|
Розташований на самому кордоні з Росією Вовчанський район Харківщини
знаходиться у мальовничому куточку. Його перетинає річка Сіверський Донець, по
берегам якої ростуть ліси, що для степової Слобожанщини само по собі рідкість.
Багато кілометрів розділяють два райцентри Вовчанськ та Чорнобиль, але те, що
сталося поблизу другого, у Київській області 26 квітня 1986 року, не могло не
торкнутися мешканців Вовчанської землі.
Чорнобильська катастрофа причислюється до найвеличезних глобальних катастроф
не лише в новій історії, а й за весь час існування людства. В результаті аварії
на атомній електростанції величезна територія, на якій мешкало багато тисяч
чоловік, стала непридатною для життєдіяльності людей на декілька десятиріч.
Люди були змушені назавжди покинути рідні землі й домівки.
Быльше 20 років минуло від чорнобильської трагедії. Дні
складаються в роки, роки в десятиріччя. В життя приходять нові покоління, для
яких слово "Чорнобиль” все більше означає лише географічну назву. Але трагедія
на атомній станції постійно нагадує про себе.
У ліквідації наслідків аварії брали участь всі підприємства, організації
та установи Харківщини. З 1986 по 1990 Слобожанщина направила в Чорнобильську
зону майже 19 тисяч своїх представників.
Зусиллями будівельників-харків`ян в Київській та Житомирській областях для
потерпілих громадян були збудовані 846 житлових будинків, три магазини, дві
школи, дитячий садок, три комплекси очисних споруд.
Сьогодні на Харківщині мешкає більше 13-ти тисяч громадян, які були
евакуйовані та переселені з зони радіаційного забруднення. Не стали осторонь
цієї важливої справи й у Вовчанському районі.
У відповідності з Постановою Ради Міністрів УРСР з 1991 року в районі ведеться
будівництво нового селища для сімей, що переїжджають з зони обов`язкового
відселення. Оскільки переважна більшість його мешканців – переселенці зсела
Вільча Поліського району Київської області, то й побудованому селищу було дано
назву "Вільча-2”. Зараз у ньому мешкає 678 сімей загальною кількістю 1677 чоловік,
з яких дітей до 16 років – 470, а пенсіонерів – 493 чоловіки. Для них
побудовано понад 650 житлових будинків садибного типу, школа на 844 учбових
місця, дитячий садок з басейном на 280 місць, магазин, амбулаторія з аптекою,
молочна кухня, пожежне депо, сільрада з вузлом зв`язку, АТС на 480 номерів та
інше. Але у жителів селища міського типу Вільча ще існує чимало проблем. Однією
з найгострих було й залишається працевлаштування. З загальної кількості
працездатного населення працює лише 314 чоловік, що становить близько 43
відсотків. Починаючи з 1995 року значно зменшилися обсяги фінансування, тому
будівництво об`єктів соціально-побутового та виробничого призначення було припинено.
Серед них: лікувально-діагностичний центр, фізкультурно-оздоровчий комплекс,
інтернат для людей похилого віку, центр дозвілля молоді, церква,
виробничо-побутовий комплекс, ковбасний цех, цех м`ясо-рослинних консервів,
теплиця, три коровники та інші.
Враховуючи гостроту проблем була підтримана програма з реалізації
інвестиційного проекту "Надія”, який передбачає створення переробного комплексу
та виробництва сільськогосподарської продукції для забезпечення роботою
мешканців селища Вільча. У відповідності з цим проектом приватна
науково-виробнича фірма "Надія” створить 700 додаткових робочих місць.
Не менше турбує старше покоління доля молоді. Не організоване дозвілля
дітей та підлітків, які тиняються вулицями, бешкетують, лаються, "розважаються”
бійками та дрібними крадіжками. Без сумніву потрібен клуб з гуртками,
самодіяльними колективами та спортивними секціями. Та за нинішньої фінансової
скрути наврядчи він з`явиться ближчим часом. Однак особливо донімає вільчан ностальгія. Їх мало
тішить сонячний слобожанський степ з родючим черноземом, хоча біля кожного
добротного будинку з білої цегли висаджені квіти, фруктові дерева, все одно
люди тужать за своєю покинутою Вільчею з пагорбами і долинами, лісами й
струмками, піщаним грунтом. Та за своєю колишньою професією, адже Вільча номер
один – селище залізничників.
Надзвичайно важко доводиться жінкам. Саме вони найчастіше дорікають: мовляв, навіщо
нас сюди привезли, коли не можуть надати нормальних умов життя? А в усих
потерпілих від аварії на Чорнобильській атомній станції серйозні вади здоров`я.
