Відомий збирач стародавніх пам'яток С.І.Мусін-Пушкін у 1795 році виявив у колишнього архімандрита Іолія рукописний збірник. В цьому збірнику був поміщений текст “Слова о полку Ігоревім”, переписаний у XVI столітті у Псковській області / в пам'ятці ми знаходимо чимало особливостей псковського діалекту/.
Першу згадку про “Слово” ми знаходимо в поемі М.Хераскова “Владимир” (1797 р.), друге повідомлення про поему з'явилося в Гамбурзькому ж-лі російського письменника та історика М.Карамзіна.
Вперше текст “Слова” був надрукований в 1800 році. Тоді ж з рукопису було знято копію для цариці Катерини ІІ. Сам рукопис згорів у Москві під час пожару 1812 р., в зв'язку з чим деякі літературознавці запідозрювали в пам'ятці вдалу підробку. Але, як писав О.С. Пушкін, “... Подлинность ... песни доказывается духом древности, под которую невозможно подделаться. Кто из наших писателей в XVIІІ веке мог иметь довольно таланта ?! Никто.” Однак питання про справжність “Слова” дебатується і зараз деякими дослідниками і в нас, і за кордоном.
Перекладами поеми з древньо-руської мови займалось багато поетів. Серед них такі імена, як В.О.Жуковський, Я.Купала, М.Рильський, А.Н.Майков, Н.Заболоцький, В.Н.Стелецький, Л.І.Тимофєєв. Однак, щоб відчути вільний подих тогочасової мови, її, багатозначність слова, символічний метафоризм, фольклорність, образність, ритмічність, пісенність потрібно читати цей геніальний твір без перекладу. Кожне слово, кожен рядок - це дійсно пісня.
Та мета нашого дослідження - це не художні особливості поеми, не її літературне значення, не характеристика образів, ми не вирішуємо питання, хто був автор, чи існував Боян, чи існували інші, подібні “Слову” твори, чому вони не збереглись та ін. Це дуже цікаві теми, але для нас важливо знайти відповідь, де пролягав маршрут князя Ігоря, де знаходяться ріки Сальниця, Сюурлій, Каяла. Ми в своєму дослідженні вирішуємо питання, чи існує зв'язок між народними назвами місцевості Вовчанського району і подіями, змальованими в “Слові”.

ІІ. ЩО ПРИМУСИЛО РОЗПОЧАТИ НОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЕМИ
“СЛОВО О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ” ?

Дослідженням пам'ятки займалась велика кількість вчених. Серед них: Веденюк П.Є., Н.В.Шарлемань, М.Карамзін, проф.. Афанасьєв, В.Г. Федоров, пров. Водовозов, К.В. Кудряшов, А.С.Орлов, В.Н. Татіщев, Б.Д.Лебедь, Андріївський, О.В.Творогов, О.В. Ковальчук, В.Г. Стелецький, Л.Дмитрієв, С.Артамонов, О.Осетров, - ось далеко не повний список імен.
Більшість з них вирішували питання, пов'язане з маршрутом війська Ігоря. Ось варіанти маршрутів дружин Ігоря деяких дослідників: та назв рік, які приписують Сальниці, Сюурлію і Каялі:

М.М.Карамзін: Сальниця - Сал (доплив Дону), Сюурлій - Донська протока Сусата, Каяла - Кагальник.
М.А. Арестов: Сальниця - Тор (Казенний Торець), Сюурлій - злиття Орелі і Орельки, Каяла - Верхів'я Кальміуса.
А.В. Логвінов: Сюурлій - Орлія (доплив р. Вовчої, що впадає в р. Самару), Каяла - Сухі і Мокрі Яли біля верхівя Кальчика.
П.Є.Веденюк: Сальниця - Сухий Торець, Сюурлій - Тор, Каяла - Назва не географічна, поетичний домисел автора.
К.В. Кудряшов (І варіант): Сюурлій - злиття Сухого і Казенного Торця біля Славянська, Сальниця - доплив Сіверського Дінця біля Ізюму, Каяла - верхів'я Кальміуса.
К.В. Кудряшов (ІІ варіант): Сальниця - Доплив Сіверського Дінця біля Ізюму, Сюурлій - злиття Сухого і Казенного Торця біля Славянська, Каяла - Макатиха.
В.А.Афанасьєв: Сальниця - Тор, Сюурлій - Довжик (доплив Кам'янки, що впадає в Сіверський Дінець), Каяла - Бистра (доплив Сіверського Дінця)
Наш варіант: Сальниця - ріка Вовча (лівий доплив Сіверського Дінця, що біля міста Вовчанська), Сюульрій - річка Пільна (лівий доплив Сіверського Дінця, що біля с. Верхняя Писарівка Вовчанського району), Каяла - р.Салтановський Колодязь (топонімічна назва - р. Кайла), правий доплив Сіверського Дінця, що на північній околиці села Верхній Салтів.

