожу. Посилають вперед розвідку, намагаючись упіймати кількох козаків, аби здобути «язика». Переміщуються татари по 100 коней в ряд, а оскільки кожен татарин веде іще двох запасних коней, передній край становить 300 коней, тобто до 800 метрів. Вглиб татарське військо (колона) становить 800-1000 коней... Із сторони татарський рух понад 200000 коней нагадує хмару, яка підіймається на обрії. Жах охоплює найсміливіших. Щогодини армія зупиняється на 15 хвилин, щоб помочитись коням і людям, робиться все це відразу по свистку.
Перед кордоном військо ділиться на три частини: дві третини як основне центральне військо - кіш, останні дві рівні частини утворюють фланги по 8-10 тисяч. Після відпочинку 2-3 дні швидким маршем заглиблюються в країну, не роблячи ніякої шкоди. Повертаючись назад, фланги розсипаються в сторони і вперед, грабуючи, хапаючи і вбиваючи. По 500-600 татар оточують села, виставляють по чотири караули навколо, щоб ніхто із селян не втік, розводять на всю ніч великі вогнища. Підпалюють село і починають грабувати, убивати тих, хто чинить опір. Забирають коней, волів, корів, овець, кіз, полонених чоловіків, жінок, немовлят. Свиней заганяють в клуню і підпалюють з чотирьох сторін. Награбувавши, фланги скачуть і через 4-5 годин вливаються в основний, центральний склад війська, кіш. Від основного війська віддаляються нові фланги для дальшого пограбування, зліва і справа від коша. Зворотний рух татари здійснюють по іншій дорозі, у вигляді дуги, даючи можливість кожному підрозділу війська награбувати майна, худоби, людей. Після варварів лишались тільки вбиті і спалені села. Татари уникають зустрічі з козаками і польським військом. Навіть тоді, коли татар вдесятеро більше. Татари приходили в Польщу, на Україну, в Московію не для підкорення території, а для пограбування, наживи. Розбійники були дуже умілі під час набігів, у ході партизанських війн, але боягузливі у відкритім бою. Якщо козаки чи поляки були оповіщені і виїхали назустріч ворогу, то татари були уже не страшні. Але татари ухилялись від прямого бою і на швидких своїх конях розсипались по степу в усі боки. Потім збирались "від сонця" і пускали хмару стріл у козаків.”
Награбувавши, татари повертаються у дике поле, де у безпечному місці роблять тижневу зупинку. Під час цього перепочинку, хижаки ділять між собою здобич - худобу і бранців. «Ця картина може зворушити найбільш нелюдські серця, - пише де Боплан ,- коли розлучається чоловік з дружиною, матір з дочкою без жод-ної надії ще колись побачитись, бо ідуть в жалюгідне рабство безбожників - магометан, де зазнають безмежної наруги, їх брутальність підштовхує до мерзенних вчинків, як наприклад: знеславлення дівчат, ґвалтування жінок на очах їх батьків, чоловіків, навіть обрізання дітей перед батьками.”
Кримські татари з 1450 до 1556 р. 86 разів нападали на Україну. В одному лише 1575 році татари погнали в ясир 35 тисяч бранців.
"За рікою вогні горять,
Там татари полон ділять
Село наше запалили.
І багатство заграбили,
Стару неньку зарубали,
А маленьку в полон взяли.", - співається у пісні.
Полонені дівчата і жінки ставали наложницями, некрасивих жінок і чоловіків продавали в рабство. Найважча доля чекала сильних. На турецьких галерах їх перетворювали в живих двигунів, приковували ланцюгами до лавок. Десятки тисяч полонених з України та Польщі надходили в Крим і Турцію.
"Зажурилась Україна, що ніде прожити,
Гей, витоптала орда кіньми маленькії діти.
Ой, маленьких витоптала, великих забрала,
Назад руки простягла, під хана погнала….”
Татари походи розпочинали з Криму, але і в самій Україні мались постійні татарські стійбища: біля вершини Самари, між Коломаком і Мжою, Мерчиком і Мерлою, на Ворсклі, по Пслу, на Удах, по долині Ос-колу. Уже перші поселенці вступили в бій з розбійницькими гніздами. Татарам удалось прорватись в московські землі і спустошити район Курська (1640 р). Коли вони повертались назад з награбованим, на них напали козаки на чолі з Сулимою. Вони розбили татар, відібрали здобич, відтіснили татар з Мерли на Мжу і там остаточно розбили їх, взявши багато в полон, у тому числі самого хана Аксака. Рештки втекли в степ до Дону. Перша перемога переселенців Слобожанщини змусила татар назавжди покинути розбійницькі гнізда на українській землі.