Серед «дикого поля» лежали і Вовчі Води — так в давнину звалася місцевість, де знаходиться зараз Вовчанськ. Назву цей район дістав від річки Вовчої, що починається з джерел за 70 кілометрів на північний схід. Вовча витікала з ями у вигляді конуса, яку звали «Вовча яма», стікала з узвишшя, перетинала трясовину і текла по нинішній Воронезькій області до кордону з Харківщиною малою річкою, на березі якої потім утворилося селище Мала Вовча (воно й зараз існує на сході від Вовчанська). Далі річка поширювалася, приймаючи воду з інших джерел, заливала всю долину від теперішнього радгоспу «Вовчанського» до Покаляного і на захід аж до Дінця.

З історичних матеріалів видно, що вододіл Оскола і Дінця був одним з головних шляхів, якими користувалися татари для набігів на російську землю. Через Вовчі Води були прокладені броди, сакми, переправи, перелази. Ними пробиралися завойовники.

Але Золотій Орді не вдалося назавжди поневолити Русь. Героїчна відсіч росіян, українців та інших східнослов'янських народів ослабила татар і стримала їх навалу на Західну Європу. Росія змушена була вести тривалу оборонну боротьбу з
татарами аж до кінця XVIII століття.

«Об'єднання російських земель навколо Москви йшло рука в руку з визволенням від татарського ярма» — писав Ф. Енгельс. За Івана IV (Грозного) в XV столітті Казанське та Астраханське ханства були підкорені Російською державою, проте
небезпека нападу татар була ще великою.

В 1674 році бєлгородський воєвода Ромодановський звернувся до царя Олексія Михайловича і доповів про небезпечне становище Вовчих Вод. Воєвода одержав наказ царя заснувати укріплене селище на Вовчих Водах і скликати на жительство «черкасів з Малоросії, з-за дніпровських міст, а росіян приймати не велено». Це було доручено нежегольському Черкащину Мартину Прокоповичу Осадчому (Старочудному).

Старочудний оглянув угіддя Вовчих Вод і залишився задоволений місцевістю. Тут був природний захист від кочівників — повновода ріка, ліс, навколо розкинулися широкі луки з густим травостоєм, придатним на сіно. Мартин Прокопович повідомив. Ромодановського: «И єсть от Бєлгорода, от рєки севєрского Донца с левой стороньї рєчка Волчьи Водьі, на ней три брода да сенная поляна, а через те бродьі и поляньї лежат татарские сакмьі, а теми сакмами татаровья в русские города войной идут, а Волчьими Водами владеет Бєлгородский монастьірь».

Цар дозволіш «учинить около городка (тобто на Городищі) крепость и сторожу, чтобьі татаровья в русские, города безвєстно не пришли» (Виписка з Чугуївського архіву XVII століття про заснування Вовчанська).

Воєвода дав згоду, і Старочудний зі своєю «братією» збудував слободу з земляним укріпленням на фундаменті
минулих віків. Це місце і до цього часу зветься «Городище» (біля Чапліївки).

Поступово Вовчі Води міліли, і в кінці XVII століття з'являлися острови, які і стали заселюватися. Виникли селища Герлегівка і Піски, де зараз перетинаються вулиці Леніна, Гоголя і Королєнка, та ін. У документах XVIII століття вже згадується містечко Вовчі Води, як селище Салтівського повіту.