Прямокрилі |
Великі або середнього розміру комахи з видовженим тілом. Ротовий апарат гризучого типу. Крила (2 пари) з густою сіткою жилок та комірок. Передні крила видовжені, прямі, шкірясті, задні – перетинчасті. Переважно самці мають звукові пристосування на гомілках передніх ніг або на черевці та органи стрекотіння. Із прямокрилих у нашім краї поширені коникові, цвіркунові, капустянки та саранові. Серед прямокрилих є рекордсмени-стрибуни: цвіркуни стрибають у довжину до 60 см, кобилки – до 70 см. Прямокрилі надають перевагу відкритій місцевості – лукам, степовим схилам, лісовим галявинам, узліссю. На заплавних луках найчастіше зустрічаються коник зелений. Статевозрілі особини трапляються у липні-серпні. У травні-червні можна побачити їх личинки. Їх легко впізнати за яскраво-зеленим забарвленням, довгими вусами та надкрилами. Живляться коники травою, різними тваринами – мухами, гусінню метеликів тощо. Близький до зеленого коника і коник сірий. Надкрила його сірі або бурі з темними плямами. Для коників звичним є стрекотіння. Це спосіб самців приваблювати самок. Під час стрекотіння самці сидять на кущах або деревах і труть між собою надкрила, які і видають мелодійні звуки. У вологій землі живе вовчок або капустянка звичайна. Вона риє довгі ходи передніми ногами копального типу. У вовчка короткі надкрила зі складеними уподовж літальними крилами, які трохи довші за черевце. Це активний шкідник, який поселяється на полях та городах. Вовчок чудово плаває, добре літає, інколи комахи збираються у великі зграї і мігрують на значні відстані. Із цвіркунових, крім вовчка, поширені цвіркун домовий, польовий та степовий. Органи слуху розміщені на гомілках передніх ніг. Ведуть прихований спосіб життя. Цвіркун домовий активний весь рік. Мешкає у будівлях, де знаходить найбільш теплі місця: поблизу печей, батарей опалення тощо. Вдень його не побачити, але вночі цвіркун з’являється, щоб поживитися рослинними рештками та комахами, в тому числі і тарганами. Цвіркун польовий живе у норах, які риє ногами. Самці дуже голосні і свою пісню часто супроводжують своєрідними "танцями”, які так подобаються самкам. Співають цвіркуни у травні-червні. Мешкають вони групами, дотримуючись "рангів”. Самці часто влаштовують бійки, під час яких кожен з них намагається відкусити у противника вусик. Це ознака його перемоги і з того часу переможець може примусити інших самців або співати або припинити спів. Найсильніший – найголовніший, його ніхто не має права чіпати. І своєю піснею цвіркун-переможець управляє діями інших цвіркунів. Звичайними мешканцями луків є саранові. Вусики у саранових короткі. Стрекочуть вони тручи задніми стегнами по надкрилах. І з саранових поширені: тріскачка ширококрила, кобилка тріскуча, сарана перелітна, трав’янка зелена. Серед саранових є небезпечні масові шкідники культурних рослин. Шкідливих прямокрилих людина знищує, а корисних повинна охороняти. Жоден з нас не може бути байдужим до співу цвіркуна тихої літньої ночі, коли мелодійні звуки поєднуються із запахами степових трав та сіна.

Клопи |

Наземні і водяні комахи, із сплюснутим або видовженим тілом. Надкрилля ущільнені, шкірясті, на верхівці перетинчасті. Крил дві пари. Ноги переважно ходильного або бігального типу, рідше копального, плавального або хватального типу. На задньогруддях є пахучі залози. Більшість клопів рослиноїдні. Є хижаки і паразити. Багато з них небезпечні шкідники сільськогосподарських і лісових культур, рибництва. Водяні клопи живуть у воді, це: гребляки, водяні скорпіони, плавти, водоміри, водяний палочник (ранатра), хребтоплав звичайний. Кожен із нас спостерігав клопів-водомірок, які швидко плавають по поверхні води, відштовхуючись задніми довгими ногами. Черевце клопа і лапки довгих ніг покриті тонкими волосками, які змащуються жировими речовинами і зовсім не змащуються водою. Клопи-водомірки – хижаки, вони ловлять личинок комарів, які піднімаються на поверхню води. Самка відкладає на водяні рослини видовжені яєчка, склеюючи їх слизом. У червні із яєць вийдуть личинки – малесенькі клопики, які одразу починають бігати на воді. Зимують водоміри під камінням, корінням дерев та кущів. У товщі води мешкає і найбільший, оригінальний за формою тіла водяний палочник або ранатра. Довжина тіла сягає 6 – 7 см разом з дихальною трубкою. Ранатра повільно рухається серед рослин і завдяки буро-жовтому кольору і паличкоподібному тілі її важко помітити у воді. Якщо хочете побачити цього клопа, візьміть куширі на берег і ретельно їх розгляньте. Ви обов’язково побачите живу паличку, яка на ваших очах оживає і злітає вгору – видовище дуже ефективне! Наземні клопи – середньої величини або дрібні комахи ( 2 – 11 мм) з м’якими покривами тіла. Поширеними клопами нашого краю є: клоп буряковий, хлібний, солдатик, щавлевий, смугастий, черепашка маврська, капустяний, щитник ягідний. Всім відомий яскраво-червоний, з чорними цяточками клоп, розміром 9 – 11 мм – це клоп-солдатик. Рано навесні і в кінці літа ці клопи збираються великими купками біля пеньків, стовбурів дерев, поблизу огорож і завжди на сонячній стороні. Живляться в основному насінням, мертвими комахами. Клопи-щитники є небезпечними шкідниками хлібних злаків та городніх культур. Живляться переважно рослинним соком, хижаки висмоктують кров з комах. Ці клопи мають захисне забарвлення і захисну властивість – виділяти рідину з неприємним запахом.

