ТОПОНІМІКА СІЛ
РУБІЖНЕНСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ:
(Збережено слобожанський діалект коментуючих)

Рубі?жне - Рубіжного - рубіжне?нський.
Знаходиться на правому західному березі р. Сіверський Дінець. Назва в XVII ст. - слобода Рубіжня. Назва походить від слова “рубіж” - вал, яким Рубіжне відділялось від міста Салтів в часи, коли входило в його склад. Грунт - чорнозем. Засноване поселенцями з Подніпров'я - черкасами. Склад населення змінився у зв'язку з приходом сюди поселенців з російської глибинки - москалів. Назва жителів - рубіжани. Землі належать Рубіжненській сільській раді, орендує їх агрофірма “Рубіжне” та приватні власники.
Ве?рхній Cа?лтів - Верхнього Салтова - верхньоса?лтівський.
Знаходиться на правому західному березі річки Сіверський Дінець, на відстані 4-х км. від Рубіжного. Колишнє місто Салтів. Народна назва - Гора, - пов'язана з особливістю рельєфу. В VIII - X ст. було заселене аланами. Назва змінювалась: Савгар - Сарате - Салтів - Салтанов Город - Салтівська слобода - Салтів - Верхній Салтів. Археологічний пам'ятник державного значення. В XVII ст. заселено (вторинно) вихідцями з Подніпров'я - черкасами. Склад населення не змінювався. Назва жителів - верхньосалтівці, або - горяни. Землі належать Рубіжненській сільській раді, орендує їх агрофірма “Рубіжне" та приватні власники.
Ба?йрак - Байрака - байрача?нський.
Відстань від річки Сіверський Дінець - 6 км.. Відстань до Рубіжного - 7 км., до Верхнього Салтова - 7 км. Назва походить від характеру ландшафту. Назва не змінювалась. Грунт - чорнозем. Засноване переселенцями з Верхнього Салтова в XVII ст. Населення - козаки-черкаси. Склад населення не змінювався. Назва жителів - байрачани. Землі належать Рубіжненській сільській раді, орендує їх агрофірма “Рубіжне” та приватні власники.
Варва?рівка - Варварівки - варва?рівський.
Знаходиться на захід від річки Сіверський Дінець в 8-ми км., відстань до села Рубіжне - 8 км., відстань до села Верхній Салтів - 9 км. Колишня слобода Варварівка. Склад населення - черкаси, не змінювався. Назва жителів - варварівці. Грунт - чорнозем. Землі належать Рубіжненскій сільській раді, орендує їх агрофірма “Рубіжне” та приватні власники.
Жовтне?ве - Жовтневого - жовтневський.
Знаходиться на захід від р. Сіверський Дінець, в 3-х км., відстань до села Верхній Салтів - 3 км., до Рубіжного - 5 км., до Байрака - 3 км., до Варварівки - 7км. Назва змінювалась: Замуйлівка - Вікнина - Замуйлівка - Жовтневе - Замуйлівка. Село входило до складу міста Салтів. Засноване у XVII ст. Склад населення - черкаси, не змінювався. Назва жителів - замуйляни. Грунт - чорнозем. Землі належать Рубіжненській сільській раді, орендує їх агрофірма “Рубіжне” та приватні власники.
Укра?їнка - Укра?їнки - украї?нівський.
Знаходиться в 6-ти км. від русла річки Сіверський Дінець. Відстань до села Рубіжне - 10 км., до села Байрак - 5 км., до села Вар варівка - 8 км., до села Верхній Салтів - 7 км., до села Жовтневе - 4 км. Назва змінювалась: Драгунівка - Куп'єваха - Купліваха - Українка - Купліваха. Склад населення - черкаси, не змінювався. Назва жителів - куплівашани. Грунт - чорнозем. Землі належать Рубіжненській сільській раді, орендує їх агрофірма “Рубіжне” та приватні власники.

