Весна 1185 року. Половці повертаються зі своїх зимових кочовищ. В цей час Новгород-Сіверське князівство в русі, всюди бряжчить зброя, блищать шоломи, гострять шаблі, - готуються на діло велике: навести полки “на землю половецьку за землю Руську..."
Іржуть коні за Сулою,
Слава дзвенить у Києві,
Сурми сурмлять в Новгороді,
Стяги мають у Путивлі -
Дожидає Ігор брата Всеволода…."
Всеволод Трубчевський і Курський, Святослав князь Рильський та Володимир Путивльський спішать з'єднати війська свої з Ігоревими та пошукати "собі честі, а князю слави".
З Новгород-Сіверська Ігор виступив 23 квітня, - говорять літописи. Поволі рухається невелике військо. На дев'ятий день, 1 травня 1185 року відбулося сонячне затемнення:
“Глянув Ігор на ясне сонце, та й побачив - військо тьма покрила, сказав тоді боярам своїм: "Что єсть знаменне се?” Ті опустили голови: "Княже, се єсть не на добро знаменне се", - говорить княжий літописець.
Ігор же вирішив не гадати про долю завчасно. Мужній, сміливий, рішучий, молодий, - йому було тоді 34 роки - він говорить:
"Лучче нам порубаними бути,
ніж позору зазнати!"
"Хочу,- каже, - з вами, русичі,
Чи списа зломити
При полі половецькому
Та й наложити головою,
Чи шоломом пити воду з Дону"
Зауважимо, що Доном називали сучасний Сіверський Дінець і долішню течію теперішнього Дону (від місця, де в нього впадає Сіверський Дінець) до моря, Малим Дінцем називали річку Уди. Дон же в древньоруських літописах виступає під іменем "Дону Великого", в східних авторів Дон - це ріка Буртас чи Танаїс (за версією Г.Е. Афанасьєва, який спирався на Джейхані, Ібн Руста, Ідрісі та ін.).
"Страна незнана, з її яругами, курганами і грязевими місцями" - такий половецький степ, змальований автором "Слова о полку Ігореві".
Половецька земля займала причорноморські степи від Дунаю до Волги, кримські степи, береги Азовського моря. Наш Салтів бур прикордонним північним центром половців. Їх сторожеві пункти, знаходилися на найвищих місцях, звідки добре видно було далеко на північ і на захід, тобто, місця ймовірної появи русичів - основних ворогів кипчаків. Ці найвищі місця: Коб'якове поле - 202 м та Кончакове - 176 м над рівнем моря. Були кочові поселення і далі на північ в 1 - 2-х переходах, - але ці поселення були невеликі. Центром же північного прикордоння був Салтів з його фортецею, - сюди і йшов Ігор, в надії, що ще не всі кочовики повернулися з південних степів, основні сили половецькі ще десь далеко.. Він вважав, що можна легко перемогти незначні сили і йти далі, шукати "града Тмутараканя" .
(Тмутаракань - це місто на Таманському півострові, яке в минулому належало Чернігівським князям. Його захопили в XI ст. половці. Ігор міг ставити метою повернути цю спадщину. Змальований в “Слові…” “Тмутараканський болван “- предмет дискусії дослідників. Ми вважаємо, що автор змальовує кам'яну брилу , фрагмент маяка, яка стояла на місці Тмутаракані, на березі Керченської протоки.На цьому камені надпис на старослов'янській мові говорить, що в І068 році князь Глеб Святославич міряв по льоду відстань "от Тмутороканя до Кърчева", тобто, ширину Керченської протоки, - нараховано було 14 тисяч сажень. Зараз ця 864-кілограмова плита знаходиться в Ермітажі, а під нею табличка :"Тмутараканский камень". Як ця брила потрапила до Ермітажу - довга історія, в якій приймали участь і А. Мусин-Пушкін, і прем'єр-майор Х.Розенберг, і адмірал М.Мордвінов, і капітан козаків П.Пустошкін, і Катерина ІІ, - та це вже інша історія…)
...І ось половці "дорогами непроложеними" ( тобто, з поспіху, адже вони завжди перед походами завчасно "протеребливали дороги” або йшли постійними сакмами ) побігли до Дону (Дінця) назустріч війську Ігоря. "Кричать їх вози опівночі, наче лебеді-кликуни." А Ігорь веде до Дону воїнів, не дивлячись на "недоброе знамение". Поволі просувається військо, вслід за ним ідуть по п'ятам хижаки, що чекають на жертви майбутньої битви. Люди і звірі ідуть поряд все далі на південь.