Двокрилі |

Характерною ознакою двокрилих є наявність однієї передньої пари перетинчастих крил; задні крила перетворені у дзижчальця, що мають значення при координації польоту. Представниками довговусих двокрилих являються комарі і мошки – переносники збудників хвороб людини і тварин. У самок ротові органи колючосисні, вони живляться кров’ю тварин і людини, а в самців – сисні і живляться вони соками рослин. У самок яйця дозрівають тільки після перетравлення крові і тому їй доводиться витрачати чимало часу на знаходження своєї жертви. Яйця, личинки й лялечки комарів розвиваються у воді. Одні види комарів з’являються навесні, другі – в кінці травня та в червні, а треті – в серпні. Кількість поколінь залежить від температури середовища. Часто доводиться бачити досить великих комарів з дуже довгими ногами. Це комарі-довгоніжки. Їх личинки розвиваються у вологому ґрунті, у гнилих пеньках, гниючих рослинних рештках. Деякі види – шкідники культурних рослин. До коротковусих двокрилих належать мухи, ґедзі, ктирі, оводи тощо. Крім кімнатної мухи в нашім краї мешкають: жигалка осіння, муха дзюрчала, мушки плодові, злакові, бурякова, озима, капустяна, хатня, синя мясна, зелена падальна, сіра м’ясна, тахіни. Боротьба з мухами – необхідна умова гігієни людини. Вони є переносниками збудників різних інфекційних хвороб. Водночас мухи є важливими запилювачами багатьох видів рослин. Личинки мух-дзюрчалок винищують попелиць, а личинки мух-тахін паразитують у тілах шкідливих комахах. Щоб боротися зі шкідливими мухами, треба добре знати їх будову та спосіб життя. На тілі мухи кімнатної багато волосків, очі великі, кулясті, складні, голова рухома. Муха добре бачить навколо себе, у неї лижучий ротовий апарат у вигляді хоботка. Під кігтиками ніжок у мухи є особливі клейкі подушечки, це дає змогу їй вільно пересуватися по стелі. На лапках ніжок у мухи містяться органи смаку. На її тілі до 6 млн. бактерій, а в кишечнику – до 28 млн. Самка мухи за один раз відкладає 100 – 150 яєць, повторюючи кладки 4 – 6 разів, розвиток мухи триває 24 – 36 годин. Середня тривалість життя одного покоління кімнатної мухи 18 – 26 днів. Під осінь мухи здебільшого заражаються паразитичним грибом емпузою, від якого і гинуть. Деякі мухи перезимовують у прохолодних приміщеннях, впадаючи у сплячку. Оводи нагадують великих мух або навіть джмелів, але ротові органи у них не розвинуті, тому на стадії дорослої комахи вони не живляться. Самки овода шкіряного відкладає яйця на шерсть великої рогатої худоби. Личинки розвиваються під шкірою тварин і утворюють на ній виразки. Ґедзі відносно великі мухи, самка з колючими ротовими кінцівками й живляться кров’ю тварин та людини, а самець – соками рослин. Яйця самка відкладає на поверхню листків і стебел рослин, що ростуть поблизу води. Личинки розвиваються у воді або у вологому ґрунті. Ґедзі є переносниками збудників хвороб. Слина ґедзів отруйна, тому своїми укусами вони завдають великої шкоди свійським тваринам – коням та великій рогатій худобі.

