В 1668 р.був великий татарський набіг, від якого постраждали і салтівці, хоча фортецю татари не осаджали. Татари прозвали це місце "Шайтан-гора", - “Чортова Гора”. За по­вір'ям, після захоплення "Шайтан-Гори" далі татарам в поході не таланило, тому вони обходили цю гору стороною.

В 1676 році так описували службу салтовців:
А) Боярские дети , по 25 человек стоят на карауле в приказной избе, у казенного погреба, у Чугуевской башни и у Проезжих ворот, переменяясь через двое суток;
10 человек стоят на татарских перелазах, между Салтовом и Чугуевом. У старого караульного острожка;
8 человек отправляются в Ногайскую степь к Осколу и вверх Бурлука до Щенячьего кургана для сторожевой службы;
2 человека посылаются за вестями в Балаклею к Полковнику Черниговцу и стоят на Оскольских перелазах.
Б) Салтовские черкасы по 5 человек стоят у проезжей Московской башни;
10 человек стоят на Донце под огородом и ниже города на перелазах.
«По описи 1676 года в городе Салтове на службе 207 человек русских людей и 207 черкасов, но из последних некоторые относятся к службе по Харьковскому полку.
По ведомости 1719 года в г. Салтове показывалось 180 дворов.
По переписи 1732года - 520 д.м.черкасов, 195 д.м. русских.
По исповедной записи за 1770 год - 868м., 810 ж.
В 1785 году считалось 815 д.м., 820ж. Войсковых обывателей; 29 м., 34 ж. Однодворцев; 58м., 50 ж. Подданых черкасов и 14 м., 16 ж. Русских крестьян, а всего 916м., 920ж. При 7332 дес. Земли.
В 1790 г. - 930 м., 919 ж.;
В 1810г. - 1606 м., 1581 ж.;
В 1830 г. - 1500 м., 1521ж.;
В 1850 г. - 1257м., 1260ж., в том числе владельческих 47м., 48ж.
В 1831 году в крае свирепствовала холера, но в Салтове ее не было.
В 1848 году от холеры в Салтове умерло 180 человек в один месяц.”
(Філарет, Опис Харківської Єпархії)

За 1674 р. зберігся такий опис Верхнього Салтова: " И город Салтов построен на Салтовском городище, обставлен дубовим лесом вьшиной в две сажени, по городу две башни проезжих /с воротами/, две на-угольннх /с чердаками/ и две глухих. Внутри города тайник , который идет от городской стены к Донцу на 23 сажени. В городе же Государева Богомольная Соборная церьковь, престол Живоначальныя Троицы, погреб для пороху, одна железная пищаль, 96 ядер, и 7 пудов пороху ."

1674 рік . Салтів названо містом Вовчанського повіту, місто має фортецю з вежами, воротами і тайником, підземним ходом всередині фортеці, Собор Святої Трійці . Риття підземних ходів розпочалося задовго до останньої забудови міста.
На початку ХVІІІст. Верхнії Салтів починає губити своє значення, як фортеця, але продовжує існувати як "уездный город". В ньому находиться "приказная изба'", “крепостных дел контора'", тут вирішуються справи всього повіту.

В 1731 р. в Верхнім Салтові збудована нова церква "Рождества Христова”.

В 1732 р. гвардії майор Хрущов проводив перепис Слобідських полків . За цим переписом відомо, що до Салтовської сотні прираховувались села : Мартова, Хотімля , Аркадієвої Пустині Слободка, Троїцька Ізюмського полковника Михайла Захар'євського слободка, Петрушівка. В склад сотні входили 363 козака , 983 ''подпомощника”.
В місті Верхній Салтів жили козаки (черкаси), служилі руські люди, селяни, міщани, чумаки, ремісники, скотарі, купці ...

1764 рік - на Україні скасовано гетьманство, скасовано автономію України, а в 1765 р. за наказом Катерини II ліквідовано козацькі полки, створено гусарські, регулярні , - на зразок російської армії. Козацькій старшині царський уряд надавав офіцерські посади в Російській армії.