ТОПОНІМІКА КУТКІВ СІЛ:
ВЕРХНЬОГО САЛТОВА, ВАРВАРІВКИ, ЖОВТНЕВОГО,
РУБІЖНОГО, УКРАЇНКИ, БАЙРАКА.
(Збережено слобожанський діалект коментуючих)
Гора?
- частина села Верхній Салтів, що розташована на найвищій точці.
(“Рубіжани називають все село Верхній Салтів Горою. Кажуть: ”Поїхали на Гору”, тобто, - на Верхній Салтів”)
Лужки?
- південна частина села В.С., нині не заселена, частково затоплена водами Печенізького водосховища.
(“Дуже хароші там луки були”)
Росохі?вка
- східна частина села Верхній Салтів.
(“Там живе багато Росохів, - мабуть, нащадки тих, що прийшли ще з Яковом Острянином, гетьманом козацьким. Відомо, що вбив Яцька в 1641 році його товариш, козак Росоха.”)
Поді?л
- східна частина села, нині затоплена водами Печенізького водосховища.
(“Така там рівна містина була - як на долоні. Того так і називається...”)
Нете?ча
- північно-східна частина села В.С., нині не заселена.
(“Від Жабівки - до колишнього магазіна. Всігда там стояла вода, після повіні довго не стікала, - того так називається...”)
Бере?зівка
- південно-східна частина села В.С., нині не заселена.
(“Така красива там березова роща! Як же не назвати ту містину Березівкою!”)
Підгора?
- вулиця села В.С., нині не заселена.
(“Йшла ця вулиця попід горою од Замуйлянського яру аж до Саранчукового містка, почті до Рубіжного. Там всігда було так затишно, красиво. Городи - на одну сторону, а свадьби - на другу...!”)
Сайченко?ве
- південно-східна частина села В.С., нині не заселена.
(“Жили там Сайченки”)
Ку?т
- частина села В.С., нині - частина села Жовтневе (Замуйлівки)
(“...Райський куточок.Там так красиво. З усіх сторін обступили сосни, берези, ліщіна, грибів повно, даже на вгородах. А воздух який! Дишеш - не надишешся.”)
Куто?чок
- північна частина села В.С., біля самого Рубіжнього.
(“Не доходя Саранчукового містка, со сторони Верхнього Салтова, - ото Куточок. Хати стоять наче в куточку, нікому не мішають, їх зразу й не видно, хоча там багатенько хат.”)
Білоу?сове
- західна частина села В.С., за колгоспним садом.
(“Жив там один дід, у нього одна брова була біла, а друга - чорна. Ну, а куток той назвали чогось не “Білоброве”, а “Білоусове”… Ошибся той, хто найменував.”)
Жабі?вка, Жабокрю?ківка
- північна частина села В.С., нині не заселена.
(“Це там, де Паламар - Володька Пономарьов - родився... А називалась вона так, шо там всігда було грязно, весною так турчали жаби, шо в вухах лящало, - так їх було багато. Там річечка Кайла розливалася...”)
Озе?ра
- північно-східна частина села В.С., нині не заселена.
(“Там після половоддя надовго оставались такі круглі озера, риби в них було повно, дітвора оттуда не вилазила, - вода тепла, хоча глибокувато, рибу можна було руками ловити.”)
Лева?да
- східна частина села В.С., нині не заселена.
(“Це там, де Вандиші жили. Там такі були браві колхозні левади, - того таке названіє.”)
Ві?книна
- частина села В.С., нині - частина села Жовтневе (Замуйлівка).
(“Біля замуйлянського магазину, там стояв вітряк, во врем'я войни в тому вітряці німці зробили собі дзот; наші, совєтські солдати, довго не могли німців оттуда вибити. Один руський солдат, коли вже вступили наші в село, казав: «Сколько жизней забрала эта проклятая Окнянка - Вікнина”)
Козакі?вка
- східна частина села Українка (Купліваха).
