Коммерция: Продам прибор нормализации артериального давления
Рекомендую отказаться от медикаментов! Продам прибор нормализации артериального давления.Уникальный прибор для тех кого беспокоит давление, обладает высокой терапевтической эффективностью и может быть использован в еще более широких масштабах в качестве нетравмирующего,не вызывающего каких-либо побочных осложнений немедикаментозного средства.Прибор номинировался на Нобелевскую премию в 2008г. тел. для справок: 050-779-14-42; 093-019-00-22 Читать далее...
ПОЗБАВИВШИСЬ НЕДОЛЮДКА, ВОВЧАНКА ЛЕДЬ НЕ ПОТРАПИЛА НА РОСІЙСЬКІ НАРИ
ПОЗБАВИВШИСЬ НЕДОЛЮДКА, УКРАЇНКА ЛЕДЬ НЕ ПОТРАПИЛА НА РОСІЙСЬКІ НАРИ Біля паркана садиби кілька разів бачили змучених, побитих жінок із мотузками на шиях… Російська Феміда могла (і, можливо, ще зможе) покарати 20-річну мешканку харківського райцентру Вовчанська Олену І. через ката, який лише чудом не встиг прострелити дівчині голову. Жертва Олени – мешканець білгородського прикордонного хутора Шохіно Єгор П., який, підбираючи жінок, що "голосували" на трасі, під загрозою смерті примушував їх працювати на себе у власній садибі. Нещасні животіли у рабських умовах: важка праця з ранку до ночі, побої, знущання, насильство кожної ночі… І все це без надії на порятунок: ніхто сторонній долею викрадених не цікавився, а хуторяни, знаючи круту вдачу та мстивість Єгора, взагалі намагались триматися від його садиби подалі. Доля багатьох жертв новітнього "рабовласника", звірствам якого поклала край саме Олена І., не відома понині. На їх існування вказувала лише одежа, яку зберігав хазяйновитий бузувір, та уривчасті свідчення заляканих ним сусідів, що біля паркана його садиби кілька разів бачили змучених, побитих жінок із мотузками на шиях… "Мовчи, хохлушка, а то не доживеш до вечора" Трапилось так, що Олена вийшла заміж за білгородця Кирила І., який працював водієм на одному з вовчанських АТП. Після весілля молоді подались жити на батьківщину Кирила у білгородське село Лебедине, а на роботу, користуючись спрощеним режимом перетинання українсько-російського кордону для мешканців прикордоння, їздили до українського Вовчанська. Того квітневого дня, зійшовши з автобуса Харків-Шебекіно, радісна Олена (вона отримала не тільки свою, але й за дорученням довгоочікувану зарплатню чоловіка) поспішала додому у Лебедине. Від приємних думок жінку відволік автомобільний сигнал: поруч із нею на дорозі зупинилася "копійка". "Гей! Іди-но сюди, ми з міліції", – гукнули їй з автомобіля. В автомобілі, до якого підійшла Олена, сиділи двоє: чоловік середнього віку з якимось злим обличчям і парубійко – одноліток Олени. Старший різко схопив дівчину за руку і затягнув у машину: "Ти, шльондра, не репетуй! Ми тобі покажемо, як дорогами волочитися…" Дверцята зачинилися і авто рушило з місця. Олені стало страшно, вона витягнула паспорти (свій і чоловіка), гроші і спробувала пояснити, що вона і не думала торгувати тілом. Її пояснення обірвав важкий ляпас. "Мовчи, хохлушка, а то не доживеш до вечора", – прошипів старший, подивившись документи і засовуючи їх разом із грошима до кишені. Парубійко за кермом навіть не озирнувся. Вдень – працювати, вночі – віддаватися Олену завезли на сусідній з селом її чоловіка хутір – у будинок до господаря "копійки". Єгор П. посадив жінку за стіл, націдив склянку самогону і змусив випити залпом. А поки Олена ковтала смердюче пійло, розтовкмачив їй, що відтепер вона його власність. Вдень буде працювати, вночі – віддаватися. За найменший непослух буде бита. "Втекти і не намагайся, – ухмиляючись попередив бузувір, – знайду, вб'ю і зарию як собаку. Живі свідки, тим більше хохлушки, мені не потрібні…" Сьогодні, описуючи в міліції свого ката, Олена каже про нього як про "чоловіка цілком нормального… на вигляд". І дійсно Єгор П. завжди ходив чисто поголеним, охайно вдягненим. Щоправда, ніде не працював, але отримув пенсію по інвалідності – у нього був діабет. Тримав велике господарство – корову, теличку, кіз, свиней, кролів, качок, гусей, курей тощо. Велика кількість землі вимагала жіночих рук, але співмешканки чомусь від Єгора швидко втікали. Він-бо ж завжди був чимось незадоволений, часто-густо давав волю рукам, а розсердившись вже "по-справжньому", міг запросто накинути "подрузі" на шию мотузку і водити її хутором як скотину за собою. Дівчата, яких він підбирав на трасі, виявились ідеальною підмогою у чималому господарстві: молоді, сильні, залякані до нестями, нікому не потрібні... Якщо до нього дійде, що тебе шукатимуть, може вбити Разом з Оленою у будинку мешкала ще одна жінка, 23-річна Лариса, так само викрадена дорогою додому (у рідному хуторі у неї залишилася маленька донька). Велося їй дещо легше за інших, бо вона вважалася "подругою" 17-річного Дениса – того самого парубійка, який керував машиною. Проте і Денис був бранцем: хлопець приїхав відвідати сестру, одну з останніх "офіційних" співмешканок Єгора, а рабовласник, буцімто за