Меню сайта
Форма вхіда
Пошук
ТОП матеріалів
Найпопулярніші
Найкоментованіші
Найкращі
Найновіші
Рекомендуємо прочитати
Коммерция: Продам прибор нормализации артериального давления
Рекомендую отказаться от медикаментов! Продам прибор нормализации артериального давления.Уникальный прибор для тех кого беспокоит давление, обладает высокой терапевтической эффективностью и может быть использован в еще более широких масштабах в качестве нетравмирующего,не вызывающего каких-либо побочных осложнений немедикаментозного средства.Прибор номинировался на Нобелевскую премию в 2008г.
тел. для справок: 050-779-14-42; 093-019-00-22 Читать далее...

Коммерция: Здоровье без врачей
История--ххх: Історична довідка про створення Вовчанського районного суду
ВОВЧ@НСЬК Сб, 20-01-2018, 09:29
Вітаю Вас Гость | RSS
Кто автор?  
 Публикации
Головна » Статті » Прочее

Довга дорога додому
Родина Гороховатських шукає спонсорів для будівництва літньої кухні. Тоді їм дозволять зігріти батьківським теплом ще трьох маленьких сиріт
 
У людей нерідко доля складається так, що вони мусять починати своє життя спочатку. Хто не злякається і без жалю відпустить старе, отримує нагороду. Родина Світлани та Анатолія Гороховатських із міста Вовчанськ, — саме такі щасливці. Шукаючи власне місце під сонцем, вони знайшли п’ятьох малюків, які допомогли їм освоїти нелегку професію прийомних батьків. Жити заново вони тепер вчаться разом.

 

 

Два світи під одним дахом

Кілька років тому по життю Гороховатських пройшла нищівна чорна смуга. Під час пологів вони ледве не втратили найменшого сина Богданчика, після чого довго у лікарнях повертали немовляті здоров’я. Потім у Харкові помер батько старшого сина Світлани — Аркадій, а згодом на Великдень і мама Анатолія. За кілька днів з життя пішла їхня тітка, а Анатолія звільнили з роботи. Аби розплатитися з усіма боргами, глава сімейства поїхав до Росії на заробітки, але повернувся фактично ні з чим. Тоді й виникла думка змінити своє життя кардинально. Плани були різні, але зупинилися на дитячому будинку сімейного типу. Благо, віднедавна держава створює родинам більш–менш прийнятні умови для того, аби виховання осиротілих дітлахів могло вважатися роботою.

Спочатку Світлана та Анатолій хотіли взяти лише двійко сиріт, які б були ровесниками їхніх меншеньких — Богданчика й Насті. Мовляв, і цим веселіше буде, і добру справу зробимо. Але доля піднесла несподіваний сюрприз. У Богодухові соціальна служба позбавила батьківських прав родину, що загубила себе горілкою, і Гороховатським запропонували взяти під власну опіку їхніх чотирьох синів і доньку. Найстаршому Альоші на той час було десять, найменшому Саші — трохи більше року. Жорстка інтернатська система розкидала дітей одразу по трьох сирітських закладах. Альоша з Ксюшею залишилися у Богодухівському дитячому будинку, Ігорьок із Колею потрапили до Краснокутська, а «манюнього Сашунчика», як каже Світлана, відвезли аж до Харкова. Зібрати всіх під дахом необжитої хати (Гороховатські для нового життєвого старту купили ще й простору садибу) було непросто — досвіду ж ніякого. Але таки ризикнули.

За сценою зустрічі малих Луценків не можна було спостерігати без сліз. Обіймають один одного, розглядають, цілують. Діти не бачилися довгих сім місяців і вже мало вірили в те, що знову житимуть однією родиною. Манюній Сашунчик викликав особливі емоції. «Ручки–ніжки тонесенькі, животик великий. Дитя синє, як пуп. Ну жабеня жабеням, — пригадує Світлана. — З ним було мороки найбільше. Виявляється, йому рідко перепадало молоко, тому, щоб налагодити роботу шлуночка, нам довелося поетапно пройти увесь шлях, починаючи з «Малютки» і перетертих супчиків. Тепер уже дивіться — дитина, як дитина».