(“Кажуть, жив там один бравий козак, це там, де зараз Зозуля живе...”)
Беркі?вка
- західна частина села Куплівахи.
(“Крайок села, в сторону Федорівки. Жили там Берчинки.”)
Піхо?тка
- південно-західна околиця села В.С.
(“Крайок села, де зараз дорога йде на Старий Салтів, за Варьой Нікітічной, де балка з гльодом і бравою травою. Там жив дід Піхотка.”)
Топчіє?ве
- північно-західна частина села В.С., нині не заселена..
(“Як ідеш на Замуйлівку по ярку, проходиш Білоусове, колишню колхозну кантору та пасіку - ото Топчієве, жили там Топчії.”)
Я?ковлєвський Буго?р
- східна частина села Українка (Купліваха).
(“Проти Берківки, налєво, заборонений там якийсь Яков, може, гетьман Острянин...”)
Вало?к
- місце колишньої аланської фортеці (VIII - X ст.ст.н.е.) та козацького городища (XVII - XVIIIст.ст.н.е.)
(“Називається так тому, що окружав цю містину невеличкий вал - валок, для защити крєпості… А настояний здоровий вал знаходиться між Верхнім Салтовом і Рубіжним - ото вал, а не валок...”)
Топольки?
- північна частина села В.С., нині не заселена.
(“...Це між Верхнім Салтовом і Рубіжнім, там цілий ліс тополь, туди зараз часто приїжають туристи, з палатками, красиво там, просторно, рівненько. Можна і в м'яча пограти, і костьор розвести...”)
Бе?рків Я?р
- південно-східна частина села В.С., нині не заселена.
(“Це там, де жили Берки...”)
Капи?нусів Яр
- північно-західна частина села В.С.
(“Там була усадьба Капинусів. В тому ярку Бабенко все копав катакомби...”)
Грязно?вка
- південна околиця села Верхній Салтів, нині - частина села Старий Салтів
(“Крайок села Старий Салтів, за Лужками. Там всігда було так грязно, даже в суху погоду.”)
Кашмакі?в Яро?к
- південна частина села В.С., нині не заселена, місце бази відпочинку “Комунар”.
(“...А-а-а, це там, де баба Сукачка покотилася в ярок, і... захолонула. Жив там колись дід Кашмак.”)
Нете?чинський Яр
- північна частина села В.С.
(“Яр на Нетечі, де жив дід Портянка. В ярку всігда була вода, ніколи вона не зтікала, того й - Нетеча. Ще називається Кайли… Кайли там часто раньше находили… Кайли - це чим добували каміння...”)
Заму?йлівський Яр
- північно-західна частина села В.С., нині заселена частково.
(“Це яр, шо веде на Замуйлівку. По цьому ярку в повінь дуже бігла вода, несла багато мулу, замулювала Поділ, - того й називається так.”)
Ка?йла (Ка?йли)
- північно-західна частина села В.С., нині заселена садовим товариством “Едельвейс”.
(“Колись на тому місці була кам'яна шахта, там добували каміння для жорен, колодязів, а ще раньше - те каміння йшло на строітєльство крєпості. З тих пір на отому бугрі і нижче, на дні яру находять багато кайлів, - це такий інструмєнт для добичі каміння. Того й називається Кайлами. І річечка, шо тече в тому ярку - тоже у неї назва Кайла.”)
Річка Ка?йла
- назва річечки, яка тече по Замуйля?нському яру.
(“Витікає вона з Замуйлянського ставка. Той ставок був колись не ставок, а велике озеро. Де в ньому вода бралась? Там такі сильні родніки були! Зараз все замулилось… А скільки там риби водилось! Руками ловили… Старались спеціально роз городити греблю, щоб води хоч трохи випустити. В малій воді легше ловити. А названіє того таке, шо в тій річці находять багато кайлів. Кайло - це такий пристрій, похожий на мотигу, тіки це не мотига.”)
