Коммерция: Продам прибор нормализации артериального давления
Рекомендую отказаться от медикаментов! Продам прибор нормализации артериального давления.Уникальный прибор для тех кого беспокоит давление, обладает высокой терапевтической эффективностью и может быть использован в еще более широких масштабах в качестве нетравмирующего,не вызывающего каких-либо побочных осложнений немедикаментозного средства.Прибор номинировался на Нобелевскую премию в 2008г. тел. для справок: 050-779-14-42; 093-019-00-22 Читать далее...
В народі кажуть: „Два рази переїхати – раз погоріти”. Отже, якщо вірити народній мудрості, моя сім’я тричі „погоріла”, бо переїздів було аж шість. Спитаєте, чому? Я вам розповім. Мама каже, що історія цих переїздів надзвичайно проста, можливо, навіть банальна, але, якщо добре вдуматися, то спричинена певною політикою колишньої радянсько держави. Сімейне життя моїх батьків розпочалося у 1979 році в м. Броди Львівської області, звідки родом мій тато і де закінчувала педагогічне училище моя мама. Та вже у 1982 році мого тата, Стрехалюка Андрія Орестовича, після закінчення Львівського лісотехнічного інституту направили на роботу в м. Вовчанськ Харківської області. Сім’я, звичайно, переїхала на Харківщину. Батько отримав посаду помічника лісничого в Октябрському лісництві. Моєму старшому братові Роману було тоді лише два роки. І саме цей перший переїзд, на думку моїх батьків, був результатом радянської політики. Намагаючись перетворити народи Радянського Союзу в один „радянський народ”, держава на шляху реалізації цієї програми направляла на роботу випускників вузів якомога далі від дому: українців – в Росію, росіян – на Україну і т. д. Однокурсники мого тата після розподілу опинилися в різних куточках СРСР. [...] Житло для молодої сім’ї, робота за спеціальністю для моєї мами (вчитель історії), дитячий садок для мого брата – ці проблеми у Вовчанську було вирішено буквально за декілька днів, і це дуже дивувало моїх батьків, адже в бродах мої батьки навіть не могли мріяти про окреме житло, а посаду вчителя історії мама надіялася отримати не раніше, як через „пятирічку”. Люди на Харківщині виявилися напрочуд гостинними, колеги по роботі – чуйними. У моїх батьків з’явилося багато нових друзів. Чому ж тоді через два з половиною роки мама і тато повернулися назад на Львівщину? По-перше, як каже мама, постійно тягнуло додому, до рідних. По-друге, бракувало спілкування рідною українською мовою. Побут і традиції Слобожанщини гарні, але батьків притягували свої, галицькі, передані з діда-прадіда. [...] Доброю згадкою про Харківщину для моєї сім’ї є куліш і окрошка по- східному. Куліш – це неперевершена страва, яку тепер готує мій тато, коли ми відпочиваємо на природі. Своє приготування кулішу він обов’язково супроводжує спогадами про Вовчанськ. Наші родичі і знайомі багато разів смакували цю страву і завжди дивувалися, як пшоно, курка, старе сало і яйця можуть бути такими смачними. Я думаю, секрет в тому, що до приготування цієї страви додається тепло спогадів про тих людей, які навчили татуся готувати куліш.
