Першими жителями села були козаки і селяни з Придніпровщини, які почали селитися на правому і лівому березі Сіверського Дінця починаючи з 1655 року.
А вже в історичній хронології Харківської губернії 1837 року говориться: «Землі Андріївни (Графського) були подаровані Петром І Шафірову (відомому фінансисту), потім відібрані до казни, а в 1723 році «пожаловані» Катериною І (дружиною Петра І) племіннику Гендрікову (в майбутньому — графу)».
Саме ж поселення називалось Андріївкою в ім'я храму Андрія Первозванного, збудованого в 1720 році.
В середині XIX століття в селі жило 2500 чоловік.
Колишній археолог В. Бабенко висунув таку версію утворення села: «В 1773 році Андріївку відвідала Катерина II і милістю її імператорської величності пожалувала маєток з усіма угіддями графу Гендрікову, комергеру її імператорської величності».
З розповідей старожилів села , в 1907-1914-х роках графський маєток був великий, дуже красивий.
Центральна садиба графа Івана Семеновича Гендрікова була розташована на лівому березі річки Сіверський Дінець. Тут стояв трьохповерховий будинок з 77-и кімнат, з шістьма колонами на схід. По боках — двоповерхові будівлі. Поруч —велика оранжерея, парники, теплиці для вирощування квітів, ранніх овочів, фруктів. В ній вирощувались лимони, персики, лавровий лист і т. д. Взимку тут зберігалось багато квітів, великі пальми, олеандри, герані, різна зелень. Влітку всі квіти висаджувались навколо будинку, на подвір'ї, у будинку на поверхах, на балконах.
Фасад великого будинку виходив до річки, над нею була алея сріблястих тополь, великий парк з двома озерами, квітниками, бесідками, на березі річки— купальня, до якої вели східці.
Місце напроти графського будинку займав манеж (кінний завод) з кількістю понад 300 коней.
У лісі Холодного яру знаходились графські цегельний і цукровий заводи. Всі кращі землі маєтку належали графу і тяглися майже до Білого Колодязя (понад 1000 десятин). На річці стояли водяний млин і сукновальня, а біля джерела «Лиман»— винокурений завод.
Як стверджують старожили, приблизно в 1810-1825 роках одночасно проводилось будівництво великого будинку і церкви. Спорудження церкви граф перевіряв особисто, проїжджаючи на коні по стінах. Після будівництва церкви при вході до неї стояв ал-тар, а по боках в увесь зріст ікони «Івана Хрестителя» і «Марії Великомучениці», прикрашені діамантами і золотом. На лівому кліросі у шкатулці зі склом лежала фуражна графа, яку при вбивстві царя Олександра II. (що проїжджав з ним в кареті по Петербургу) надів граф на голову пораненого царя, а пізніше помістив її в церкві села Графське.
Православні прихожани цілували її, немов ікону.
Після революції радянська влада вилучила з церкви до фонду держави всі золоті речі, церковне начиненнія і дзвони. А вже після Великої Вітчизняної війни церкву зруйнували остаточно.
Після відміни царським урядом кріпацтва граф Гендріков мав передати землю селянам.
Їм були виділені землі на восьми ділянках з правом викуплення землі в розстрочку на 40 років (приблизно по 40 карбованців за десятину), крім того з щорічною виплатою податку.
До повної сплати викупу селянин не мав права продавати землю.
На початку XX століття в селі нараховувалося понад 300 дворів. З них до 80 відсотків складала біднота. По-суті, перебуваючи в залежності від графа, вони своєю працею і зміцнювали економіку необмежених ні в чому царською владою графів. Але перед революцією 1905 року взаємовідносини в селі стали змінюватись. Виявляючи «милість» до трудового люду, який впав до крайньої нужди, граф жалував їм продукти, дрова, ліс за умови їх майбутньої відробки. Також і за випас власної хуіоби на його землях селяни потім відпрацьовували на збиранні хліба.
Граф, прагнучи знайти опору і захист від можливих хвилювань в особі дворових і покірних йому селян, наділяв їх будовами, садибами.
Після остаточного викупу землі селянами (1903-1905 роки) було дозволено продавати земельні ділянки. Але селянські господарства, не маючи можливості обробляти землю і платити податки, продавали наділи заможним селянам. Таким чином зростало розшарування населення на заможних і бідноту.
Яскравим свідченням майнового і соціального розшарування селян були самі господарства. Як правило, бідняки мали одного коня, корову, а деякі не мали навіть.2-3 курей. А інвентар складався з дерев'яної сохи з залізним лє-мехом, дерев'яного рала із залізними лапами, дерев'яної борони із залізними зубцями. Хліб збирали ручною косою і граблями.
Господарства ж заможних селян і складались з 2-3-х коней, 2-3-х корів, 2-3-х свиней, до 100 штук птиці, 2-3-х десятків овець. І інвентар у них був більш серйозний: спеціальні плуги, культиватори, залізні борони, сіялки, косилки, ручні віялки, кінні молотарки. Врожайність на їх полях з кожної десятини доходила до 50-100 пудів. В селі Графське до 1902 року було початкове сільське училище з трьома класами навчання, була і церковно-приходська школа.
В 1903 році збудували так зване графське-сільське двокласне училище (завідуюча – вчителька Н.І.Стрельцова.) Школа мала чотирі великих класи, в яких навчалось по 30-40 чоловік Взимку інколи з міста до школи приїздив повітовий агроном, член земської управи Бітус, який вечорами показував сівітові картини про землеробство, рослини, тварин і роз’яснював їх зміст. На ці демонстрації завжди збиралось багато дорослих і дітей.
На майдані коло церкви, регулярно влітку і восени на пристольні свята проводились ярмарки, на які з товарами приїздили купці з міста. На них влаштовувались каруселі з люльками і дерев’яними кіньми, грала музика, проводилися веселі ігри, лотереї, атракціони. Як правило, після Масляниці православні селяни дотримувались посту – сім тижнів приймали в їжу тільки овочі, а в церкві перед попом відмолювали свої гріхи.
Після перемоги революції в селі на початку 1918 року почав створюватися актив з бідняків, інтелегенції, солдат, які повернулися з фронту.
А в травні 1919 року зібрався широкий актив села. На зборах обговорювалось питання про перейменування Графського і деяких інших сіл. Під бурхливі оплески було прийнято рішення перейменувати село на Радянське Перше. А села Симонівку – на Червоноармійське Перше, Лосівку – на Пролетарське, Бугаївку – на Революційне.
Важкий перехідний період 1918-1920 років, коли часто змінювалася влада в повіті, призвів спочатку до розграблення графського майна, а потім і до знищення всіх будов. Взимку 1918 року, коли в селі хозяйнували німці і петлюрівці, на станції Вовчанськ вантажили до вагонів графські меблі, картини, цінні речі і відправляли їх до Німеччини.
А в 1921 році графський будинок і всі будови маєтку знищили повністю. Частину майна, що залишилась, передали у розпорядження повітового комунгоспу, дещо забрало населення, гарфську бібліотеку передали школі, клубу, частину відправили до повіту.
Манеж переобладнали під клуб, який в тридцяті роки зруйнували. У шестидесяті роки при розширенні Сіверського Дінця вирубали і алею сріблястих тополів, тим самим і ліквідцувавши повністю графський парк і його красиву огорожу.
Далі село вже під іншою назвою вступило в Радянський період. Незважаючи на прикрі помилки такого часу, все ж простий народ став жити набагато краще. Хоча, звичайно, можна було будувати нове і не руйнуючи нажитого, колишніх хороших традицій. Але видно, історія вирішила розсудити інакше.
|