Макарце?ва Я?мка
- північна частина села В.С.
(“Балка, де жили Макарці, дуже затишно і красиво там, земля така там жирна, урожайна...”)
Жединьо?вка
- східна частина села Українка (Купліваха), нині не заселена.
(“Коло Яковлєвського бугра, зараз там поле.”)
Я?ковлівське по?ле
- східна частина села Українка (Купліваха), нині не заселена.
(“Містина над Бугром Яковлівським, там могила якогось козака Якова...”)
Драгу?нівка
- частина села Українка (Купліваха), нині не заселена.
(“ Поле за Берківкою. Там, кажуть, колись стояли гусари, цілий полк. Всі вони були на конях - драгуни... Того так називається...”)
Лук'я?нове
- південна частина села Українка, нині не заселена.
(“Там ставок куплівашанський, в тому місці іде дорога на Харківську трасу. Там такі родили буряки!.. Жили там колись Лук'янові.”)
Задоне?ць
- село на лівому березі Сіверського Дінця.
(“Проти Березівки. А названіє таке того, шо те село було за Дінцем, і получилось - Задонець.”)
Пасекі?вка
- колишня назва села Петровське, яке знаходиться на лівому березі Сіверського Дінця.
(“Жив там пан, Пасек його фамілія, - ото так і назвали.”)
Мета?йлівка
- місце відомого археологічного пам'ятника.
(“Село проти Гори верхньосалтівської, колись його називали Нетайлівка, або Нетайлово, людей, шо там жили, дразнили “кріпаками”. Їх хазяївами були Пасеки, а потом - Колокольцов, позже - Бітуси. У Верхньому ж Салтові зроду не було кріпацтва, ми не були “кріпаки”...”)
Мета?йлівський (Не?тайлівський) брід
- відомий ще за часів татарських..
(“Саме мілкіша містина на Дінці - напроти села Метайлівки. В тому місці колись питались строїти місточок… Но його, той місток, каждий год зносило половіддям… Коли отстраювали, а коли - ні... Там можна було переїхати на конях чи волах вбрід. Того так і називається - брід.”)
Лю?бочка
- хутір на лівому березі Сіверського Дінця, проти с.Рубіжне.
(“В тому місці знаходився один із маєтків В.Г.Колокольцова. А жила там його далека родичка - Любочка, того й названіє таке.”)
На цьому хуторі у грудні місяці 1918 року, разом зі свєю дочкою Тетяною - відомою на той час поетесою, загинула Олександра Яківна Єфіменко, перша жінка-професор Росії.
Пі?кулів Яро?к
- північно-західна частина села Верхній Салтів, нині заселена частково.
(“Це розгалудження Замуйлянського яру, раньше жили там два брати Пікулі...”)
Босюкі?в Яро?к
- південна частина села Українка, нині не заселена.
(“Коло ставка куплівашанського. В тому ярку росло стільки дерези...вся округа приїзджала різати собі на мітли. Жили там Босюки, - ото і названіє таке...”)
Рога?ншин Яро?к
- північна частина села Верхній Салтів, нині заселена частково.
(“Та це рядом з Пікулєвим ярком”)
Тислюкі?в Яро?к
- південна частина села В.С.
(“Нині заселена дачниками. Це край Лужків. А жили там Тислюки.”)
Хамашко?ва Гора?
- північно-східна частина села В.С.
(“Там зараз построїв дачу Калашніков Володимир Миколайович, а раньше там жив дід Хамашок, оттого й названіє...”)
Калю?жа
- східна частина села В.С., нині не заселена.
(“На тому місці був медучасток. А названіє таке того, шо там зроду не висихала калюжа… Там виходила на поверхню річечка Кайла - а до цього, від Нетечі, вона пливла під землею… Хороший там дренаж, - от вона і ховається під землю...”)
Я?р
- західна частина села Рубіжне.