Одноденки |

Дрібні або середнього розміру комахи. Тіло з м’якими покривами. Мають крила з густим жилкуванням. Тихими літніми вечорами, поблизу річок, озер та ставків можна побачити комах. схожих на метеликів, але з 2-3 хвостовими нитками на кінці черевця – це одноденки. Вони то здіймаються вгору, то завмирають, то широко розкривши крила, повільно опускається вниз. Іноді їх буває так багато, що вони ніби білі рої вирують над водою подібно сніговій заметілі. Так танцюють у шлюбний період одноденки. Більшість одноденок живуть не більше доби. Тому їх і називають одноденками. Після шлюбного польоту самки відкладають яйця у воду і помирають. Дорослі комахи зовсім не їдять, їх шлунок заповнений повітрям. Личинки одноденок розвиваються у воді. Живуть вони 2 – 3 роки, линяють до 25 разів. Личинками живляться риби, дорослими одноденками – птахи.

Богомолові |

Цих дивних комах, які мають витягнуте тіло, називають богомолами за їх характерну позу. Звичайно вони спокійні, сидять нерухомо, піднявши довгі передні ноги. Враження таке, ніби вони моляться. Насправді в такій позі, богомоли притаївшись, чекають на здобич. Якщо до богомола наближається комаха, він блискавично наносить удар передніми хватальними ногами. Стегна і гомілка вкриті гострими шипами і складаються разом мов лезо складного ножа утворюючи хватальний апарат, з якого звільнитися не можливо. Середні і задні ноги богомола ходильні, крила добре розвинені, черевце видовжене і сильно розтягується після споживання великої кількості їжі. Дуже рідко, але зустрічається богомол звичайний. Довжина тіла 40 – 70 мм, голова трикутна, забарвлення зелене або буре. При подразненні богомол розкриває свої крила і видає шипучі звуки, тертям черевця об крила. Всі богомоли – корисні комахи, які живляться попелицями, жуками, кониками, мухами, метеликами. Потребують охорони через скорочення їх чисельності.

"Долина вся в квітах, над квітами рій строкатих метеликів – квітів літаючий рій...” Ці слова А.Майкова переносять кожного і з нас в прекрасний світ рідної природи, світ вічних цінностей...

