“ ВЕЛЕСОВА КНИГА" - що це ?
Це пам'ятник древнєруського письма IX сторіччя. За описом очевидців, це 35 березових дощечок розміром 22 на 38 сантиметрів. В верхній частині вони зв'язувались ремінцями, протягнутими через отвори. Поверхня дощечок пошкрябана чи то випалена письменами, подібними "кирилиці". Зміст тексту відтворює історію слов'янських племен. Описуються події, які відбувались задовго до Різдва Христового, а також в часи Володимира Великого.
На гадку вчених, ці письмена новгородського виникнення. Знайдені вони були в 1919 році офіцером - білогвардійцем Д. Ізанбеком в маєтку князів Задонських, в Великому Бурлуку (є ще одна версія щодо місця знахідки - поміщицька садиба під Орлом). В кінці громадянської війни А.Ізанбек вивіз таблички з письменами закордон, де Ю.Миролюбовим були зроблені з них копії. А оригінал щез після смерті А.Ізанбека в 1941 році.
Ю.Миролюбов зробив їх найперший переклад, переслав копії на збереження до Музею Російського Мистецтва, що у Сан-Франциску. Перші публікації були зроблені секретарем музею генералом Куренковим у І952 році.
На думку вчених, ці письмена були зроблені в різні часи, різними людьми. “Велесова Книга" - це збірка міфів, легенд, дум, епічних творів. Починається книга описом подій, які відбулися задовго до нашої ери - на дощечках записана розповідь про пересування слов'янських племен, про те, що на території України в V тисячолітті до нашої ери жив осідлий хліборобський народ арійського походження, тобто, брав свій початок від міфічного праотця Арія (Ора) - батька Кия, Щека і Хорива, розповідається про битви з готами, гунами, аварами, про походження родів древлян, кривичів, полян, сіверян, русів. В тексті часто згадується ім'я Бога тварин Велеса, тому книга і одержала назву "Велесова". В Велесовій книзі відтворено світобачення і світорозуміння укрів-русів, усвідомлення себе як окремого слов'янського народу.
В цьому літописі можна виділити 4 основні сюжетні лінії:
І. “Хто ми і куди йдемо”.
2. “Війна з готами та гунами”.
3. "Мусимо дбати про вічне".
4. “Опис подій після Кия”.
У Велесовій книзі змальовуються звичаї і обряди. Цікавий обряд заручення: дівчина сама обирала собі судженого.... Описується тотемний, священний птах українського народу - лелека. Є свідчення про те, ще у слов'ян в часи Трипільської культури (V - ІV тис. до н.е.) існувало докириличне письмо. До речі, про це свідчать і арабські мандрівники та численні археологічні знахідки.
З письмена довідуємося, що Київську Русь створив Даждьбог, який змішав кров русів, борусів, унтів, скіфів. Яги, Ізви робили набіги на поселення русичів. Вони були людоїдами, - звідси, мабуть, бере початок частий персонаж казок - Баба Яга. Греки також були лютими ворогами слов'ян, - вони старалися знищити найдорожче - віру.
Існує думка, що прадавні слов'яни були язичниками і поклонялися небу, вогню, деревам, і іншим природним силам, втілюючи їх в богів, тобто, були політеїсти, як греки. Велесова ж книга заперечує політеїзм слов'ян. Вони вірили в єдиного бога, що створив всесвіт і вищих істот - вторинних Богів,- Сварога, Перуна і Свентовида, які є єдиною трійцею. Це велика таїна, що Сварог є Перуном і Свентовидом одночасно:
„Бог єдиний і неділимий, і ніхто не може стверджувати, що в нас багато богів, бо Всевишній входить в нас і ми мусимо бути гідними його".
У прадавніх слов'ян світ існував як триєдність:
ЯВ - світ, у якому ми живемо,
НАВ - світ, куди переходить душа по смерті,
ПРАВ - царство правди, справедливості, - в цьому світі ми наважуємося визнати наші погані вчинки. Пекла у слов'ян не було.
Одна із істот (вторинний Бог) - Велес, - особливо виділявся серед інших богів. Це він навчив слов'ян обробляти землю і доглядати худобу, дав їм грамоту. "Велесу пишемо цю книгу - Богу нашому"...