Не дивлячись на глибоку повагу до праць вчених, які працювали над дослідженням геніальної поеми, співробітниками музею-заповідника “Верхній Салтів” було вирішено здійснити своє історико-географічне дослідження “Слова”. В зв'язку з чим виникло таке бажання ?
Справа в тім, що етнографічним відділом музею-заповідника під час однієї з експедицій було зібрано цікавий матеріал по народній топоніміці. Зроблена його класифікація, опис населених пунктів, урочищ, лісів, полів, рік... Колоритні, живописні назви, за кожною з них - своя історія, своя легенда. Переглядаючи зафіксований матеріал, ми звернули увагу на такі назви:
Коб'якове поле,
Ко/н/чакове поле,
Бусов яр,
Каганська криниця,
Половен /ць-?/ські розвалини,
Салтів,
Салтановський Колодязь,
Болонья - урочище,
Поділ-кут села Верхній Салтів,
річка Кайла (Род. Відм. - "Кайлів") - за переказами, назва виникла від слова кайло” ("кайло" - знаряддя праці для добування каміння)

Виникло питання, чи немає зв'язку народної топоніміки з подіями, змальованими в “Слові о полку Ігоревім”? Невже це ті місця, де колись кинувся з полону “горностаєм в тростник”, «белым гоголем на воду» князь Ігор?
Невже ось тут, на Ко(н)чаковім полі відбулась та злощасна битва?
А Коб'якове поле? Які події відбулись на ньому? В "Слові" згадується половецький хан Коб'як. Є поблизу Верхнього Салтова скіфський курган під назвою "Коб'якова могила". Чому виникла така назва?
А річечка під топонімічною назвою Кайла (колишній Салтановський Колодязь)? Чи не та це Каяла, яку шукають дослідники ось уже 200 років?
А Бусов яр? - В “Слові” згадується “время Бусово”...
А Салтів ? - в поемі згадуються салти, сторожа половецька.
Де ж тоді “озеро Всеволода” ? Чи не Замуйлянський це ставок ? Старожили розповідають, що тут в давнину було велике озеро, з нього брала початок річечка Кайла, колись вона була бурхлива і швидка, а свою назву одержала від того, що на її берегах до цього часу знаходять старинні кайла, якими добували каміння в копальні, що знаходиться над річкою, на її правому березі. Розвалини цієї копальні називаються половенські (чи не половецькі?)...
Та найбільш нас заінтригувала назва річки Кайла.
Кожен історик мріє знайти Каялу, річку половецьку, на якій відбулася битва Ігоревої дружини з половцями, знайти славний Сюурлій, пройти по маршруту князя Ігоря.
Наукові співробітники історико-археологічного музею-заповідника “Верхній Салтів” спробували знайти зв'язок топонімічних (народних) назв місцевості з подіями, змальованими у “Слові о полку Ігоревім”. Було проведено історико-географічне дослідження.
Розпочали роботу з того, що зробили власний переклад поеми з древньоруської мови, щоб виключити зміни тексту, зроблені іншими перекладачами.
Після цього взялись за доскональне вивчення праць про Ігорів похід (їх перелік вказаний в кінці книжки). Вивчали старовинні карти і документи, древньоруські літописи: Лаврентіївський, Іпатієвський, Троївський, Никонівський списки. Порівнювали літописні свідчення про Ігорів похід з текстом “Слова”; звернулися до великої кількості довідкових, історичних, географічних видань, видань з військового мистецтва тощо. Одержані висновки щодо маршруту Ігорового війська, місця взяття його в полон, підтвердили наші припущення.
Значить, ще один варіант має право на життя.

ІІІ. ЩО ЗНАЧАТЬ В ПОЕМІ НАЗВИ ДОН, ДІНЕЦЬ, МОРЕ?

Щоб зняти всі питання про назви, які трапляються в “Слові”, а саме: Дон, Дінець, море потрібно відзначити, що в старовину Доном називали Сіверський Дінець. “Сия же ошибка, что Донец - Доном называется, есть древняя”, - відзначав В.Н.Татіщев.
Малим Дінцем в старовину називали річку Уди (звідси назва слав'янського поселення на цій річці - Донецьке городище).
Іноді Дінцем називали верхів'я Дону (теперішнього Сіверського Дінця)
А саме Дон в ті часи називався Танаїс або ж Буртас.
Саме слово “Дон” означає “Вода”, а “Донець” - “Водичка”
“Сюурлій” означає“Розлив води”
У Лаврентіївському літописі, в місці, де описуються веселощі молодих князів після переможної битви на Сюурлій, говориться: “...А ныне пойдем по них за Дон и до конца изобьем их”, хоча мається на увазі річка Сіверський Дінець.
“Море” - це взагалі “состав водный”, тобто “велика кількість води” (озеро, велика ріка, море …).
Вислів “з боку моря” вживається в розумінні “з південної сторони” (”вот ветры, стрибожьи внуки, веют С МОРЯ - з півдня - стрелами на храбрые полки Игоревы. Земля гудит, реки мутно текут, пыль поля покрывает, стяги говорят: половцы идут ОТ ДОНА (Дінця), и ОТ МОРЯ (з півдня), и со всех сторон…”)
Ще один вислів, на який потрібно звернути увагу: “ в море истопоша”, - він означає “згинути”, “канути”, “згубити життя”.