Метелики |

Метелики... Без сумніву – найпрекрасніші творіння живої природи, вершина її художньої майстерності. В світі відомо більше 140 тисяч видів метеликів, але кількість їх різко зменшується. Це стосується і нашого краю. Зменшення їх чисельності – сигнал тривоги, який свідчить про серйозну загрозу, яка нависла над природою не тільки нашого краю, а і над планетою в цілому. Метелики мають дві пари великих широких крил вкритих дрібними, ніжними лусочками, за що їх і відносять до лускокрилих. Голова у них з добре розвиненими складними очима, вусики довгі, різної форми. Метелики дуже різноманітні. Найдрібніші метелики – це молі. Молі є шкідниками зерна в амбрах, шерстяних виробів, тощо. Маленькими метеликами є і листовійки. Літають вони у присмерку, гусениці розвиваються у бруньках, квітах, плодах, пагонах, під корою. Серед них багато шкідників рослин: плодожерка яблунева, грушева, сливова, жолудева, горохова, виноградна. Найбільшим денним метеликом нашого краю є махаон. Махаон дуже строкатий метелик і привабливий. Літає пурхаючи, розмах крил до 72 мм, іноді пролітає чималу відстань з нерухомими розпростертими крилами. Гусениці живуть на листках кропу, моркви, петрушки, не приносячи помітної шкоди. Махаон потребує охорони. До метеликів-біланів відносять метеликів з білими, жовтими або оранжевими крилами, на яких часто бувають темні плями і смуги. Це білан жилкуватий, гірчичний, бруквяний, капустяний, ріпяний, зірочка, лимонниця. Гусениці біланів живляться листям плодових і лісових дерев та кущів, листям городніх культур, приносячи чималу шкоду. А метелики зірочка і лимонниця приваблюють своєю красою. Метелика назвали лимонницею, бо він яскраво-жовтого, лимонного кольору; зимує метелик під снігом і навесні вилітає, коли вночі ще мороз тріщить. Пригріє сонечко і лимонниця пурхає весело й безтурботно і мигтять її жовті крила, ніби два сонячні промінчики. До метеликів голубінок відносять метеликів з блакитними, синіми, яскраво-червоними крилами. Ці метелики є прикрасою наших лісів і лук. Голубянка – маленький. але гарний і швидкий метелик. І дуже корисний. Він запилює квіти, так само старанно і ретельно, як джмелі та бджоли. Теплими тихими днями голубянки збираються веселими зграйками біля каламутних калюж. Тут вони літають, сідають, ганяють одне одного і залюбки п’ють з калюж воду. До родини метеликів Німфалід відносять яскраво забарвлених, строкатих, переважно великих денних метеликів. Більшість видів – не шкідливі метелики, мають яскраве забарвлення крил і дійсно їх можна назвати "літаючими квітами”. Це кутокрилки, павичеве око денне, кропив’янка, адмірал, шашечниця червона, чортополохівка, перламутрівка велика, райдужниця вербова. Метелик кропив’янка пробуджується від зимового сну дуже рано і починає літати над сніговими пагорбами і першими струмками, розпростуючи свої яскраві крила, ще у березні – квітні місяці. Влітку чорна гусінь метеликів живиться кропивою, тому й називають цих метеликів – кропив’янка. Рідкісним метеликом нашого краю є райдужниця або переливниця вербова. Вона занесена до Червоної книги України. К. Ліннет назвав і метелика і рослину (іриси) в честь давньогрецької богині Іриди (Iris) – у давні часи богині райдуги. Буруваті крила метелика переливаються голубими, синіми і навіть фіолетовими відтінками – це сонячні промені заломлюються у лусочках – "призмочках” на крилах. Метелики люблять воду і сік дерев. Зустріти цього красивого метелика можна на узліссі, лісових галявинах, поблизу насаджень верби та осики. З цим метеликом мені вдалося зустрітися лише двічі. Райдужний дійсно літаюча райдуга. Метелик павичеве око має на крилах круглі цяточки точнісінько, як у павича на перах. Почувши небезпеку, він швидко згортає крила і одразу стає схожий на сухий листочок. То ж не чіпайте його! А лиха він завдає лише кропиві. Метелики бражники переважно великі, строкато забарвленні, з кремезним, обтічної форми тілом, товстими, загостреними на кінці вусиками. Метелики літають переважно в присмерку. Висмоктуючи нектар з квіток. Метелик не сідає на рослину, а ширяє над квіткою. Із бражників поширені: хоботник звичайний, бражник сосновий, бузковий, молочайний. Як тільки зацвітають на квітнику квіти, можна спостерігати, як вдень над квітами ширяє хоботник звичайний висмоктуючи довгим хоботком нектар. Він так швидко махає крилами. що їх не можна роздивитися. Цей метелик схожий на колібрі, особливо помітна на кінці черевця широка плоска китичка з чорних і білих волосків по боках кінцевих сегментів. Метелик не шкідливий, гусениці живуть на підмареннику і марені. Рідкісним у нашім краї є бражник олеандровий. Шкідниками дерев і кущів є чубатки (нічні метелики), середнього розміру з товстим пухнастим тілом на п’ядуни. П’ядуни – метелики з широкими крилами і струнким тілом. Їх гусениці пошкоджують листя яблуні, вишні та інших плодових і лісових дерев. Коконопряди – нічні метелики, з товстим пухнастим тілом, вони зовсім не їдять і живуть недовго. Добре літаючі самці розшукують повільно літаючих самок. Всі напевно бачили на тоненьких гілочках яблуні або груші сіренькі яйця відкладені щільним кільцем. Це робота коконопряда кільчастого. Небезпечними масовими шкідниками сільськогосподарських і лісових рослин є совки або нічниці. Совки – велика родина метеликів, переважно середнього розміру. Більшість їх гусениць всеїдні. Ведмедиці – метелики часто з яскраво застережливим забарвленням. Активні вночі. Вдень спокійно сидять склавши крила. Якщо їх потурбувати, вони не злітають, а показують свої задні крила червоного або жовтого забарвлення, відлякуючи ворогів. Під час польоту ведмедиці посилають у простір високочастотні імпульси, які є сигналом того. що вони не є їстівними. Це також є пристосуванням ведмедиць до захисту. Ведмедиця Гера занесена до Червоної книги України. Чисельність цього красивого метелика зменшується. До ведмедиць відноситься небезпечний шкідник – метелик американський білий. Крила чисто білі, із чорними крапками, тіло чисто біле. Гусениці пошкоджують близько 140 видів плодових, ягідних, лісових та декоративних культур.

