Меню сайта
Форма вхіда
Міні чат
ХТО НА ФОРУМІ?
Сегодня были:
{IF}
ТОП ФОРУМОВ
{ENDIF}{IF}
Фотоальбоми
{ENDIF} {IF}
Сервисы
{ENDIF} {IF}
Пошук на форумі
 
{ENDIF} {IF}
-----
{ENDIF}
ВОВЧ@НСЬК Чт, 28-03-2024, 22:57
Вітаю Вас Гость | RSS
Кто автор?
 

[Нові дописи · Участники · Правила форума · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Форуми » ВОВЧАНСЬК: повсякденності/повседневності » ТВОРЧЕСТВО » Стихи Куликова
Стихи Куликова
administrator Дата: Сб, 15-01-2011, 04:21 | Допис # 1
Генералиссимус
Україна
Група: Адміністратори
Дописи: 320
Статус: Offline
В. КУЛИКОВ, с. Рубіжне.

Кислиця
Почорніла старенька кислиця
На крутім перехресті доріг;
Обпалила її блискавиця,
Полоснувши від чуба до ніг.
А тобі ж, деревино, ще б жити.
Комбайнерів стрічати в жнива.
Пам'ятаєш, косили ми жито,
Ти стояла тоді ще жива.
В холодочку Семенівна кашу
Подавала смачну на обід:
— Зготувала улюблену вашу.
Натомилися ж, їжте як слід!
В спеку ту тільки ти, ряснолиста,
Захистиш на часинку було.
Аж дрімалось. А даль колосиста
Звала, вабила... Синню цвіло.
Жаль, що ти не розквітнеш, кислице.
Коли прийде весна на поріг:
Обпалила тебе блискавиця
На крутім перехресті доріг.

П А М" Я Т А Ю
Пам'ятаю: цвіли тоді вишні.
Пахли медом травневі сади.
Ти до мене усміхнена вийшла,
Наче сонце з'явилася ти.
Як той скарб, подала мені руку
Теплу й ніжну. О радості мить!
Од такої солодкої муки
й дерев'яна душа защемить.
Пам'ятаю: ми довго мовчали.
Тільки в серці любов і пісні
По-Еротівськи жити повчали.
Поклонятися богу й весні.
Нам під ранок всміхнулись стожари
Десь в холодних космічних світах.
Ми замріяно їх проводжали.
Полишивши на згадку в літах...
Рік минув. Знов розквітнула вишня.
Дарувала духмяність свою.
Тільки ж ти вже до мене не вийшла...
Я могилку одвідав твою.

Додано (05-01-2011, 05:20)
---------------------------------------------
ПЕРЕМОГА
Ми до неї ішли понад тисячу днів.
Нас ні біль не спиняв, ні тривоги.
В кожнім серці ідущого ятрився гнів.
Кожен'вірив: гряде перемога.
Ми до неї ішли крізь дощі й заметіль,
Нам стелилась терниста дорога.
Гімнастерки солдатські коробила сіль —
Тільки б ти з нами йшла, перемога.
Ми до неї ішли крізь заграви пожеж,
Часом ранила вбивча знемога.
Ув очах матерів ми читали: «Ну де ж...
Де ж... синочки... свята перемога?»
Плач стареньких бабусь на руйновип;ах хат,
Он дитятко... осколлям... безноге...
Все це множило гнів наш і біль у стократ.
Ми жадали одне: перемогу!
А за синню полів, у чужинській землі,
Закопавшись поглибше, в бетони,
Скорпіони двоногі приречені, ЗЛІ
Гнали й гнали «Нах Остен!» тевтонів.
Сталь шкварчала в бою, мов у домнах-печах.
Скреготіли розпечені траки.
Ми в Європу пробились на вражих плечах —
То вже нашої сили ознака.
Зустрічали нас Альпи. Дунай голубий,
Чула Ельба солдатські братання.
І злітали над площами міст голуби —
Споконвічні пророки свіїтання.
Ми до неї прийшли в сорок п'ятім в маю.
Вся з кровищі стелилась дорога.
Скільки ж тих обелісків у ріднім краю!
їм безцінна ціна — ПЕРЕМОГА!

Додано (06-01-2011, 23:10)
---------------------------------------------
КРИХТА ХЛІБА

Колись казала мені мата,
Щоб крихту хліба я беріг.
А як виходив за поріг—
Веліла хліб поцілувати.
Цю мудрість, виткану віками,
Я взяв до серця. З нею ріс.
Крізь все життя її проніс.
Святиню, чесними руками.
В тій крихті суть життя одвічна,
Всіх дум, всіх радостен зачин.
ІГи р5іДовий чи вищий чин —
Без крихти хліба безпомічний,
Tа не однак шматочок всюди
Цінують інколи у нас.
— Черствий? То кинь —
В недобрий час
Отак, бyБає, речуть люди.
—Орали й ми,—гудить нероба.—
За хліб плачу, чого ще вам?
Жбурну чи з'їм—волію сам...
Ось де зневага хлібороба!
Чи в серці тім страшна полуда,
Чи жовчний біль дрібних образ
Зрина корком назовні враї.
Як dиплива брехия-облуда?
А всіх же вчила рідна мати:
—Без хліба й, сонця—вічна тьма
Без крихітки й шматка нема.
Святе не личить забувати.

Додано (15-01-2011, 04:21)
---------------------------------------------
В ДОРОЗІ
(ПІСНЯ ПРО БАТЬКА)
Спочив би ти, батьку: втомили дороги.
Вже й час твій пенсійний роками сплива,
І ниють в негоду прострілені ноги...
І в згадці на Одері бій ожива.
Атаки,., зрешечені ноги...
Курились дороги, дороги.
Не.мало зробили в житті твої руки:
Ростили пшеницю, виводили дім...
Вже стали до праці дорослі онуки,
Такі ж невсипущі, з запалом твоїм.
А ти все за них у тривозі,
А ти все в дорозі, в дорозі.
Так сонце на прузі завершує днину,
Останнім проміння.ч дарує тепло.
Немає одвічним турботам зупину
Про долю.нащадків. Нема й не було.
Немає спочину-покою.
А роки..., а роки рікою.
Візьми й поведи мене, батьку, за руку.
Де стигне ожина на кручах Дінця.
Я всю твою тугу і шастя в науку,
Як зброю, візьму, щоб нести до кінця;
Щоб жити й радіти в тривозі,
Постійно в дорозі...,, в дорозі.


[url=http://photoholst.kharkov.ua/]Печать на холсте/url]
 
Форуми » ВОВЧАНСЬК: повсякденності/повседневності » ТВОРЧЕСТВО » Стихи Куликова
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук:

Copyright "Bank e-Day" © 2024