— Діти в чотири, шість, сім років майже не вміють розмовляти. Вони ніколи в житті не бачили мила чи зубної щітки. Батьки навіть не навчили їх знімати одяг перед тим, як іти в туалет, — обурюється Тамара Горонескуль. — На підлозі — шар бруду, ганчір’я, якихось речей. Діти повзають у ньому напівголі, замурзані. Наймолодшу дівчинку ми не могли знайти, поки батьки не розгребли ганчір’я й не показали нам її самі.

У немовляти, як виявилося, була важка шлункова інфекція. Дітей тоді забрали до лікарні. А проти батьків порушили кримінальну справу.

Аню медикам довелося рятувати від смерті вже двічі.

— Коли ми запитали в батька, чим годують грудне немовля, від відповіді ледь не збожеволіли. Чоловік ще й жартував: мовляв, тільки екологічно чистими продуктами. Потім роз’яснив, якими саме: кислим борщем та зеленими помідорами, — обурюється Тетяна Горонескуль.

— Від проносу діти такого віку, як Аня, можуть померти за добу. Коли дітей цієї родини госпіталізували, батько примчав сюди, здійняв галас і просто-таки викрав малюків, — додає 33-річна Тетяна Краснокутська з Вовчанської райлікарні.

Медикам довелося звернутися в міліцію, і Сергія затримали на 15 діб. Зараз Аня знову в лікарні, решта дітей залишаються в батьківському домі.

Найменша дівчинка мало не замерзла на смерть в лютневі холоди.

— Газ їм відключили за несплату, — розповідає співробітниця прокуратури. — Електрику — також. Лише за клопотанням прокурора її включили, адже мова йде про життя чотирьох дітей. Коли настали страшенні морози цього року, ми відвідали родину. Наймолодша дівчинка лежала серед ганчір’я в одній сорочечці. ”Вона ж хвора!” — вигукнув прокурор. ”Температури немає,” — спокійно відповів батько. Торкнулися — а дитина холодна! Ми відвезли її до лікарні. Там сказали, що вже безсилі. У дитини була остання стадія двосторонньої пневмонії. Температура тіла впала до 32 градусів. Рахунок ішов на години, а в лікарні не було пального. Прокурор віддав свій бензин, дівчинку відвезли в Харків, у реанімацію. Ми молилися за неї всім колективом. Більше двох тижнів дитина трималася на штучних легенях. І все-таки виходили, врятували... Харківські лікарі сказали, що якби Аню привезли на дві години пізніше, вона б померла.

Журналіст ”ГПУ” спробував поспілкуватися з Людмилою та Сергієм. Але коли постукав у двері їхнього будинку, ніхто не відгукнувся. Однак сусіди запевнили, що господарі вдома. Зсередини помешкання долинала музика.

Людмила і Сергій не зловживають алкоголем, не палять, та й жебраками їх не назвеш.

— Вони на суді сказали: ”Ми не бідні! У нас є мобільний телефон, відеомагнітофон, плеєр, фотоапарат, мопед... Ми — зажиточні”, — розводить руками суддя Тетяна Король, 42 роки. — Коли я відвідала їхню оселю, мене вразило: в домі повно касет із порнофільмами! У дітей справді багато одягу. Тільки весь він лежить в одній кімнаті, вкритий шаром пилюки. Одягла дитина, забруднилося — одежину не перуть, а кидають у ту кімнату.

Однак малюки обожнюють свою маму. Через це Тетяна Король вагається, яке рішення прийняти у справі. Чи позбавляти подружжя батьківських прав, вирішать у березні.

— Вони просто обліплюють свою матір, обіймають, цілують її постійно. Якщо ми приймемо рішення про позбавлення батьківських прав, і діти, і матір будуть дуже страждати, — каже суддя. — Я бачила немало неблагополучних родин. Діти там переважно своїх батьків бояться, при їхній появі навіть ховаються. А малюки Людмили та Сергія люблять їх так сильно, як рідко буває у зразкових родинах.

Сергій — високий, кремезний чоловік, уродженець Вовчанська. До Людмили вже мав дружину. Але розлучився, залишивши двох дітей. За несплату аліментів його судили. Людмила також місцева, росла у багатодітній незаможній сім’ї.

— Сергій — справжній бугай, у мої двері ледве проходить, а лежить цілий день на дивані, — розповідає Тетяна Король. — Колись працював охоронцем. Зараз виправдовує своє байдикування тим, що в 1996 році загубив паспорт і його через це нікуди не беруть працювати. Начебто не можна отримати новий документ.

— Хочете мою особисту думку? — запитує суддя. — Чоловік у цій родині — деспот та ледащо. А дружина — трохи хвора душевно. Правда, вона дієздатна, числиться на роботі, але стоїть на обліку у психіатра. Чоловіка свого вона, здається, боїться. Начебто він її бив колись. Але я б таку теж била, що посуд місяцями не миє.

Лікарі пригадують: коли забирали малечу в інфекційне відділення, мати взяла з собою лише відеомагнітофон. Так і лежала в лікарні — без своєї їжі, без речей, але з відео.