IV. НАПРЯМОК РУХУ ІГОРЕВОГО ВІЙСЬКА.
ПОДІЇ, ЯКІ ПЕРЕДУВАЛИ ПОХОДУ.

Для того, щоб визначити напрямок руху дружин Ігорових, потрібно зрозуміти мету походу. Для цього звернемо увагу на події, що передували походу на Дон (Дінець).
В середині ХІ ст.. кочовий тюркський народ - половці, витіснивши печенігів до Дунаю, захопили причорноморські степи, землі, на яких колись жили східні слов'янські племена. Менше ніж за півтори сотні років половці здійснили 40 великих походів на Русь і безліч набігів. В цей час в Київській Русі відбувалися міжусобиці двох найбільших угрупувань князів: Ольговичів і Мономаховичів /нащадків князя Олега і Володимира Мономаха/. Князівська ворожнеча мала згубні наслідки. Київська Русь розпалась на окремі, самостійні князівства. Розпочалась епоха феодальної роздробленості. Не дивлячись на ворогування між собою, іноді князі проводили довгострокові колективні походи з великими силами на далекі відстані, в глибину половецького степу і короткочасні набіги на прикордонні рубежі половців.
Коли Святослав Всеволодович, Великий князь київський, в 1185 році організував похід проти половців, князь Ігор в ньому не приймав участь: весняне бездоріжжя і ожеледь перешкодили його кінноті приєднатись до Святослава. Ігор побоювався підозр у зловмисному небажанні боротися з половцями, тому, не заручившись підтримкою київського князя, весною 1185 року вирушив окремо, не залежно від інших князів, взявши з собою лише сина Володимира, племінника Святослава та брата Всеволода.
«Игорь, завидуя чести, полученной Святославом, не долго медля, собрал войско и выступил в поход 23 апреля 1185 года», - пише В.Н.Татищев. Йому було 34 роки, - молодий авантюрист, хоча з великим військовим досвідом він прагнув захистити землі сіверян від небезпечних кочовиків, а також добути собі слави. “Мы есмы ци не князи же? Поидем, таки же себе хвалы добудем”, - говориться в Лаврентіївському літопису.
Перед початком походу князь не скликав навіть віче, яке в древній Русі мало вирішувати, бути війні чи ні. Це тому, що його похід мав бути не довгостроковою військовою операцією, а простим набігом. Він збирався в прикордонних половецьких вежах (вежі - це намети на возах) навести жаху, набрати добичі і “добути собі слави”.
Який напрямок руху князь обрав?
Ми знаємо, що від сіверської землі найближчі половецькі стани розпочиналися на широті біля лівого допливу Сіверського Дінця - річки Вовчої. Ось сюди, “напитись шеломом з Дону” і прямував Ігор.
Ми проаналізували безліч документів, карт, інших свідчень і звернули увагу на те, що Салтів на протязі всіх половецьких часів був завжди прикордонним центром, хоча половецькі володіння, їх кордони змінювались, доходячи далеко на південний захід слов'янських земель. Тут був край багатий звіром і чудовими пасовиськами. “...Степь со своей гигантской растительностью … Здесь кишат суслики, во множестве водится дрофа, байбак, сайгаки, дикие кони”, - так В.В.Докучаєв описував цю місцевість.
Характеризуючи Дінець, Максимович підкреслював: “Река до невероятности обильна всякого рода большой рыбой, идущей из моря в пресную воду на нерест”. Є описи цієї місцевості у француза Боплана, у арабського мандрівника Ідрісі та ін.
Половці на зиму відкочовували “в сторону моря”, тобто на південь, в Приазов'я. Ранньою весною повертались в межиріччя Дону та Дінця, на багаті пасовиська.
Розпочинаючи похід, Ігор вважав, що ще не всі сили половецькі підтягнулися з півдня, він розраховував на зненацький напад, тому вирушив в похід з невеликим військом. І, як знаємо, прорахувався.
Слід відзначити, що князь Ігор під час міжусобиць неодноразово звертався по допомогу до хана Кончака, він був його родичем, значить, про місце Кончаківської ставки він не міг не знати... Ставка ж знаходилась на місці Салтівського городища, яке в VIIІ ст.. збудували алани і болгари. Сюди, в Салтів, прямував Ігор, - в той час він розірвав союз із степовиками і зробився найзапеклішим ворогом, противником Кончака.
Із вище сказаного випливає, що напрямок руху війська Ігорового - Південний схід. Але згадаємо, що він домовився йти на ворога з курським князем Всеволодом, зустріч з яким призначив на Осколі. Але де саме ? Довжина всієї течії - понад 350 верст. На якій з них чекав його Всеволод ? Про це в жодному літопису свідчень немає. Визначити це місце - перший етап нашого дослідження.
Чітко на схід, в верхів'я Осколу він не міг прямувати, бо це збільшило б відстань, а значить, і час руху. Похід же був запланований недовгостроковий, обоз був невеликий, провіанту небагато.
Розглядати варіант зустрічі - “в гирлі Осколу” - немає шансу, бо половецькі володіння, як було сказано вище, розпочиналися на широті р. Вовчої, лівого допливу Дінця, десь на рівні сучасних Валуйок. Поодинці рухатись до половецьких веж князі не наважились би, бо навіть незначні сили кочовиків могли розбити невелику дружину Всеволода.
Ось чому перехід через Дінець слід шукати не нижче Білгорода, а зустріч на Осколі - не нижче Волоконівки ( Ютанівки). Візьмемо цей пункт за основу.
Потрібно зазначити, що за відсутністю доріг і їх незнання, довжина переходів розраховувалась по прямій лінії. Значить, можна припустити, що маршрут від Новгород-Сіверська до Дінця і далі, до Осколу, проходив через такі населені пункти: (Див. схему-1)
Щоб визначити напрямок руху Ігоревого війська, довелось звернутись до таки видань, як:
Полное географическое описание нашей родины, 1903 г., т.6
Наши степи прежде и теперь, - В.В.Докучаев, 1892 г.
Избранные труды В.И.Татищева по географии России, 1808 г.,
а також древньоруських літописів.
V. ЧАС РУХУ ІГОРЕВИХ ДРУЖИН