«Ці діти пережили 33–й рік»

Навчитися жити разом було нелегко. Під одним дахом опинилися не просто чужі родини, а два різних світи. Незважаючи на те, що малі Луценки приїхали не з безлюдного острова, а з одного з найкрупніших райцентрів області і вже побули в інтернатах, їх довелося заново знайомити з найпростішими здобутками цивілізації. Ніби абсолютно звичні речі (туалетний папір, зубна паста, цибуля на городі, курка у дворі, телефон, алфавіт, табличка множення, рибки в акваріумі, папуга у клітці), а для них — справжнє відкриття. «Тільки привезли їх додому, я й питаю: «Дітки, ви яйця будете їсти варені чи смажені?», — пригадує Анатолій. — Вони кліпають очима і мовчать. Думав, що соромляться. А потім з’ясувалося, що яйця вони їли тільки сирими і не знають, які вони бувають ще. Ото заробить Альоша в чужих людей, принесе, вони вип’ють і живуть якось далі».

Альоші справді дісталося від життя по саму зав’язку. Корів людям пас, на чужих городах порався, під церквою з простягнутою рукою стояв. І все для того, аби прогодувати малих. Пізніше помічником став й Ігорьок. Батькам було не до них — суцільна пиятика, хмільні дебоші. Малим не діставалося шматочка хліба навіть у той день, коли мати отримували їхні ж гроші. «Якось я прикрикнула на дітвору, бо зчинили неймовірний галас, — розповідає Світлана. — А Альоша й каже: «Ой, мамусю, ти не чула, як вони вищать, коли голодні». Ви не повірите: ці діти в наш час пережили тридцять третій рік».

Найважче зараз малим повернути здоров’я. Світлана перерахувала довгий список болячок, яких вдалося позбутися за дев’ять місяців спільного життя, проте нервові розлади не минули й досі. Фактично всі діти за порадою лікаря приймають заспокійливі ліки. Хтось сильніші, хтось слабші, але щодня. «А що ж ви хочете, таке пережити. Не кожен дорослий витримає, — бідкається багатодітна мати. — Я довго не могла збагнути, наприклад, чому вони, як вогню, бояться машин. А потім таки розпитала і зрозуміла. Виявляється, їхні батьки на п’яну голову часто влаштовували бійки, у яких крайніми опинялися діти. Тоді малі зривалися серед ночі з дому і бігли великою трасою до бабці на інший кінець міста. Відтоді вони не виносять скреготу коліс».

Знайти спільну мову теж було нелегко. Коли старші прибили шиферним цвяхом до стіни клітку з живим папугою і підпалили штору, батьки подумали, що звалили на плечі непосильну ношу. А потім разом знайшли для себе рятівне пояснення: власні діти теж можуть утнути щось подібне, то ж треба якнайшвидше навчитися прийомних сприймати як своїх і буде все гаразд.

Той час, коли малі Луценки не могли наїстися хліба і Анатолій купував по сім–вісім буханок щодня, вже минув. Тепер діти не вищипують до останнього пагінця на городі зелену цибулю і не ховають харчі по кутках на чорний день. Старші за кілька місяців навчилися читати, писати, рахувати, а менші співати, танцювати і бавитися іграшками. Але чим не можуть «насититися» й досі, так це батьківським теплом. Малі не злазять зі Світланиних рук ні на хвилину, горнуться до неї, мов кошенята, обіймають, цілують, гладять. Пішов один, прибігає інший. «Скільки житиму не забуду, — каже крізь сльози Світлана. — Забрали ми найменшого з Харкова і купили йому по дорозі банан з пиріжком. Він з’їв, а тоді бачу рученятами підбирає усі крихітки і в ротик. Боже мій! Це дитя і зараз нічого не візьме саме. Даси в руки — бере. Покладеш біля нього на стіл — ні за що не торкнеться. Мабуть, ще й досі в ньому живе якийсь давній великий страх. Але нічого. Минеться. На все потрібен час».