Перетинчастокрилі |

Перетинчастокрилі досить численні за кількістю видів групи комах і найбільш високоорганізовані. У них дві пари прозорих перетинчастих крил, ротові органи в більшості видів гризучі, ноги ходильного типу, іноді копального, у бджіл і джмелів – збирального, пристосовані для збирання пилку з квіток рослин. До рослиноїдних відносять рогохвостів та пильщиків. Багато з них є небезпечними шкідниками. Личинки живуть всередині пластинки листків, на хвої сосни, ялини, в стовбурах та гілках дерев і кущів, в стеблах злаків, в молодих плодах яблуні, груші, сливи, в ягодах. До паразитичних перетинчастокрилих відносять горіхотворок і їздців. Горіхотворки дуже дрібні комахи, 2 – 4 мм. Сліди їх діяльності добре помітні, це різноманітні нарости, які називають "галами”, в них розвиваються їх личинки (Додаток № 1). Ви напевно бачили на нижній стороні листка дуба гали, схожі на яблучка, спочатку вони зеленувато-жовті, а потім жовто-рожеві. Це робота горіхотворки дубової, яка живе у тканинах листка і під дією хімічних і механічних подразнень викликає їх розростання. У цих наростах розвиваються їх личинки. Їздці дуже корисні комахи. Один із найпоширеніших їздців нашого краю – їздець ефіальт. У самки дуже довгий яйцеклад, який перевищує довжину її тіла. Зустрічаються у лісах, здебільшого у хвойних. Самка своїм яйцекладом свердлить деревину і відкладає яйця в личинки шкідника. Вона завжди вірно визначає місце в деревині, де знаходиться личинка рогохвості. Перед тим, як свердлити деревину, їздець довго бігає по поверхні дерева, визнаючи місце знаходження шкідників. Також корисними є: їздець риса, їздець білановий, їздець офіон жовтий. До жалких перетинчастокрилих відносять комах, які живуть поодиноко. Але багато видів ведуть гуртовий спосіб життя (бджоли, оси, мурашки). До них відносять: бджолині, сколії, оси, мурашки. Бджолині живляться нектаром і пилком квіткових рослин (бджоли, джмелі). Яйцеклад видозмінений в жало. Бджолині – основні запилювачі майже всіх квіткових рослин. Із початком цвітіння перших весняних квітів, бджоли поспішають за пилком та солодким нектаром. Крім бджоли медоносної на квітучих рослинах ми часто зустрічаємо бджолу-тесляр, бджолу-листоріз, бджолу- шерстобіт, бджолу-волохатоногу, золотисту осмію, бджолу-каменярку. Вже багато разів я спостерігала ушкоджені листки малини, шипшини, ясена. Ніби хтось ножицями повирізав овальні шматочки. Це робота бджоли-листоріза, яка працює своїми щелепами, мов ножицями. Із цих шматочків вона будує комірки свого гнізда, яке влаштовує у пустих стеблах. Найчастіше такі гнізда я знаходила у пустих квітконіжках цибулі. Гніздо являє собою довгий циліндр, яке легко розпадається на окремі комірки. Золотиста осмія будує своє гніздо у стеблах ожини. У м’якій серцевині вона вигризає циліндричний хід діаметром до 7 мм і заповнює його пилком і нектаром квітів. Так вона заготовляє корм для своїх личинок, які розвиваються у гнізді. Бджола-каменярка будує гніздо з глини, ґрунту і води. На горищі будинку я знаходила колонії гнізд, здалеку вони здаються шматками ґрунту. Всередині гнізда рядками розміщені комірки, в яких розвиваються личинки. З першими квітами пробуджуються і джмелі. Цікаво спостерігати за цими великими. волохатими комахами. Джміль басовито гудить і вимурзавшись в пилок стає увесь золотий ніби вербовий котик. Коли зацвітає верба, це справді свято для джмелів та бджіл. У нашім краї джмелі представлені такими видами: кам’яний, земляний, польовий, степовий, моховий, садовий, фіолетовий. Джміль земляний, кам’яний і садовий влаштовують гнізда у ґрунті, у норах гризунів, у пустотах. Гнізда джмеля мохового було знайдено на квітнику, під листям лілейника. Воно мало вигляд великої купи сухої трави довжиною до 42 см, висотою до 17 см. Всередині гнізда побудовані комірки. Фіолетовий джміль влаштовує гнізда у сухих деревах, вхід в гніздо горизонтальний, а потім опускається вертикально вниз. Комірки розташовані одна над одною і заповнені пилком і нектаром. Джміль є рідкісним в нашім краї. Сколії – великі комахи, тіло вкрите досить довгими, густими волосками. Дорослі сколії живляться нектаром квітів і їх можна досить часто побачити на квітниках. Своїх личинок вони вигодовують личинками жуків. Для цього самка паралізує личинку жука і відкладає на неї своє яйце. Сколія-гігант – найбільша оса нашої фауни, довжиною до 40 – 60 мм. Сколія занесена до Червоної книги України і потребує особливої уваги з боку людини. Оси дуже рухливі, стрункі комахи з довгими ногами. Вони швидко бігають , полюючи на павуків та різних комах. У нашім краї поширені: оса звичайна, паперова, шершень, блистянка, лісова, середня, германська, дорожня, павуколови, оса-гончар, стінна оса. Дорожні оси полюють на павуків біля доріг, стежок. Нападаючи на здобич, вони наносять удар жалом, паралізують жертву і перетворюють у "живі консерви” для своїх личинок. Оси влаштовують різноманітні гнізда, у кожного виду своя конструкція. Мені доводилося бачити гнізда декількох видів. Оса-гончар влаштовувала свої гнізда на спиляних деревах в садку. Це невеликі кульки із глини та землі до 1 см в діаметрі. На горищі будинку було знайдено гнізда оси стінної. Гнізда у вигляді трубок (діаметр 5 мм, довжина – 3 см) виготовлені із глини, землі та черепашника. У хлівах, під стелею, іноді висять невеликі кульки (діаметр – 2,5 – 3 см). Це гнізда оси лісової. Всередині кульок – комірки. У будівлях також будують гнізда оси середні, гнізда у них кулясті. Вага одного знайденого "вулика” становила 2,2 кг, висота – 29 см, діаметр – 40 см. У лісі, в норі, на глибині до 50 см було знайдено гніздо оси германської. Гніздо мало 7 ярусів, висоту – 20 см, зверху вкрите оболонкою з "паперу”. Оси виготовляють гнізда з вологої деревини, яку вони дрібно перетирають, змочуючи водою і слиною. Після висихання утворюється паперова маса. Шершень – велика комаха розміром 25 – 30 мм. Живуть шершні великими сім’ями, в гніздах зроблених з сірої папероподібної маси, у дуплах дерев, на горищах будівель тощо. У великих сім’ях гнізда досягають в діаметрі до 1,5 м і складаються з шести горизонтальних ярусів вкритих зверху паперовою оболонкою. Робочі шершні полюють на мух і бджіл, яких вони пережовують і цим "фаршем” вигодовують своїх личинок. Мурашки належать до найбільш відомих і найпоширеніших комах. Їх можна зустріти в лісах, полях, садах, на луках, болотах. Живуть вони колоніями і по праву носять назву громадських тварин. В середньому у мурашнику живе до 300 тисяч мурашок, у дуже великому – в кілька разів більше. А в лісі родин – сотні, тисячі. У кожній колонії-общині є самці, самки і робочі. Самці і самки у мурашок крилаті. Отже, народженим повзати все-таки судилося пізнати щастя польоту, хоча й дуже коротке. Самка після запліднення скидає крила, самці ж, закінчивши шлюбний політ, гинуть. Робочі мурахи – це недорозвинені самки. Вони можуть за своїми обов’язками поділятися на годувальниць, няньок, фуражирів, воїнів. У спілкуванні між собою і здобуванні їжі мурашкам допомагають органи чуття, хоча від природи вони дуже короткозорі і глухі. Серед комах мурашки вирізняються, мабуть, найгіршим зором. Здобич вони розрізняють, як то кажуть, під самісіньким носом – на відстані трьох-чотирьох сантиметрів. А мурашки деяких видів і зовсім сліпі. Як і інші комахи, мурашки вловлюють ультрафіолетове проміння і навіть знаються на кольорах. Найкраще мурашки розрізняють синій і фіолетовий кольори, слабше – зелений та жовтий. Червоного кольору мурашки не бачать. Для них він не відрізняється від чорного кольору – кольору їхніх підземних галерей. Короткозорість і глухота не заважають мурашкам добре спілкуватися між собою і орієнтуватися на місцевості. Рятують мова запахів і чудовий нюх та чуття дотику. Зустрівшись на стежці, мурашки обмацують одна одну вусиками-антенами і по запаху визначають, свій чи чужий. За запахом мурашки знаходять і дорогу до свого мурашника. Вони мають звичку мітити шлях, час від часу торкаючись його кінчиком черевця. При цьому вони залишають на землі крапельку пахучої речовини, по якій знайдуть дорогу й інші мурашки. Пахуча дорога скаже їм, куди треба йти за здобиччю або де шлях додому. Але пахучі речовини або феномени, які виділяють мурашки, нестійкі і швидко звітрюються. Тому ходіння людей мурашиними стежками дуже шкодить маленьким трудівникам: підошви взуття руйнують пахучі сліди і порушують природні "комунікації” мурашок. Більшість мурашок – хижаки, які знищують яйця, личинки і дорослих комах. Харчуються вони і солодкими виділеннями інших комах. Мурахи багатьох видів поїдають насіння рослин. Але, звичайно. Головна квартира рудих лісових мурашок виглядає інакше. Ось біля старого пня з південного боку височить пірамідкою мурашник щоправда, пня вже не видно: родина маленьких трудівників зростає, мурашник здіймається вгору, а пень немовби осідає в землю. Південний бік мурашника більш спадистий, ніж північний. Це й зрозуміло – мурашки люблять сонце. Безперервно забігають мурашки в глиб піраміди, вибігають. Повзуть схилами вгору, вниз. Але всі заклопотані. І кожен працює задля спільного добра. Причому працюють вони не поодинці, а гуртом, допомагаючи одне одному. Численними доріжками до мурашника повертаються фуражири. Удвох, утрьох-чотирьох, а іноді цілою юрбою вони тягнуть додому здобич: гусінь, жуків, клопів, а то й мертвого метелика. Тисячами розбігаються в усі боки від мурашника, і лихо тому, хто опинився на їхньому шляху. Вони оточують здобич, кусають її сильними щелепами, оббризкують мурашиною кислотою і тягнуть до мурашника. По суті, мурашки беруть на себе захист тієї або іншої ділянки лісу від шкідників. Особливо корисні з цього погляду мурашки з роду Formica. За трудовий сезон (з квітня аж по жовтень) одна родина (один мурашник) знищує, за найскромнішими підрахунками, близько трьох, а іноді й до п’яти мільйонів шкідливих комах, їхньої гусені і яєць. Гідні поваги працелюбність і впертість мурашок, коли вони тягнуть свою здобич до мурашника, у "спільний котел”. І то нічого. Що яка-небудь гусениця в кілька разів більша за мурашку. Не подужає сама досягти – удвох-утрьох дотягнуть. В літні місяці середня за розмірами родина рудих мурашок може знищити за добу до 20 тисяч шкідливих комах, їх личинок і яєць. Мурашки очищають дерева і від яєць шкідників, наприклад, непарного шовкопряда. У дубових гаях мурашки знищують гусінь дубової листовійки, не дають їй псувати дерева. У молодих лісонасадженнях, соснових і листяних, навколо мурашника в ґрунті майже ніколи не зустрічають личинки хрущів: мурашки не дають їм відкласти яйця. Теплої пори праця у мурашнику звичайно триває цілодобово. Треба, щоб усі люди – і дорослі, і діти, особливо школярі, - оберігали мурашок, охороняли мурашники в лісах. Слід пам’ятати слова зоологів: той, хто зрубав дерево, - браконьєр, а той, хто зруйнував мурашник, - браконьєр у сто разів більший, він залишив без захисту багато сотень дерев, майже пів гектара лісу. Робочі мурашки живуть близько року, цариці можуть жити до 18 років, а сім’я в цілому може жити десятки років. Корисні перетинчастокрилі потребують охорони.