(“Така лощина там хароша, затишно там так…”
Це?нтр
- центральна частина села Рубіжне.
(“Колись там стояла церква, великий дворєц графині Задонської…”)
За?срана Вулиця
- частина села Рубіжне.
“А названіє саме підходяще… Така там всігда грязь. А люди, шоб було менше грязі, вивозять туди мусор. Ось і получається З- - - - - - а вулиця…”
Сад Гра?фський
- північна частина села Рубіжне.
(“Туда ми ходимо рвати яблука, груші, сливи. Кажуть, був там колись графа Гендрікова сад. Яких там тільки фруктів не росло! А зароз - все поломане, одростають кой-які деревця…”
Москалі?
- північна частина села Рубужне.
(“Названіє саме підходяще. Ви послухайте, як там народ балакає. По-москалячому… Бо вони в самом дєлє - москалі, привезені поміщиком з Росії. А гляньте, як тут вулиця тягнеться - рівненько - шоб вдобно було прикажчику обгадувати, кому, куди йти на роботу сьогодні. Їде на коні понад планом, стукає ручкою батога в вікно, і загадує наряд…”)
Посьо?лок
- північно-західна частина частина села Рубіжне.
(“Густенько там хати стоять, у каждого багато сусідів - як в городі.., ну, ни в городі, так в посьолку… Вот і названіє таке - Посьолок.”)
Мару?ськин перекрьо?сток
- частина села Рубіжне.
(“Живе там на перекрьостку чотири Мариськи - ото і названіє таке.”)
П'я?на Гора?
- північно-східна частина села Рубіжне.
(“Там пан Гендріков всігда устраював попоїще, на празники угощав народ...”)
Криниця Гу?ївська
- частина села Рубіжне.
(“Там, в тій криниці, така вода укусна! Ніде нема такої!”)

ТОПОНІМІКА
ЛІСІВ, УРОЧИЩ, ПОЛІВ, ЯРІВ,БАЛОК
НА ЗЕМЛЯХ РУБІЖНЕНСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ

Коб'я?кове поле
- урочище, знаходиться на одинаковій відстані від сіл Старий Салтів, Верхній Салтів і Українка.
(“Був же колись у половців хан Коб'як. Навєрно, бував на оцьому полі не раз. Того ото й названіє...”)
Коб'я?кова Могила
- курган скіфський на Коб'яковім полі.
(“Хто-зна, чия ото могила… Кажуть, хана Коб'яка, - того і називається так.”)
Ко(Н-?)ча?кове - (Ко(Н-?)ча?ковське) поле
- поле на західно-північній околиці села Верхній Салтів.
(“Містина, на якій вистроївся “Ізумруд”, і вище над ним, до Вікнини - то тоже Кочакове. А названіє од чого - не ізвєсно. Може, який Кочак там жив...”)
Сайченко?ве
- урочище над Білоусовим - три лісові балки.
(“Там стільки в тих балках всігда опеньків!”)
Масю?тина Гора
- урочище біля села Рубіжне.
(“На тому місці, перед горою, зараз знаходиться стрєльбище. В тій горі, в пещерах, не один пропав... Поки аж приказали зірвати хода. А чого називають Масютиною ту гору? - Там обитав з своєю бандою якийсь Масюта. Во врем'я революції. Жили бандіти в пещерах тої гори...”)
Бу?сов Яр, Бу?сово
- урочище на південь від Верхнього Салтова.
(“Тут, на правому березі Дінця, в цьому ярку, - розповів В.І.Кучеренко, - король готів Вінітар в 375 році розбив і стратив антського князя Буса (Боса). Того це урочище так з покон-віків називається. В “Слові о полку Ігоревім” воно тоже згадується.”)
Холо?дниця
- урочище, знаходиться на одинаковій відстані від сіл Верхній Салтів, Жовтневе, Рубіжне.
(“Находиться там, де ліс Ровеньок, западнєє нього. А чого таке названіє - хтозна. Там всігда такий сквозняк - і в жару прохолодно. Може, того таке названіє.”)