Як відзначалось вище, до нас дійшло кілька літописних списків, у яких є свідчення про розглядувані нами події:
Іпатієвський, складений Новгород-сіверським літописцем,
Лаврентієвський, який належить перу Володимирського літописця,
Переяславський,
«История Российская» - В.Н.Татищева. (Цей автор користувався іншими, що згоріли в 1812 році, літописами).
Ми під час свого дослідження користувалися всіма відомими (можливими) джерелами, що торкаються опису подій 1185 року.
Як свідчить Іпатієвський літопис, із Новгород-Сіверська Ігор виступив після свята паски, в вівторок, 23 квітня, - паска була 21 квітня. Катастрофа, коли князь потерпів поразку, відбулася в неділю, 5 травня. “Так окончился сей несчастный день во вторую неделю Пасхи”. Деякі історики не згодні з цим числом, мотивуючи тим, що дружина Ігоря не могла так швидко дійти до Каяли, тому датою поразки приймають 12 травня.
Ми вирішили не підтасовувати факти і дати, а керуватися лише літописними свідченнями.
В відповідності з цим було складено наступний календарний план походу:

23 квітня - Вихід з Новгород-Сіверська
1 травня - Перехід через Дінець
1 травня, кінець дня - Рух до Осколу
1 травня, вечір - Чекання Всеволода на Осколі
2 травня, день до полудня - Чекання Всеволода на Осколі, зустріч з Всеволодом
2 травня, друга половина дня - рух до Сальниці, зустріч з лазутчиками
2 травня, ніч - Рух до половецьких веж.
3 травня, до полудня - Рух до половецьких веж.
3 травня, друга половина дня - переможна битва на Сюурлій, перехід через Сюурлій ("Розлив води").
Ніч з 3 на 4 травня - неспокійна ніч на половецьких володіннях.
4 травня, ранок - взяття половцями Ігоревих дружин в кільце. Спроба Ігоря пробитись до Дону (Дінця), битва на полі, біля ріки Каяли.
Ніч з 4 на 5 травня - продовження битви на Каялі.
5 травня, неділя - продовження битви, поразка, полон.
Складаючи цей календарний план, ми спробували “втиснути” всі події, що стались під час походу війська Ігоревого в 13 діб. П'ять з цих дат не підлягають сумніву: 23 квітня, 1 травня, 3 травня, 4 травня, 5 травня. Останні витікають самі по собі.
Отже, літописні свідчення можна не підтасовувати. Звичайно, якщо ріка Каяла знаходиться в межі досягнення, тобто, відстань повинна бути такою, яку можна подолати за 13 діб.

VI. МАРШРУТ КНЯЗЯ ІГОРЯ.
(ВЕРСІЯ “НОВГОРОД-СІВЕРСЬК - ВЕРХНІЙ САЛТІВ”)

Відстань від Новгород-Сіверська до Сіверського Дінця (Білгород) - 310 км
від Дінця (Білгород) до Осколу (Ютановка) - 70 км
від Осколу (Ютановка) до Сальниці (Зелений Клин) - 15 км
від Сальниці (Зелений Клин) до Сюурлій (Писарівна) - 70 км
від Сюурлій (Верхня Писарівна) до Каяли (Верхній Салтів) - 10 км
Загальна відстань від Новгород-Сіверська до Верхнього Салтова - понад 475 км.
Маршрут розроблено. Відстань встановлено. Тепер потрібно розібратись, чи змогло б військо за 13 денних переходів подолати цю відстань. Математичні розрахунки говорять, що довжина одного переходу становила 36 км. Але нам відомо, що були дні, коли пройдена відстань дорівнювала “нулю”. Ми спробували розбити весь маршрут на ділянки по подіям і розрахувати на кожній ділянці довжини добових переходів, тобто, швидкість руху. Так ми визначили, чи реальна така швидкість для Ігоревого війська.
Але спочатку потрібно визначити, який був кількісний і якісний склад дружин, а також, звернувшись до видань по історії воєн, знайти відповідь ще на одне питання: якої довжини були переходи військ.