Жуки |

Жуки різноманітні за будовою, забарвленням, розмірами, способом життя. Серед них є санітари, бомбардири, шкіроїди, плавунці, гробарики, світлячки, наривники, листоїди, рогачі, пилкоїди, стрибуни, бігунці, карапузики, гнойовики, ковалики, облудники, наривники, усачі, скрипуни, трубкокрути, довгоносики, короїди, мед ляки, златки, тощо. Личинки жуків теж різні за будовою та способом живлення (рис.21). Більшість жуків рослиноїдні, багато живляться рослинними і тваринними рештками, є хижаки. Багато жуків є шкідниками сільськогосподарських і лісових рослин; хижаки приносять велику користь, знищуючи багатьох шкідників. До хижих жуків відносяться стрибуни, красотіли, жужелиці, бігуни. Жужелиці здебільшого темного забарвлення, іноді з металічним блиском, ведуть нічний спосіб життя. Жужелиця, жук-бомбардир при небезпеці вибризкує із заднього проходу їдку, смердючу рідину, "хімічну зброю” із добре чутими вибухами. Жук робить 8 – 10 пострілів підряд. Вибухонебезпечна рідина утворюється у черевці жука у двох залозах сполучених між собою. В одній залозі утворюється суміш гідрохінона і пероксиду водню, в другій залозі речовини перетворюються в хімічну зброю. Комахи, які опиняються під пострілом отруюються. До водяних жуків відносяться полоскуни, плавунці, водолюби. Живуть у воді. Хижаки, іноді поїдають мальків риб, але приносять і деяку користь, знищуючи личинок комарів. У стоячих водоймищах живе водолюб великий, Жук довжиною до 40 мм. Весною самка будує великий кокон і кріпить його до водяних рослин, у кокон відкладає до 50 яєць. До кокона самка кріпить "носик”, який виглядає з води і постачає повітря до яєць. Кокон плаває 2- 3 тижні, потім із нього випливають молоді личинки. До жуків-рогачів належить найбільший жук нашого краю – жук-олень. Довжина самки 28 – 45 мм, довжина самця з верхніми щелепами до 75 мм. У червні та липні ці жуки з гудінням літають навколо дубів, смакуючи соком, який витікає із тріщинок дубової кори. Самці часто влаштовують бої за самок. Турніри бувають жорстокими і комахи навіть пошкоджують один одному частини тіла (Додаток №3) Самка відкладає яйця (до 2,2 мм) у дупла, трухляві пеньки та деревину. Личинка розвивається 5 років і у дорослому стані досягає довжини 13,5 см, товщини 1,5 см. Жуки-олені та їхні личинки зовсім не шкідливі і потребують охорони, ці жуки стали рідкісними. У червні 1998 року я спостерігала масовий літ жуків-оленів. Це було у вечірні години поблизу Гашинівського лісу. Я почула голосне гудіння, а потім побачила "зграю” жуків-оленів, їх було близько сотні. Жуки наближалися до лісу. Таке явище спостерігається дуже рідко. До пластинчатовусих відносять гнойовиків, кравчиків, копрів, хрущів, хрущиків, оленку, жука-кузьку, жука-носорога. З них чимало шкідників. Кравчик пошкоджує сходи культурних рослин. Хрущі (личинки і дорослі жуки) пошкоджують сільськогосподарські і лісові культури, особливо насадження сосни. Кузьки пошкоджують хлібні злаки та лісові культури. Жуки-гнойовики належать до родини пластинчатовусих у ряді жуків. Свою назву вони одержали за особливу будову вусиків-антен. Справжні гнойовики добре відомі сільським жителям. З них особливо поширений звичайний гнойовик. Він порівняно великий, темного кольору, завдовжки від 16 до 27 мм. Його можна побачити під гноєм на пасовиськах, вигонах, уздовж доріг. Гнойовики пристосувалися виводити потомство у виритих у землі нірках, які вони заповнюють гноєм. Знайшовши