Ру?дики
- урочище на південній околиці села Верхній Салтів.
(“Там такі страшні ярки, земля на схилах така руда, в рудих ярках стільки водилось рудих лисиць, того і називається - Рудики...”)
Ровеньо?к
- урочище, схил яру, на дні якого тече річечка Отроков Колодязь. Знаходиться на південній околиці села Рубіжнього.
(“За Куточком, на Горі, там зараз колективна сіножать.”)
Салта?новський Яр
- урочище, інша назва - Замуйлянський яр.
- яр, в якому колись протікала річечка Салтовський Колодязь, вона ж - Кайла.”.
Марти?нцеве
- урочище поблизу села В.С.
(“Балка, де ліс і брава сіножать.”)
Коса?
- півострів, який знаходиться на правому березі Сіверського Дінця, на одинаковій відстані від Верхнього і Старого Салтова.
(“Там така водиться риба! Все літо повно там туристів з палатками. А Косою називається того, шо той півострів такий продовгуватий, похожий на косу. Через нього на ту сторону Дінця йде високовольтна лінія електропередач.”)
Сре?дній Яро?к
- урочище на південній околиці с. В.С.
(“Яр, який находиться між ярком Рудики та Кашмаковим Ярком, - того так і називається, - средній. Коло нього такі красиві сосни.”)
Де?мкове
- ліс на захід від садово-городнього товариства “Лісні озера”.
(“Бравий там ліс - хароша акація, хароші дрова.“)
Мишолу?пове по?ле
- знаходиться західніше від СОТ “Лісні озера”.
(“Поле за Демковим, де дорога з Старого Салтова йде на Замуйлівку. Хароші урожаї пшениці були на тому полі. А чого назвали Мишолуповим? Там на зіму оставляли скирди соломи, а в них заводилися миші...”)
Бере?зки
- урочище на східній околиці села Українка (Купліваха).
(“Там росте багато берез”)
Ріжки?
- урочище, частина лісу.
“Ліс, який знаходиться за садом колгоспним, в формі рогу.”
Дібро?ва
- ліс недалеко від села Байрак.
Марченко?ве
- ліс у напрямку Кута.
(“Цей ліс належав якомусь козаку Марченку.”)
Дєгтя?рная
- урочище, частина лісу.
(“Як іти на Замуйлівку через ліс, так оце по лєву руку - Дєгтярная... Там стільки ліщини, ніде таких горіхів немає, як там.“)
Яндила?
- урочище на східній околиці села Українка.
(“...Де живе Володька Куруля, проти Куплівахи. Слово “Яндила” - татарське, воно означає “сундук”. В Яндилі є криниця, дуже глибока, бездонна... Вода - як сльоза, чиста. Кажуть, в тій криниці татари потопили сундук з золотом. Він і досі там. Там є залишки подворища, печища, заброшений садок... Жив там якийсь мурза...”)
Кага?нський колодязь
- правий доплив Сіверського Дінця, річечка, яка впадає в Сіверський Дінець на північній околиці села Старий Салтів. Витікає вона з лісового озерця.
(“Строїться зараз там депутат Фельдман О.Б.”)
Приянде?лок
- ліс, урочище поряд з Яндилою.
Чо?рний ліс
- ліс, урочище знаходиться на західній околиці села Жовтневе.
(“Там ростуть вікові дуби, багато там білих грибів, а в Маї - ландишів.”)
Сере?днє
- урочище на південний захід від села Верхній Салтів.
(“Середнє - це квартал лісу, багато там повалених дерев”)
Пра?вороть
- урочище поблизу села Байрак.
(“Там була дорога, шо повертала направо, - того таке названіє.”)
Гіта?ра
- частина лісу на південний захід від В.С.
(“Місце знаходження - західна околиця села Старий Салтів. Обрис того лісу в формі гітари, - того й назва.”)