VІІ. ЯКІСНИЙ І КІЛЬКІСНИЙ СКЛАД ІГОРЕВОГО ВІЙСЬКА

Швидкість руху, тобто довжина денного переходу залежить від якісного складу війська, які в його склад входять загони: піші чи кінні.Спробуємо це з'ясувати щодо полку Ігоревого, визначити, яким був його кількісний і якісний склад.
Щодо кількості: ми знаємо, що збір війська пройшов дуже швидко, зібрано було невелику кількість воїнів. В поході приймали участь лише дружини сіверських князів:
Ігоря - князя Новгород-Сіверського, брата його Всеволода з Трубчевська, сина Володимира із Путівля, племінника Святослава Ольговича із Рильська, полку ковуїв (осілих кочовиків) під командуванням Ольстина Олексича.
Загальне приблизне число воїнів 6-7 тис. Про це число ми можемо судити з літописних свідчень, де вказуються свідчення про втрати в битві на Каялі (в полон потрапили біля 5 тис., загиблих - біля однієї тис., на Русь повернулось - біля 250 чол.).
В зв'язку з тим, що не було зібрано віче, воїв (народних воїнів, - сільчан і міщан) в числі Ігорової дружини не було. Адже князь готувався до короткочасного набігу, тому йому не було потрібне велике військо.
В поході приймали участь: дружинники, ковуї та смерди, які були підвасальні князям.
Знаючи це, можна зробити висновок про якісний склад війська.
Дружинники, звичайно, були на конях; загін ковуїв теж був кінний; смерди були в обозі, на так званих заводних конях, яких використовували для перевозу добичі, зброї та продовольства. Але цей обоз був невеликий.
Висновок: майже всі воїни були на конях.
Та і не могло бути інакше. Для швидкого набігу проти кінноти кочовиків потрібна була кіннота русичів. ( В Київській Русі, за часів Ігоря, коневодство знаходилось у відмінному стані, а в степах водились також дикі коні).

VІІІ. ДОВЖИНА ДОБОВИХ ПЕРЕХОДІВ

Звернувшись до видань, що торкаються історії військового мистецтва Київської Русі, історії кінноти, і, взагалі історії воєн, ми вирішили питання щодо довжини добових переходів військ взагалі і довжини денного переходу війська Ігорового.
Результат військового походу в ті час залежав від надзвичайної швидкості руху, тобто, раптового нападу.
Під час довгострокових походів довжина одного переходу становила 35-40 верст.
Під час набігів, так званих, “Форсованих маршів”, - до 70 верст. Швидкість пішого переходу становила 5 верст за годину. Співвідношення між часом руху і часом відпочинку: 10 годин - руху, 14 годин - відпочинку.
Змінюючи співвідношення руху і відпочинку, за один перехід ( 14 годин) можна було пройти 70 верст (74 км) зі звичайною швидкістю до 5 верст за годину, а потім 10 годин відпочивати.
В історії війн можна знайти немало описів походів, де навіть під час довгострокових переходів війська рухались з великою швидкістю - до 70 верст за 1перехід. Є свідчення про виняткові випадки, коли під час форсованого маршу війська проходили навіть до 100 верст на добу. Згадаємо Суворова О.В., генерала Стюарта, Моргана, Плизантропа (він пройшов 136 верст). Запорізькі козаки робили переходи іноді також до 120 верст ...
В нашому ж випадку швидкість руху Ігоревої раті на різних ділянках маршруту була різною: від 35 до 70 верст в один перехід.

ІХ. ШВИДКІСТЬ РУХУ ІГОРЕВОГО ВІЙСЬКА
НА РІЗНИХ ДІЛЯНКАХ МАРШРУТУ

Маючи під рукою літописні свідчення про події, які відбулись на протязі походу князя Ігоря, ми розбили весь шлях на 5 частин:
А) від Новгород-Сіверська до Дінця,
Б) від Дінця до Осколу,
В) від Осколу до Сальниці,
Г) від Сальниці до Сюурлій,
Д) рух під час бою на Сюурлій - Каялі
Розглянемо швидкість руху на кожній ділянці окремо:

А) Новгород-Сіверський - Дінець (Білгород) (див. схему 1)
Зі “Слова” та літописів відомо, що перші 8 діб Ігор ішов повільно, “собирая дружину”, крім того, потрібно було втягнути коней, які були “вельми тучны”.
За нашою версією маршрут проходив по таким населеним пунктам: НовгородСіверський - Шостка - Глухів - Рильськ - Суджа-Томаровка - Білгород. Ця відстань становить 310 км. Значить (за математичними підрахунками), військо рухалось зі швидкістю понад 40 км на добу.
В день переходу через Дінець відбулось сонячне затемнення. Ось так описується ця подія в Іпатієвському літопису:
«...Игорь посмотрел на небо, и, увидев солнце подобное месяцу в новолуние, сказал боярам своим: «Разумеете ли вы, что значит знамение сие ? Они посмотрели, увидели /ужаснулись/ и, поникнув головами, сказали: «Князь, не к добру сие знамение». Игорь же сказал: «Братие и дружина, тайны божией никто не ведает, бог сотворил знамение, как и весь мир свой, а посылает ли его бог нам на добро или на беду, то мы увидим».
А так описується затемнення сонця в“Слові”:
«Тогда Игорь възре на светлое солнце
И виде от него тьмою вся своя воя прикрыты.
И рече Игорь къ дружине своей:
«Братия и дружино !
Луце жъ бы потяту быти, неже полонену быти,
А всядим, братие, на свои бръзыя комони,
Да позрим синего Дону».
А це уривок з “Истории Российской” - Татищева:
«… И тако продолжал путь свой к Донцу. На вечер же майа 1-го дня видели затмение солнечное, которого осталась часть, яко луна трех дней. В рогах его яко уголь горящий был, звезды были видимы и в очах было зелено. И сказал вельможам своим: «Видите ли сие? Они же, ужасшись, опустили головы и сказали ему: «Сие знамение не на добро есть». На что им Игорь отвечал: «Тайны божии неисповедимы и никто знать его определения не может, он бо творец есть мира, солнца и знамения сего, яко же и нас всех, что хочет, то и творт, добро или зло. Мы определения его применить не можем. Не вестя ли яко без знамения кого хочет наказует, и знамения такие многократно никоего зла не приносят. И кто ведает, для нас или для других кого сие, понеже оно видимо есть во всех землях и народах».
Отже, дата 1 травня - не підлягає сумніву. Саме 1 травня військо переправилось через Дінець. Хоча в «Слові» говориться, що затемнення відбулось на початку походу. Але автор поеми - не літописець, він мав право на художній домисел, свій підхід до відстаней і дат.

Б) Рух на ділянці “Сіверський Дінець - Оскол” (Див. схему 2)
Знаючи напрямок руху, можна припустити, через які населені пункти проходила наступна ділянка маршруту. За нашою версією -
Білгород - Разумноє - Крутой Лог - Пенцево - Купино - Заводци -Знаменка - Цепляєво - Бабенков - Волчья Александровка - Становоє - Ніна - Ютановка.
Відстань від Бєлгорода до Ютановки становить 70 км, її було пройдено в один перехід. Пізно ввечорі військо було вже на Осколі.
«… пошел к реке Осколу и тут ожидал брата Всеволода 2 дни, который шел с Курска другим путем…»
Зауважимо, що термін “два дні” в старовину не значив “дві доби” - у сучасному розумінні.
“Два дні” могли бути - ”вечір попереднього дня, ніч і ранок наступного”.
Згадаємо “Біблію”. “Иисусу бути умерти и на третий день воскресши”, - хоча з моменту смерті до воскресіння пройшло 1,5 доби, з вечора п'ятниці до світанку неділі.
Тобто, наступного дня (2 травня) відбулась зустріч дружин Ігоря і Всеволода.

В) Рух на ділянці “Оскол - Сальниця” (Див. Схему 3)
Наступний відрізок маршруту в 15 км було пройдено 2-го травня в другій половині дня за дві години.
За нашою версією цей шлях пролягав від Ютановки на Осколі до Зеленого Клину на р. Вовчій.
Ось так описується в Іпатієвському літописі цей перехід: “Оттуда (від Осколу) двинулись к Сальнице. Там к ним приехали сторожевые отряды, которые ранее послали изловить языка. Разведчики сказали: «Видели мы воинов, неприятели ваши вооружены, наготове, так вы выступайте против них побыстрее, или возвратимся домой, ибо ныне неудачное время (для нападения/”. Игорь же и братья его стали говорить: “Если мы, не бившись, возвратимя, то позор нам будет хуже смерти. Пусть будет как бог даст”!.
А ось опис Татіщева: “... и совокупясь /со Всеволодом/ пришли к реке Сальница. Тут приехали к ним скоудеи. Тогда посланные наперед для взятия языков, приехав, сказали, что видели половцев ездящих в доспехах. Тогда ради посоветовали некоторые возвратиться, представляя, что половцы, видимо, весть имея, приготовились и может их быть великое множество. А воеводы рассуждали: «Возвращаться в стыд великий, которое тяжчае, нежели смерть, но лучше, положась на волю божую, идти на них”…
Отже, Сальниця - це річка Вовча, лівий доплив Сіверського Дінця, а місце зустрічі з лазутчиками - Зелений Клин Білгородської області.