А ось далі: " Держи серце своє на Русь, якою є і прибуде наша земля, і маємо боронити її од ворогів, і умерти за неї, бо вночі Велес іде в небесах по молоці небесному"...
Знайомлячись з релігією слов'ян по Велесовій книзі, приходимо до висновку, що в ній існує багато спільного з християнством. Релігія слов'ян зародилась за дві тисячі років до Різдва Христового, в часи арійців. Її елементи, занесені арійцями в Індію, можна знайти в місцевих культурах. Тому не можна виключати те, що Христос побував у слов'ян Південної Русі і знайшов там духовну атмосферу, близьку його майбутньому вченню.
Ісус Христос приніс ідею хрещення, очищення через занурювання в воду. Подібний обряд існував в багатьох релігіях, був він і у древніх слов'ян, котрі "омивались" п'ять разів на день.
В момент хрещення Ісуса з'явилась горлиця - символ Святого Духу, якому у слов'ян повністю відповідає Свентовид, а християнському догмату Святої Трійці - Триглав.
Христос також пояснював, що Бог-Отець - не лише суддя, - він добрий і справедливий та милосердний, як і слов'янський "Отець, що на небесах", якому приватні справедливість та батьківська любов.
В книзі є слова подяки Богам за те, "що маємо віру, яка не потребує людських жертв, ми приносимо в жертву лише дари полів та плоди трудів наших". Згадуються в текстах дощечок хліб та вино - жертвенні символи плоті та крові: так вчив і Христос.
До пошуку царства правди і справедливості (слов'янської Прави) закликає Велесова книга. Здається, що деякі догмати християнства цілком взяті у слов'ян. Тому, мабуть, вчення Христа так утвердилось в Київській Русі, де значна частина старої віри залишилась колишньою.
Велесову книгу називають "Біблією древніх слов'ян", - вона розповідає нам про древню історію слов'ян, їх вірування та життєву філософію. "ВЕЛЕСОВА КНИГА" -
ЗБІРКА ПОЛІСЬКИХ ПАМ'ЯТОК V-ІX СТОЛЬТЬ
( ДОЩЕЧКИ 1, 2А, 4Г, БА, 7А, 76. 37А, 376 )
Даремно згадали доблесні наші старі часи,
бо йдемо куди - невідомо.
А так оглядаємося і говоримо,
що соромимося Наву, Праву і Яву знати
і обаполи тирла відати і думати.
Се бо Дажбо створив нам яйце, що є світ-зоря,
яка нам сяє.
і в тій безодні повісив Дажбо землю нашу, аби тая удержана була.
Так се душі пращурів суть.
І ті світять зорями нам од Іру...
...Однак греки напали на Русь.
чинячи злеє ім'я богів.
Ми ж не знали уже, куди тікати і що творити.
Права бо є таємно уложена Дажбогом,
а по ній, як пряжа, тече Ява,
і та створила життя наше.
А тоді, коли одійде, смерть наступає.
Ява тече і твориться в Праві.
Назва бо є після них.
Доти є Нава і по тому є Нава,
а в Праві же Ява.
Поучившись старому, зануримо душі наші в нього,
бо є то наше.
яко се бо уже найшло на коло нам.
Творяшу богом силу узріли в собі, бо то дано дар богів,
і не потребуємо бо се напраснити.
Се душі пращурів наших од Іру зрять на нас
і там з жалю плачуть і виказують нам,
що не берегли ми Праву, Наву і Яву,
не берегли того, а ще й глузували,
істинно, що не достойні бути Дажбожими внуками.
Отож, молячись богам, матимемо чисті душі і тіла наші,
матимемо життя з праотцями нашими, які з богами
злилися воєдино.
Правда така, що ми Дажбожі внуки по уму,
а ум великий божий є єдиний з нами,
і тому творимо і говоримо з богами воєдино.
Бренне бо є наше життя і ми самі також,
де князям нашим працювати, живучи в землі з тілом овна,
і худоба наша од ворогів утікає на Свередзь. (1)
Чоловік, що тримає дім, не правий,
якщо лише заявляє про права;
і правий, якщо слова його з ділами збігаються.