Карава?н
- урочище на захід від села Старий Салтів.
(“Там колись вдавнину останавлювались купці, був караван-сарай - в тій містині часто находять золоті монети XVII ст.”)
Кошова?
- урочище поблизу села Старий Салтів.
(“В козацькі часи там стояв курінь, жив там кошовий. Ось так і називається.”)
Яру?га
- урочище поблизу села Старий Салтів.
(“Глибочезний ярок, там стояла гончарна мастєрська, - дуже там хароша глина для гончарів - як масло.”)
Горохова?тка
- урочище поблизу села Байрак.
(“Там зараз ставок байрачанський.”)
Дьо?дів ліс
- урочище за Ровеньком.
(“Там дуже рано з'являються проліски.”)
Би?биків Яр
- урочище поблизу села Українка.
(“В цьому яру довго не сходить вода після повіні”)
Козакі?вська криниця
- поблизу села Українка, в Бибиківім Яру.
(“В тій криниці солодка водиця, і така холодна, шо щелипи зводе. А зімою зроду не замерза. А називається так того, шо жив там Козаков Михайло. Ту криницю викопав його прапрадід ще як стояв у нас полк драгунський. До цих пір люди пользуються...”)
Бєрдє?євський луг
- урочище поблизу села Купліваха.
(“Урочище за Берківкою, дуже хароша левада - сіножать. Колись ці луки належали пану Бєрдєєву. Там була трясовина, де часто тонула худоба. Кажуть, колись ці луки були козацькими, гуртовими.”)
Мартинце?ве
- урочище поблизу Верхнього Салтова.
(“Дуже хароша там левада. Жив там якийсь Мартин - ото і названіє.”)
Ста?вище
- урочище поблизу села Байрак.
(“Коло Дьодівого лісу. Там така калина росла! А терину скільки!”)
Прудково?ддя
- урочище поблизу Валка.
(“Містина на Дінці, проти Гори. Там колись був водяний млин… Дуже швидко там тече вода - того так і назвали.”)
Ста?риця
- урочище від Саранчукового містка до Подолу.
(“Старе русло Дінця. Раньше Дінець тік не під Метайлівкою, а попід Горою Салтівською.”)
Полове?нські розвалини
- спаплюжений ландшафт на місці колишньої кам'яної копальні.
Сиди?рчіне, Сліпце?ве, Одове?нкове озера
- урочище поблизу села Верхній Салтів.
(“Після зміни русла річки Сіверський Дінець утворились озера на місці стариці(старого русла). Водою вони наповнювались лише в повінь. Коли вода спадала, то в ложбинах вона залишалась на все літо. В цих озерах населення замочувало коноплю та кожі. А назви такі від прізвищ людей, що жили поблизу. Відповідно - Сидирченко, Сліпцов, Одовенко. Говорять, що ті озера - не просто озера, а кратери від метеоритного дощу. На їх дні, на глибині 50 метрів, лежать залишки від метеоритів”)
Шуми?
- урочище поблизу Валка.
(“Місцина на річці, де стояв млин, там була і сукновальня. Колеса дуже шуміли, отого така і назва.”)
Остров любві?
- острів серед водосховища.
(“Назва така не спроста: туда плавають влюбляться”)
Піто?мнік
- урочище на північній околиці села Рубіжне.
(“За часів графа Гендрікова там виращували якісь небачені растєнія…”)
Зако?тіна Гора
- урочище біля села Рубіжне.
Цеге?льня
- урочище біля села Рубіжне.
(“На цьому місці до революції був кирпичний завод.”)
Остров Гадю?чий
- острів на Дінці поблизу села Рубіжне.
(“Гадюк там багато - того і назва...”)
Дя?дін Са?шин Яро?к
- урочище біля села Рубіжне .
(“Там зараз колективна сіножать. Дядя Саша там заправляв в своє врем'я - ото і названіє.”)