Г) “Сальниця - Сюурлій” (Див. Схему4)
Іншого виходу, як зробити “марш-бросок” в напрямку половецької фортеці у Ігоря не було. Проведемо лінію в напрямку до Салтівського городища, Кончаківського укріплення, і знайдемо річку Пільну (Полную), яка під час повіні разом з Дінцем утворювала великий "Сюурлій", тобто, "Розлив води". /Згадаємо, що набіг відбувався весною/.
Отже, за нашою версією, Сюурлій - це річка Пільна (Польна), - лівий доплив Сіверського Дінця. Назва означає (як і Сюурлій) - “розлив води”, "повна вода". Відстань між Зеленим Клином і Верхньою Писарівкою - понад 70 км. Вона була пройдена за ніч з 2-го на 3-тє травня, за 10 годин.
В цьому форсованому марші приймала участь лише кіннота.
“Тако согласясь, пошли к ним чрез всю ночь и наутрия в пяток, около обеда, увидели половцев в собрании, которые, убирая станы своя, отпустили назад далее, а русские стояли за Сюурлий” - відмічає Татищев.
Ось свідчення Іпатієвського літописця про п'ятницю, 3 травня: “На другой день, в пятницу, в обеденное время, встретили они полки половцев, которые уже успели приготовиться к битве: вежи /кибитки/ свои поставили сзади, а сами, собравшись от мала до велика, стали на другой стороне Сюурлия”.
Ми вважаємо, що шлях від Зеленого Клина міг проходити через такі /сучасні/ населені пункти: Зелений Клин - Вєрний - Бочанка - Шаховка - Тишанка - Лошакове - Різникове - Бузове-ІІ - Захарівка - Волохівка - Білий Колодязь - Юрченкове - Українське - Шестерівка - Пролетарське - Писарівка.
Такий подальший розвиток подій: “Устроили войска свои на 6 полков: Игорев полк в середине, направе брат его Всеволод, налево сыновец (племянник) их Святослав, напереди сын Игорев Владимир и двемя полками, а Ярославль полк с Остином и коуеди назади, дабы могли помогать, где будут ослабевать. Стрельцов же собрав, учинили третий полк впереди. Тако устроив Игорь полки своя и видя их печальных, созвал князей и воевод, говорил им: «Мы сюда пришли, желая сыскать неприятелей, которых ныне видим пред нами, но дивлюся вельми, что вижу многих печальных и прежде времени ослабевающих. Того ради надобно рассудить, что здесь нужно вооружиться крепко на брань, и, полагаясь на бога, с честью умереть или победить. Если же кому не мило биться, то лучше оному отойти и других не смущать, на что есть время … А я не могу же со стыдом бежать, но предаюся в волю божию». И велел оное во все войско объявить. И хотя многие желая об объявшего их страха возвратиться, но за стыд никто себя не явил. И того ж дня пришел к Сюурли. Тут встретили их стрельцы от полков половецких, и, пустя по стреле, побежали вспять. Воеводы же, видя их побежавших, не верячи им в том, но видя их войско великое, и что сами далеко за реки зашли, говорили, чтобы за ними не гнать. Но молодыя князи, не слушая совета старых, желающа честь прежде времени приобрести, не ведая, что к тому многое искусство потребно, Святослав Ольгович и Владимир Игоревич да с ними Олстин, воевода черниговский, не взяв повеления от старших пошли за реку к половцам. Что Игорь видя, пошел за ними помалу, не разрушая полков, а половцы отступили от реки за гору».
(За нашою версією - це Масютина гора, біля с. Рубіжне)
"Передние же, напав на половцев, предних разбили, неколико побили и в плен взяли. Дошедши же до станов половецких, много полона набрали и ночью некоторыхъ привели к полкам Игоревым, а сами с полками не возвратясь, остановились на том месте” ... (Татищев)
Такий подальший опис подій в Іпатіївськім літописі: «Когда же были собраны все пленные половцы, сказал Игорь братьям своим и дружинникам: «Бог силою своею судил врагам нашим поражение, а нам честь и славу, и мы уже видели, как многочисленны полки половецкие, чуть ли не все они здесь собраны. Поедем же обратно нынче в ночь, а кто поедет завтра вслед за нами, то эти все (также) уедут (от врага), но (из оставшихся) лучшие конники переберутся (через реку вбрід), а сами то мы (оставшиеся воєначальники) как бог даст». Тогда сказал Святослав Ольгович дядьям своим: «Далеко я гнался за половцами и кони мои изнемогли. Коли мне теперь опять ехать, то мне придется отстать в пути». И поддержал его Всеволод в том, что нужно остановиться на отдых. И сказал Игорь « Надобно, братья, и умереть, если разумеешь, за что …» - и остановились тут.
Місцем ночівлі війська є, на нашу думку, Ко/н/чакове поле - поле на північно-західній околиці села Верхній Салтів. Молоді князі, як описує Лаврентіївський літопис, пирували. Під ранок все-таки підійшли до табору Ігоревого.