Тому сказано здавна, аби ми творили були добро
Як і діди наші казали: тут є і буду так же.
За часів злославних і бусих русь була потята
рукою ворожою.
І злочини творилися.
І князь тоді немічний був
І услав синів своїх до брані.
А ті варягам піддалися, знехтувавши рішення віча,
і на те. що речено вічем, не зважали.
Тому ж бо ми розторгнуті і в неволю взяті.
І коли речемо нині, що маємо своїх князів, то не є так.
До південних країв ходили, щоб взяти землю
нам і дітям нашим.
А там греки напали на нас, бо ми усілися на їхню землю.
І була січа велика і багато місяців.
Стократ починала Русь
і стократ розбита була од півночі до півдня…
Отож худобу повели праотці наші і
були отцем Орієм до краю руського ведені,
тому що завжди там перебували.
Багато злигоднів приніс ранній холод.
Отак відійшли сюди і оселились огнищанами
на землі руській.
І все те сталося за дві теми до суть.
А по тих двох темах варяги прийшли
і землю забрали од хозарів до рук своїх.
Тим бо відробляли в неволі.
Був народ родичем з ільмерцями, з єдиного
кореня роди наші.
Хто прийшов пізніше на Руську землю, то і селився
серед ільмерців,
бо суть братчики наші і подібні до нас,
і в небезпеці обороняли нас од зла.
Віче мали: що віче вирішить, то так і є;
а що не рішено - не повинно бути.
Вибирали князів од полюддя до полюддя, і так жили.
Ми ж їм допомогу давали, і так було.
Зілля бо знали робити, посуд печений у вогнищах -
і суть бо гончарі умілі.
Землю орати чи худобу доглядати ті бо розуміли.
Такі й наші отці суть.
А прийшов рід злий, на нас напав.
І тому (2а) змушені були відійти в ліси...
Сурожу бо святому бути над нами.
А йдемо куди - знаємо: по землі на гори і в луку моря.
А і то всякий день звертаємо погляд свій на богів,
які є світ,
його ж звемо Перун, Дажбо, Хорос, Яр та іншими
іменами.
Так співаємо славу богам і живемо милістю божою,
допоки й життя.
Се лишились Сурожа - там вороги наші,
які у темній ямі повзають і погрожують нам хворобами,
Маром-Марою і кінцем життя всім.
Явитися богові сильному і бити пітьму мечем-блискавкою.
Хай та здохне, хай сяйво світить на нас і до нас і
видно всім.
Перша слава Сурію стлудіду є, той прогонить зло.
Із тієї теміні ізійшло, іздибилося зле плем'я дасуво.
А те зле племено на пращурів наших набігло, напало,
і багато людей було забраних і померлих.
А той Ор - старотець казав:
"Ідімо од землі цієї, де хуни братів наших убивають.
Тоті бо криваві хвостаті звірі нашу худобу крадуть і
дітей убивають".
То-бо той старотець сказав: "А підемо до іншої землі,
в якій течуть меди і молоко, і та земля є".
І рушили всі і троє синів Орієвих-Кий, Пащек і Горовато,
звідки і три славні племена виникли.
Сини були хоробрі, вожді дружинам.
Отак сіли на коней і рушили.
За ними їхали молодші дружини;
йшла худоба - корови, пов'язані бики і вівці;
їхали діти, старотці і матері, жінки, як марні люди.
І так просувалися до півдня, до моря, мечами разячи
ворогів.
Ішли до Гори великої, до долини травної,
багатої злаками.
Там і оселився Кий, що був засновником Києва.
Та то був престол руський.
Багато крові коштував той похід слов'янам
Анти не зважали на зло і йшли, куди Ор вказував.
Бо кров є свята.
А кров наша про те каже, що ми русичі всі.
Не слухайте ворогів, які кажуть: нема у вас доблесті.
Од отця Орія походимо,
і той час од часу народжується серед нас;
і пов'язано се сяк бо є до самої смерті...
Не забудемо також ільмерців, які нас охороняли.
Були не окремі, а з нами злилися і кров свою давали
і за нас.