купку кінського чи коров’ячого гною, жуки залазять під неї і риють широку нору, завглибшки 20 – 30 см, а іноді вдвічі глибшу. В нижній частині від неї відгалужується декілька розширених комірчин. Кожну таку комірчину гнойовики – самець і самка разом – заповнюють щільно утрамбованим гноєм, який нагадує товсті ковбаски. В нижній частині такої ковбаски знаходиться відкладене самкою яйце. Личинка, що вийшла з нього, харчується гноєм, росте, зимує, а весною доїдає свою "ковбасу” і перетворюється на лялечку. З неї потім і виростає жук-гнойовик. Багато жуків-гнойовиків ліплять з гною кулі, відкочують їх якомога далі від купи свіжого гною (іноді за кілька десятків метрів) і зариваються з ними в землю. Там вони спокійно за кілька днів з’їдають свою кулю, а потім знову шукають купу гною. Гній жуки відшукують по запаху. Нюх у них – дуже важливий і до того ж надійний компас. Він допомагає комахам орієнтуватися в складній обстановці навколишнього середовища, знаходити їжу або місця для відкладання яєць, самцям – відшукувати самок і навпаки. Жуки-гнойовики не можуть жити без гною, з яким у них пов’язане все життя. Він для них і їжа, і місце перебування та виведення потомства. За допомогою нюхальних клітин-сенсил на вусиках вони легко вловлюють запах аміаку, індолу, скатолу та інших продуктів розкладу органічних речовин, яких багато міститься у гною. Жуки-гнойовики. Незалежно від того, скільки в них у нірці гною, залишають її щовечора і прямують на пошуки нової здобичі. Жуки-гнойовики роблять дві справи відразу: очищають поверхню землі від гною і їм же удобрюють ґрунт. У тихі літні вечори літають великі, коричнево-каштанові жуки –носороги. У самців на лобі великий ріг. У жуків-носорогів великі личинки довжиною до 80 мм. Найчастіше вони розвиваються у купах гною. Ці жуки зовсім не шкідливі, але часто гинуть від рук колекціонерів. До пластинчатовусих відносяться і великі красиві жуки-бронзівки. Коли цвітуть шипшина, троянди, бузина ці жуки обов’язково їх відвідують. До жуків-мертвоїдів відносяться гробарики та мертвоїди. Ці жуки є санітарами, вони живляться трупами тварин та птахів. Мертвоїди відчувають запахи за декілька сот метрів. Самки зариваються під трупи тварин і відкладають в них яйця. Личинки живляться мертвими тваринами. Нерідко жуки долають великі відстані, щоб знайти їжу для своїх личинок. Ковалики – це невеликі жуки, із злегка опуклим, звуженим до кінця тілом. Коли взяти жука пальцями, то він починає робити різні рухи і при цьому голосно клацати. Живуть у гнилій деревині, в землі; личинки (дротянки) деяких видів жуків, знайомі всім. Дротянки пошкоджують коріння і кореневища різних культур. Всім відомий жук світляк. Ці невеличкі жуки мають здатність випромінювати у темряві світло. Органи світіння розташовані на кінці черевця – це клітини заповнені кристаликами сечової кислоти. У клітинах відбуваються окислювальні процеси і вони випромінюють світло. Цікаво, що близько 98% всієї енергії перетворюється у світло. Тоді як у звичайній електричній лампочці в світло перетворюється лише 4% енергії. Самки випромінюють яскраве світло, і цим вони приваблюють самців, які випромінюють дуже слабке світло. Шкіроїди невеликі жуки, тіло видовжене. Густо вкрите волосками або лусочками. Поширеними шкіроїдами нашого краю є: шкіроїд шинковий і шкіроїд музейний. Шкіроїди та їх личинки пошкоджують хутро, шкури, опудала тварин, колекції. Всі напевно знають маленьких, яскравих жуків