борги сестри, відібрав у хлопця паспорт і силою змусив "відпрацьовувати". Саме Лариса і порадила Олені, щоби та не нагадувала Єгору про своє українське громадянство, а також про чоловіка, який обов'язково її шукатиме: "Він і так чомусь хохлів недолюблює, а якщо до нього дійде, що тебе шукатимуть, може й вбити. А так може ще пощастить втекти". Вставали вдосвіта і працювали всі разом: доглядали худобу, поралися в хаті та на кухні, а потім – на плантацію – саджати картоплю. За кілька днів, що їх Олена провела у полоні, Єгор не давав невільникам вдосталь відпочивати, часто бив їх. Увечері кат вішав на двері будинку здоровенний замок, ключі від якого клав до кишені і йшов гвалтувати молоду невільницю… Втікачок наздогнали і жорстоко побили У ніч з першого на друге травня на честь свята Єгор добряче напився і завалився спати. На радощах, що господар не буде знущатися з неї бодай цієї ночі, Олена не відразу помітила блідий промінчик, який пробивався у її кімнату через шпарину у дверях. Придивившись, жінка швидко підняла на ноги Ларису: замок був не закритий – можна тікати!.. Проте далеко забігти втікачкам не пощастило. Єгор і Денис швидко наздогнали обох і жорстоко побили. В Олени настільки боліло все тіло, що, коли бузувір приклав їй до лоба дуло рушниці, вона навіть не пручалася. Лише думала: стріляв би вже швидше і мукам кінець. І Єгор вистрілив... Брудно лайнувшись перезарядив рушницю – осічка. Лише тоді Олена отямилася, почала плакати і вмовляти не вбивати її. Кат ще раз сильно вдарив її прикладом в обличчя і за волосся потягнув додому. Ближче до ранку, вдосталь наплакавшись, Олена попросилась вийти до туалету. Єгор мовчки відчинив двері і кудись подався. У серці побитої полонянки знову зажевріла надія: а може, їй таки пощастить вислизнути непоміченою? Олена прошмигнула на сінник і сховалася там під брезентом. Зачекала годину, а потім перелізла через паркан і, намагаючись триматися ближче до лісу, попленталася в напрямку траси… З останніх сил вдарила лезом кудись угору і в бік, а потім знепритомніла… Проте і цього разу втікачка далеко не відійшла. Біля покинутої ферми на неї чекала засідка. Вже зовсім знавіснілий від люті Єгор кричав, що тепер їй вже точно доведеться померти, звалив на землю, почав бити ногами. Несподівано дівчина побачила поруч з собою у траві щось блискуче. Потягнулась за ножем, який випав із кишені її ката, і з останніх сил вдарила лезом кудись угору і в бік, а потім знепритомніла… Опритомніла Олена лише через декілька годин у Шебекінській райлікарні. Щиросердна санітарка розповіла дівчині, що її випадково підібрали на трасі шебекінські міліціонери і привезли непритомну у лікарню. Незабаром з'явились і доблесні російські правоохоронці. Олена усе розповіла їм про себе і про свого мучителя, навіть про те, що, можливо, вбила Єгора. Слідчий місцевої прокуратури, який відвідав її наступного дня, повідомив Олені, що міліція перевірила її розповідь і дійсно знайшла у вказаному нею місці труп Єгора, вони затримали Ларису і Дениса та опитала місцевих жителів. Розказана нею історія багато в чому підтвердилась, проте, оскільки свідків її останньої бійки з мучителем немає, то дівчині можуть інкримінувати "перевищення меж необхідної самооборони". Так що, як тільки вона трішки прийде до тями, її до з'ясування всіх обставин переведуть до місцевого СІЗО. Олена вирішила втікати на український бік Втім, ніякої охорони до Олени російський слідчий не представив, і тоді вона ще раз наважилася на втечу – цього разу на батьківщину у Вовчанськ. Добре, що кордон пролягав лише за кілька кілометрів від лікарні. Під час одного з відвідувань чудом віднайденої дружини Кирило з допомогою друзів непомітно вивів Олену з лікарні і переправив на український бік. Зараз Олена все, що з нею сталося, згадує як жахливий сон. Одразу після своєї останньої втечі вона разом із чоловіком перебралася до Харкова. Кирило, який збирається поміняти своє російське громадянство на українське, продав свій будинок у Лебединому і купив невеличку квартиру у Харкові. Втім, про своє нове помешкання вони особливо не розповсюджуються. Справа у тому, що в одну з своїх останніх поїздок на батьківщину Кирило через родичів спробував з'ясувати, які претензії до його дружини має російська Феміда. За одними даними, кримінальну справу стосовно Олени було припинено через "відсутність складу злочину", за іншими – справа зовсім не порушувалася, а ще за третіми – Олена перебуває у міжнародному розшуку. Саме тому молоде подружжя так до цих пір достеменно не відаючи чи то слідчий просто лякав Олену місцевим СІЗО і перспективою потрапити у буцегарню, чи то російська Феміда і справді прагне зустрічі з колишньою "бранкою", на кожен стукіт у двері реагує дуже нервово. Молодята непокояться, що будь-якої миті до них можуть увірватися як не російські оперативники, то їхні українські колеги, а після всього пережитого зустрічатися ні з тими, ні з іншими жінка не хоче.