Давно були на Русі хозари, нині варяги;
ми ж русичі, аж ніяк не варяги...
Залишмо на суру молоко наше в травах на ніч,
додамо до нього щавелю і іні трави, як говорили
прастаротці,
і даймо се суритися.
І пиймо тричі на славу богам і п'ять разів щодня.
То бо наше старе почитання богам повинні потребити,
і треба та буде пов'язом поміж нами.
Ані Мара, ні Морока не сміємо славити.
Ті бо то див иє нашим нещастям..
Наші діди в небесах... (4г)
Од Ора були наші отці спільно з борусами до приходу
на рай-ріку,
на Дніпро, і до Карпатської держави.
По родах ті правили од імені родичів і віча.
І всяк рід називався іменем своїх родичів, які правили,
і звідки прийшли до Гори також.
А князі і воєводи-отці вели людей битися з ворогами
во славу Перунову.
І се Дажбожа допомога наверталася на нас;
і була держава руська од русів.
А борусичі билися, і безперервна війна йшла всяк час
і многі січі-битви, що вороги починали,
і жодна не була пережита до кінця, як римлянами,
так і з готами.
Тут Германаріх прийшов до нас і напав на нас.
Отож розбиті ми були римлянами і настигнуті готами
і (лишились) між двома вогнищами тліти і згорати.
А тут настала велика біда - і жнива наші спалені,
і нічого не лишилось, окрім диму і попелищ.
Тут бо прилетіла до нас Птиця божеська і сказала:
"Відійдіть на північ і нападете на ворогів, коли вони
підуть на села наші".
Опісля так було. Зробили вигляд, що йдемо на північ,
а (потім) напали на них і розбили їх.
Подолавши їх, пішли до них і стали станами по Дунаю.
І римляни напали на нас, і побили багатьох.
Хоч спішили вони нас обезглавити, а тако ми
обезглавили їх.
І тьма воїв була обезглавлена...
Великі сніги, холоди, голод мучили наших людей.
Лише стаючи втікачами і лишаючись безо всього,
вони немало натерпілися,
бо незалеглести мали і ту творили...
Слава богам нашим!
Маємо істинну віру, що не потребує людської жертви.
А тая се діє у варягів, які завжди приносили її,
іменуючи Перуна Паркуною,
і тому приносили жертву.
Ми ж польову жертву даємо і від трудів наших -
просо, молоко, а також тук.
То бо покропимо ягням на коляди і на русалії
в день весняний і в честь Красної Гори.
Ту бо даємо на спомин про гори Карпатські;
в той час називався рід наш - карпини.
А стали жити в лісах, то мали назву древичі,
а в полі були, то й звалися поляни.
Ото греки всяке наговорюють на нас, що приносимо
в жертву людей.
А то брехлива річ, бо не відповідає істині;
у нас інший звичай.
І той, хто хоче іншого вразити, рече зле,
а нерозумний не бореться проти цього;
а й так є, що інший говорить так само.
Довго се правили родами.
А старі отці венедського роду йшли судити родичів
біля Перунового дерева.
В той день мали також ігрища перед лицем старотців
і силу юну показували.
Юнаки бігали, співали, танцювали в їхню честь.
В той день огнищани ходили на полювання
і приносили дичину старотцям, які ділили тую
решті людей,
і волхви жертву приносили богам, хвалу і славу.
Говорили про часи, коли готи і новоявлені варяги
вибирали наших отців князями,
і ті вели юнаків до січі лютої.
А римляни поглядали на нас і задумали зле на нас.
І прийшли з возами своїми і залізною зброєю
і посунули на нас.
І тому довго билися з ними і відігнали (7а) їх від
землі своєї.
І римляни, знаючи, які ми відважні, коли боремося
за життя, полишили нас.
Так і греки хотіли підкорити нас біля Хорсуна,
і билися ми проти рабства нашого.
І була та боротьба і битва велика тридцять літ;
і ті лишили нас у спокої.
І тоді греки пішли на торги наші
і казали нам обміняти корови наші на масть і срібло,
бо ті потрібні жонам і дітям.
Отож і торгуємо так до цього часу,
хоч і пізніше греки шукали в нас слабинку,
шукали можливості у неволю взяти.