Інвалідам та дітям доводиться час від часу лікуватись. "Букет” хвороб у юних
переселенців пов`язан зі станом здоров`я батьків.
Доки Вільча-2 буде перебувати на бюджеті Вовчанського району, який, до
речі, сам є дотаційним, не має власного виробництва, доти проблеми
переселенців, постраждалих від Чорнобильської катастрофи, будуть вирішуватись
дуже повільно. Парламентарі повинні подумати та вжити якихось заходів щодо
покращення долі цих людей.
Але все одно, як би там не було, Вовчанська земля стала для них другою
малою батьківщиною. Саме тут вони знайшли притулок після того, як залишилися
без даху над головою.
Однак жителі району не тільки надавали притулок переселенцям та
евакуйованим. Чимало мешканців району приймало безпосередню участь у ліквідації
наслідків аварії на Чорнобильській атомній станції.Трудові колективи
Вовчанського району відрядили 54 своїх працівника для виконання робіт у зоні
відчуження. Найактивнішу участь у ліквідації наслідків Чорнобильської
катастрофи взяли представники автотранспортного підприємства 16342,
райагробуду, районного шляхового управління, ремонтно-транспортного
підприємства, районної санепідстанції.
Серед ліквідаторів, які зараз мешкають у районі, були й ті, що у час,
коли задзвонили на сполох чорнобильські дзвони, жили у районах, що тепер
називаються зоною відчуження.
Одним з перших представників Вовчанського району приступив до виконання
службових обов`язків водій Мінздраву Микола Андрійович Невмержицький. Він забезпечував
перевозку різноманітних вантажів вже через два дні після вибуху на четвертому
енергоблоці. В той самий важкий час величезної радіації більше місяця крутив
баранку Микола Андрійович, а саме з 28 квітня по 29 травня 1986 року.
На день раніше, 27 квітня, почав надавати допомогу потребуючим її Валерій
Миколайович Патрико. Йому, працівнику Поліської ЦРА, довелося виконувати роботи
з ліквідації наслідків аварії більше півтора місяці, аж до 15 червня.
Робітник Коростенського відділу Південно-Західної залізниці станції
Вільча Володимир Олександрович
Мошківський вже з третього по одинадцяте травня виконував вантажно-розвантажувальні
роботи. Вдруге йому довелося працювати на ліквідації наслідків аварії з
четвертого червня 1986 року.
Майже на протязі п`яти місяців 1986 року працював у зоні відчуження
водій Поліського АХЗ. Через декілька днів після рокової ночі, а саме з 5 травня
до 30 вересня, виконував різноманітні завдання, пов`язані з перевозкою людей та
вантажів.
Сьомого травня того ж року почав перевозити вантажі водій Поліського
держлісгоспу Михайло Миколайович Хіля. А з 15 по 31 травня 1986 року на будівельно-монтажних
роботах була задіяна Алла Михайлівна Роєнко.
Та найбільша кількість ліквідаторів, як і звідусіль, була з числа воїнів
запасу, призваних військкоматом на спеціальні збори і відправлених до зони
відчуження. Вовчанським районним військовим комісаріатом на ліквідацію
наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції було призвано 410
місцевих мешканця.
Перевозкою вантажів займався з третього по сьоме травня 1986 року Михайло
Степанович Плотник. Дезактивацію з 20 травня по 13 червня того ж року проводив
у Чорнобильській зоні Миколай Григорович Чередниченко. Ту ж саму справу
виконували: Сергій Петрович Кузнецов, Володимир Якович Новосельцев, Іван Васильович
Штонца, Сергій Миколайович Перевозник тощо.
Перелік тих, кого зараз називають ліквідаторами, можна продовжувати ще
довго. Також доволі довгий список справ, які вони виконували в зоні відчуження,
коли ціною свого здоров`я, навіть, життя захищали все людство від радіаційної небезпеки.
За час, що віддаляє нас від трагічного 26 квітня 1986 року, вже пішло з
життя, більше 300 чоловік ліквідаторів та потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС (в районі мешкає трохи меньше 2000 ліквідаторів і потерпілих, дітей - 427).
Це, зокрема, колишній міліціонер О.І.Череповський, який брав участь у
ліквідації наслідків аварії у 1989 році. А вже через три роки, в 1992, він
помер.
На щастя, жодна дитина, на долі якої є позначка "чорнобилець”, не
померла, хоча хворіють десятки хлопчаків і дівчаток, а декілька мають
інвалідність, пов`язану з дією підступного атома. Жителі Вовчанського району
пам"ятають трагедію Чорнобиля і шанують подвиг народу, причесного в тій чи
іншій мірі до катастрофи на АЕС. 
Пам"ятний знак у м.Вовчанську
Пам"ятний знак у сел.Вільча
| 