Горо?жений Яро?к
- урочище біля села Рубіжне, поряд з трасою Вовчанськ - Харків.
(“Той ярок раньше був обгорожений, його колись в давнину для чогось викопали, а для чого - зараз уже ніхто не помне. Зараз туди всі дачники викидають мусор.”)
Кордо?н
- ліс, урочище в лісі поблизу села Рубіжне, де знаходиться садиба лісничого.
Орлі?не
- ліс, урочище біля села Рубіжне.
(“Там такі високі дерева росли. І на їх верхушках любили сідати орли…”)
Ба?бське
- ліс, урочище біля села Рубіжне.
(“В тому місці дуже красиво: ліс, ставок...Баби любили туда ходити на гуляння… Колись там розвішували весною рушники… І ще восени був якийсь день - чи 1 сентября - називався Баб'яче голосіння. Так в цей день жінки туди збирались, зносили, шо в кого є, робили общий стіл, і жалувались друг другу на судьбу: плакали-тужили...”)
А?рка
- урочище поблизу села Рубіжне.
(“Ярок, через нього - дамба, йде траса на Харків, під дорогою зроблена така арка - шоб вода могла зтікати, того так і називається те місто.”)

Під час збирання народної топоніміки була звернена увага на те, що в списку з'явились назви, які перегукоються з деякими історичними подіями, у зв'язку з чим, співробітниками історико-археологічного музею-заповідника здійснено історико-географічне дослідження на тему: “Зв'язок народної топоніміки з дійсними історичними подіями, що відбулися у різні часи”

РІЧКА СІВЕРСЬКИЙ ДІНЕЦЬ
Сучасний Сіверський Дінець і долішню течію теперішнього Дону від місця, де в нього впадає Сіверський Дінець, до моря, називали Доном. Саме Дон в древнєруських літописах виступає під іменем Дону Великого, в східних же авторів Дон - це ріка Буртас чи Танаїс. Малим Дінцем чи просто Дінцем називали річку Уди.
Слово “Дон” запозичене з іранської мови, що означає “вода”, а “Донець” - “водичка”.
Сіверський вказує на те, що річка витікає з місцевості, де жили сіверяни - давні слов'янські племена. “Сівер” - іраномовне слово, воно означає “чорний” - вбрання у цього народу було чорного кольору, тому їх так прозивали - сіверяни. Пізніше, в ХХ ст., цю річку помилково почали називати Сєверним (Північним) Дінцем.
Річка Дінець належить до Донського водозбору. По ній сплалялось
багато байдаків (великих човнів) з хлібом від Бєлгорода на Дон.
Від Салтова до козацького городка Донецьких Роздорів треба було їхати водою три тижні, а звідти до Азова ще чотири дні. Їхати вверх, проти води, звісно, було трудніше і далеко довше.
“З ХVІІІ століття річка починає міліти, - відзначає Грушевський, - бо ліси тоді зменшились й порідшали і береги оголилися, річка замулювалася мулом з ярів, балок та гребель і гаток, зложених для млинів, коли повінь зносила з них хмиз та багно. Вадило річці й те, що вона текла у широкій долині, весною розливалася і затоплювала низину, а потім, під спекою гарячого сонця висихала. Лівий берег був піскуватий…”
Колись ця річка була жвавим торговим шляхом між Чернігівським та Новгород-Сіверським князівствами.
У XVII ст. з Бєлгорода до Чугуєва Сіверським Дінцем плавом спускали хлібні вантажі, їздили торгувати на Дон і на Кубань.
До 1911 року річкою від Змійова до Чугуєва ходили невеличкі буксирні пароплави. Потім судноплавство припинилось через появу чисельних мілин та в зв'язку з будівництвом гребель-млинів.
В 1964 році на річці Сіверський Дінець збудовано Печенізьке водосховище, що розлилося на 240 квадратних кілометрів. Дінцева вода прийшлась до смаку харків'янам.