«Рукавичка» подає на розширення

Гороховатські вже добре освоїли обов’язки прийомних батьків, але ще мало знають свої права — нове звалилося, мов сніг на голову, до всього треба звикнути, призвичаїтися. «У нас часто запитують: «Та це ви з каструль, мабуть, не вилазите? Баняками їсти варите?» — каже Світлана. — Нічого подібного. Каструлі як каструлі. Зварили свіженьке, з’їли. Тато наш господарством займається: корови, телята, поросята, кури, качки, а я на кухні і біля дітей. Хліб самі печемо. Скуповуємося у Харкові в оптовому магазині раз на місяць — так виходить дешевше. Продукти зараз дорогі. Лише круп на тисячу гривень беремо. А ще цукор, борошно, чай, кава, риба, печиво, цукерки. М’ясо та овочі переважно свої».

У планах — подальший розвиток дитячого господарства. Вже зробили просторий гральний майданчик із пісочницею, гойдалками і справжнім наметом. Але ще треба купити комп’ютер і домашній басейн, провести газ і придбати хоча б старенький автомобіль. Гороховатські живуть на окраїні Вовчанська, оскільки містом не ходить громадський транспорт, вони не можуть, на жаль, возити дітей до гуртків і спортивних секцій. А малеча ж талановита: Альоша марить футболом, малі мріють про танці.

Найбільше ж прийомні батьки переймаються майбутнім розширенням. Хочуть узяти на виховання ще дітей, але не дозволяє площа будинку. Так виникла ідея добудувати другий поверх або хоча б звести на подвір’ї літню кухню. Тоді можна буде влаштувати ще одну спальню, і квадратних метрів корисного житла вистачить на десятьох дітей. Одну дівчинку Гороховатські вже навіть знайшли. «Мама її померла, у батька — власне життя, бабуся вже старенька. Хороше дитятко, добре. Якраз Богданчикового віку. Разом би до школи пішли, — каже Світлана. — Хворенька, правда, дівчинка. ДЦП. Ніжку потягло і ручку. Але нічого, ми б виходили. У Ксюші он які проблеми були з очима, справилися ж. І тут усе буде добре».

Залишилося тільки знайти спонсора на розширення «рукавички». Самі таке будівництво Гороховатські не осилять. Цього літа, наприклад, здали вирощену на городі полуницю і побудували дитячий майданчик. Але кухня чи другий поверх — зовсім інші витрати. Світлана вже порахувала — потрібно десять тисяч доларів. Не так вже й багато, коли врахувати той факт, що йдеться не стільки про гроші, скільки про долю трьох діток, які найбільше у світі хочуть дочекатися на власну маму.

...Своє нове життя Альоша Луценко називає казкою і раз по раз приструнює малих, аби через їхні пустощі «мамуся з татусем» не розгнівались і ця дивовижна реальність не стала маревом. Тут і справді рай для душі. Два просторих двори, великий город, унизу річка, за нею сосновий ліс. Пташки і діти щебечуть так, що некваплива розповідь Світлани й Анатолія губиться серед щасливого галасу. Ситуація абсолютно природна: у житті п’ятьох богодухівських дітлахів це перше по–справжньому тепле літо.




Джерело: http://www.umoloda.kiev.ua/number/1227/188/43480/
Категория: Прочее | Додав: volchansk (19-04-2009) | Автор: Лариса САЛІМОНОВИЧ
Переглядів: 1327 | Рейтинг: 5.0/3 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Реєстрація | вхід ]
Категорії каталога
История--ххх [141]
Туризм [93]
Достопримечательности [70]
Творчество [39]
Инфо, цифры, факты [86]
справочники, информация
Известные земляки [24]
Волчанцы всех стран соединяйтесь! [18]
Прочее [33]
СОБЫТИЯ [5]
Официоз [55]
Информация официальных органов, пресс-релизы
WOLF-ZONA [3]
Верхний Салтов: Гений Места [72]
ОТДЫХ НА ПЕЧЕНЕЖСКОМ ВОДОХРАНИЛИЩЕ [112]
ИСТОРИЯ>>> [3]
Коммерция [4]
Реклама, прайсы, объявления
Міні-чат
Опитування
Волчанск для Вас - это, прежде всего:

[ Результаты · Архив опросов ]

Всего ответов: 380
Друзі сайту

наша кнопка
Волчанск (Украина) - сайт земляков

Статистика

Онлайн всього: 1
Гості: 1
Користувачі: 0
Copyright "Bank e-Day" © 2018