А тому не послабляймося і не дамо землі нашої,
як і землі Трояні не дали римлянам.
І хай не встане обідоносиця Дажбожим внукам,
які у яругах про ворогів дбали,
та й ми нині не по хулі, як і отці наші.
Це ж у синє море скинули з берега готів тих
і проспівали над ними переможну пісню хвали.
І Мати співала, тая красна птиця,
яка несла пращурам нашим огінь до домівок їхніх.
І ягницю надивимось до того, і одержали ми сили;
і мали ворогів порубати і лишити їм ганьбу псину.
То глянь, народе мій, який ти захищений і численний,
і не збочив із-за втрат своїх, і не спустився до ряду.
Аби ми ворогами погонили, щоб біди позбавитись
і життя інакше мати.
Бо ми стали гордими і не уникали ворогів.
І ще тяжчою буде їхня поразка.
І так усі тисячу п'ятсот літ, як ведемо численні
війни і битви,
живі-таки, дякуючи жертві юнацькій і дівочій. (76)
Се б'є крилами Мати-птиця, що браманове ідуть на нас.
І ті роги на чоло натягають і, так посуваючись, напали
на нас.
А се тече туга велика в краю нашім,
яко димове степи наповнили до неба
і жаль плаче за нами,
і Мати кличе до вишнього, що давав їй вогонь до
вогнищ наших,
і той прибув з допомогою,
і се міць свою кинув на ворогів.
І се Гематьріх відступив, і готи усілися
на Калицю Малу
і рушили до берегів морських,
і ті землі взяли до Дону.
І по тому Дону є Калка Велика, що є межею між нами
і іншими племенами.
І там готи се бились чотири сотні літ зі своїми
ворогами.
І тому зайняли се ми землю нашу і порядкуємо
на ній спокійно.
І з аланами торгували, обмінюючи худобу, шкіри і жир
на срібні і золоті кільця і питво, і їжу.
Була шкіра -
і життя наше о тій порі було спокійне і мирне.
І се готи напали на нас ще і була війна десять літ,
і се утримали землю нашу.
Отож маємо боронитись од ворогів, які йдуть з трьох
кінців світу,
тоді коли свята наближаються до нас.
І ті свята: перше - Коляда, а друге - Яр і Красна гора
осіння, велика і мала.
Йдуть ті свята, як муж іде з города до села
огнищанського.
І тими землями мир гряде од нас до інших
і од інших до нас. (37а)
Рушайте, браття наші, племено за племеном,
рід за родом
і бийтеся за себе на землі нашій,
яка належить нам і ніколи іншим.
Се бо ми, русичі, славимо богів наших співами нашими
і танцями, й ігрищами, і видовищами на славу їм.
Се бо сядьмо на землю
і візьмемо її до рани своєї,
і натовчем (землю) до неї.
А як по смерті своїй станемо перед Мар-Морією,
то щоб сказала (та): "Не можу винити того,
яко наповнений землею,
і не можу його одділити од неї".
І боги, що там є, скажуть тоді:
"Се русич і залишиться ним,
бо взяв землю до рани своєї
і несе її до Нави".
В ті часи після Кия князями обирали багатьох отців,
а князі окремі і всякі після князювання ставали
на вічі простими мужами.
І так ставала земля розквітлою,
і вибрані князі дбали про людей і хляби,
одержували і їжу, і всякий пожиток од людей своїх.
Нині маємо інше: і князі полюддя беруть,
і синам владу передають - од отця до сина і
аж до правнука. (37б) Пропонований переклад "Велесової книги” сучасною українською мовою зроблено за публікацією в “Трудах отдела древнерусской литературм" (Т 43. Л.; 1990). Ця публікація містить усі відомі тексти “Велесової книги” із архіву Ю.П.Миролюбова в остаточному варіанті розшифровки. Переклад Б Яценка.
Куди поділися справжны дощечки Велесовоъ книги ?
Э свідчення, що під час війни, в 1941 році, власник цієї знахідки А.Ізанбек помер в Брюсселі. Таблички, напевне, були забрані гестапо і передані в архів "Спадщина пращурів", організації, яка займалась історією та окультизмом...
|