Коли вислана вперед розвідка доповіла, що захватити половців зненацька не вдалося, -вони озброєні і готові до бою, - Ігор не повернув коней, а сказав: "Оже ны будеть не бившися возворотиться , то сором ны будеть пущеи смерти, - но како ны бог даст..."
Перша битва відбулася в п'ятницю, 5 травня, на річці Сюульрій. (“Сюульрій” - “розлив води”). Закінчилась вона перемогою для русичів.
"...На другий день, в обідню пору зустріли русичі полки половецькі, що стояли на протилежному боці Сюурлію... Коли вони були біля Сюульрію, виїхали з половецьких полків стрільці та, випустивши по стрілі на русь, поскакали... Передні воїни-русичі били й брали їх у полон. Половці пробігли повз своїх мешкань, а русичі, дійшовши до них набрали багато добичі. “
Добича їх була такою багатою, що “покривалами, плащами та кожухами і всякими дорогоцінностями половецькими стали гаті мостити через топкі місця “. Бойові ж знаки: червоний стяг, білі хоругви, червона чолка, срібне древко дістались хороброму Ігорю Святославовичу.
("червона чолка" - бунчук: кінський хвіст на древку, пофарбований в червоний колір-символ влади)
Після першої переможної битви Ігор запропонував відразу ж повернутися назад, але на це не погодились Святослав Ольгович і Всеволод Святославович, і було вирішено переночувати в полі. На ранок -
"Чорні хмари находять з моря,
Трепече в них синя блискавка -
Бути грому великому,
Литися дощеві стрілами
з Дону синього.
Тут же то списам поламатися,
Тут же то шаблям пощербитися
Об шоломи половецькі
На річці Каялі
Близько Дону синього."
"Дрімають в полі русичі, далеко залетіли! А в цей час Кончак веде своє військо назустріч Ігорю, а за ним Гзак поганий."
(Гзак і Кончак - половецькі хани . Особливо енер­гійним був Кончак, який багато разів ходив на Русь. Разом з тим він кілька разів виступав союзником того чи іншого руського князя під час міжусобних воєн. До речі, син Ігоря Володимир , коли був в полоні половецькому, оженився на дочці хана Кончака. На Русь він повернувся в 1187 році разом з дружиною і дитиною, тут Кончаківну охрестили, дали їй їм'я Свобода і обвінчали за християнським звичаєм.)
Наступило 5 травня.
“Ось вітри віють з половецької сторони стрілами на хоробрі полки Ігореві" /битва розпочалась перестрілкою з луків/. Ігор баче стяги половецькі, які маячать зі сходу і з півдня, ось вони вже з усіх сторін руські полки обступили. Діти бісові бойо­вим кликом поля перегородили, а хоробрі сини руські загородились в зімкнутому оборонному строю щільно зіставленими червоними щитами, приготувавшись до бою"
Хоробро билися руські воїни, але сили були занадто нерівними. Першими кинулись утікати з поля бою наняті загони коуів
(коуі - тюркські племена, що мешкали на Чернігів­ській землі, вони виступали на стороні руських князів)
Щоб їх повернути, Ігор на коні помчався за ними. Але не зміг їх зупинити. І коли повертався до війська, був взятий в полон половцями. В Іпатієвському літопису так описується взяття в полон: "Держим же Ігорь виде брата своего Всеволода крепко борющагося и проси души своей смерти, яко да бы не видил падения брата своего". Тут два брати, Ігор і Всеволод, розлучились, захвачені в полон різними ханами, на березі бистрої Каяли." Так закінчили битву хоробрі русичі, сватів напоївши кривавим вином, а сами полягли за землю Руську. “Поникла трава зі жалощів до полеглих, а дерева від жалю до землі похилилися.”
Після поразки Ігоря (який “потопив багатство в річці Каялі - річці половецькій, насипавши на дно руського зо­лота ") настали тяжкі часи для Русі.
"На річці на Каялі тьма світло закрила, темні сили подолали світлі, по руській землі розсипались половці, як виводок гепардів. Сором поразки закрив собою колишню славу, уже ударило насилля половецьке на свободу русичів, уже кинувся Див на землю руську".
Після перемоги на Каялі “в січі злій вельми” половці спустошили Поросся й Чернігівське князівство. А 2 січня 1203 року Кончак, Данило (син Коб'яка), Рюрик з Ольговичами взяли Київ. “І створилося велике зло на руській землі..."
Допоміг Ігорю втекти з полону половець Овлур: "Від Дону до Малого Дінця думкою поля міряючи", і далі - на Київ .
"Сонце світиться на небі, руські діви співають славу Ігорю . То Ігор повернувся з полону, іде до Києва. Села раді, міста веселі: вся Руська земля до далеких Дунайських поселень радується поверненню Ігоря”.