Д) Рух Ігоревого війська від Сюурлій до Каяли під час битви. (Див. Схему 5)
За ніч половці підтягнули свої сили і на світанку взяли Ігореве військо в кільце. При спробі пробитись назад до Дінця, русичі були відкинуті від води в чисте поле. І розпочалося побоїще.Від того, що половці не підпускали воїнів Ігоря до води, особливо страждали коні.
Ігор зрозумів, яку він допустив помилку, виступивши в похід з незначними силами. Битва продовжувалась весь день суботи (4 травня) і всю ніч з 4-го на 5-те травня. Просування було незначним.
Звернемось до літописних свідчень:
«Поутру равно половцы со всей силою напали на чистом поле на полки Игоревы и объехали кругом. Тогда многие начали на Игоря нарекать, что завел их в пустыню пгубить, что ему весьма прискорбно слышать было. И говорил им: «Шли ведаючи на неприятеля, не ища несчастия, и кто о том мог ведать, что такое множество половцев собраться могло. Ныне же нет иной надежды кроме Бога и своих рук. Нарекание же на меня есть безумно, которым не токмо себе не поможете, но паче, смутя войско, вред и погибель учините. Тогда ради нужно стать всем единодушно». И разсудя, что на конях биться невозможно, все спешась шли, надеясь к Донцу дойти Князи могли коньми уйти, но Игорь сказал: «Я не могу разлучиться, но со всеми общее добро или зло мне приключися, або если я уйду с воеводы, то простых воинов конечно предам в руки иноплеменников. Тогда какой ответ дам пред Богом, но большую вовеки казнь, нежели смерть, приму…»
«… И тако шли совокупно неколико времени. Но Божиим гневом ранили Игоря в левую руку так тяжко, что он не мог ею владеть. Сие большую печаль и уныние в войске учинило. И тот день весь, бился крепко, шли до вечера. Многие от русских побиты были, ибо поганыя, наскакивая, стрелы, яко град, пущали, а немало саблями и копиями, въезжая, убивали. Хотя и их много оставалось, им от великого множества был упадок не виден» (Татищев).
«… И бишася три дни стрельцы, а копья ся не снимали, а дружины ожидаючи, а к воде не дадуче им идти … изнемогли бо ся бяху безводьем, и кони, сами в зной, в тузи и поступиша мало к воде, по три дня бо не пустили бяху их к воде … Видевше ратни, устремищася на ня притиснуща их к воде, и бишася с ними крепко, и бысть сеча злая ведьма …. и побеждены были наши гневом божиим» /Лаврентієвський літопис/.
«В неделю же на рассвете смялся полк коуев и побежали. Игорь ехал тогда на коне и поскакал к ним, чтоб их возвратить. Но видя их отдалившихся, хотел назад возвратиться, скинул с себя для тягости шелом и скакал … Но половцы, усмотря, что от полков к нему никто не идет, бросясь, отъехали его за перестрел от полку его и взяли жива. Тогда Всеволод, брат его, немало мужества показал, но не мог никакой помочи брату своему учинить и вельмы опечалися, говоря, что лучше мне умереть, нежели брата в плене оставить, бился с нечестивыми,идя подле озера так долго, как уже ни единыя стрелы ему не осталось и копие преломилось. Тогда половцы, видя главного предводителя в руках своих, жестоко напали, стреляя из тмочяисленных луков и самостреллов. Также с копии и сабли, въехав в утомленныя полки русские, многих порубили, а достальных с князи разобрали по рукам более 5 тысяч. Тако кончился сей несчастный бой во вторую неделю Пасхи, а бысть печаль и плач по Русской, паче же Северской земли»…(Татищев).
«Когда закончилась битва, разведены были /пленники/ по разным вежам. Игоря взяли Тарголовцы, из них муж по имени Чилбук; Всеволода, брата Игоря, взял Роман Кзич; Святослава Ольговича - Елдечук из Вобурцевичей; Владимира - Копти из Улашевичей. Тогда же на поле битвы Кончак взял Игоря, свата своего, на поруки, поскольку Игорь был ранен» (Іпатієвський літопис).
Пали стяги Ігореві на річці Каялі: “На реке, на Каяле, тьма свет покрыла - по русской земле просторошася половцы, акы пардуже гнездо …» (уривок зі “Слова о полку Ігоревім”).
Отже, Каяла - Салтівський Колодязь (топонімічна назва - річечка Кайла), правий доплив Сіверського Дінця, що знаходиться на північній околиці села Верхній Салтів.
Ми розглянули, якою була швидкість Ігоревого війська на різних ділянках маршруту. Швидкість ця реальна, можлива. Тобто, за 13 діб походу Ігор міг дійти до Верхнього Салтова. Але ніяк не міг за цей час дійти ні до Тору, ні до інших місць, які були предметом досліджень інших істориків. І якщо зв'язати в купу всі вище перелічені докази, можна з впевненістю сказати, що наша версія має право на існування.
Ми вважаємо доцільним після довгого теоретичного дослідження, дебатів навколо “Слова”, пошуків Каяли, що ведуться уже 200 років, потрібно зупинитись на якомусь одному із пропонованих варіантів, і згідно з цим рішенням провести місцеві археологічні розкопки. А потім увіковічити “Слово” і його автора - на місці річки Каяли встановити пам'ятник цьому величному твору древньоруської літератури.

ЗАКЛЮЧНЕ СЛОВО