1775 р. - відбулось визволення південних земель від турецько - татарського панування. Припинилися набіги турків і татар , які завдавали багато лиха. 2З квітня 1775 р. фаворит Катерини II Г.Потьомкін виступив на засіданні царською уряду і запропонував ліквідувати січ " со истреблением на будущее время и самого названия казаков.... за оскорбление... Императорского Величества через поступки й дерзновения, оказанные от сих казаков высочайшим повелениям". Негайно по всій Україні уряд секретно розіслав команди, щоб відбирали в черкасів на промислах усяку зброю, а Рада "при высочайшем дворе" постановила "истребить кошевых казаков как гнездо недовольствия". Січ була скасована в липні 1775 р.

1780 рік. Організовано намісництво. Верхній Салтів уже не повітове місто, а містечко Хотімлянського Комісарства з 1544 -ма жителями.
"С возникновением Намесничества 1780 года уничтоженой город Салтов в коем Нижняя Расправа на две округи - Чугуевскую и Волчанскую. Тут же есть бывший воеводский двор, винной магазейн, 2 соляних енбара. В Нижнем Салтове бывают изрядные ярманки по большей части деревенскими продуктами”

“1757 год. Из числа казаков набран Слободской гусарский полк и снабден лошадьми и прочим из их кошту, а на содержание оного полку впредь собираема была с козачьих подпомощников и владельческих подданых расположенная по дистриктам денежная сумма"

1862 рік. 18 жовтня селяни села Рубіжне, які належали до 1861 р. колежському асесору графу Петру Симоновичу Гендрікову, відмовились підписати уставну грамоту.

1763 рік. За Катерини II на Слобожанщині встановлено п'ять гусарських полків. А козаків, підпомічників та підсусідок - обернено на "військових обивателів і обкладено податком по 85 коп. з особи. Всього козацького населення нараховано понад 300000 душ обох статей. Переходи селян заборонено. Козацьку старшину переведено на російські ранги. Це було кроком для зрів­няння її в правах з російським дворянством

"При образовании Намисничества в 1780 году Салтовский уезд был
расформирован, разделен, его территория с жителями вошла в следующие составленнье округи: Харьковская - 594 душ, Чугуевская - 3231 душа, Волчанская - 3600 душ. Салтов - воеводский город - по неспособности местоположения оставлен без округи.В нем оставлена Нижняя расправа , одна на две округи - Волчанскую и Чугуевскую. В ней заседают расправный судья, 8 заседателей, из коих отсылаются два в советной суд и 2 - в Нижний земский суд. При оных присутственньх местах - уездной стряпчий."
(Нижня розправа - становий суд першої інстанції для непоміщицьких селян)

1784 рік. Результати перепису населення.
"...Из Салтовского уезду -
Помещицы Беклемышевой слободи Тимофеевка, тож Неподкрытая : владельческих подданнх - 554, крестьян - 27.
Господина генерал-порутчика Ивана Самойловича Хорвата слободи - Салтов с хуторами: владельческих подданьж - 1644, однодворцев - 42, крестьян - 175, цыган - 10.
Березовским и Федоровским: Писаровка, Стретенское тож: владельческих подданых - 913, однодворцев - І.
Слобода Молодовая , однодворческая : однодворцев - 292.
Живущих в Хотомле порутчика Поперовского и капитана Буличева:крестьян - 2.
В городе Салтов, где воеводская канцелярия : войсковых обывателей - 793, однодворцев - 29, крестьян - 1З / Хотомлянское комисарство /.
Из Салтовского и Хотомлянского уезду , умершего графа Гендрикова слободи: Варваровка,
Полная тож - владетельных подданных - 142,
Венгеровка, Ивановка - владетельных подданных - 157,
Писеревка : владетельных подданных - 442,
Терновая : однодворцев - 676, крестьян - 24,
Рубежная: владетельных подданных - 83, однодворцев - 55, крестьян-207, цыган-7,
Ильмен : владетельных подданных - 983, однодворцев - 55, крестьян-207, циган-7,
Белый Колодязь : владетельных подданных -279,
Андреевка: владетельных подданных - 357.
(Однодворці - розряд державних селян - потомків служилих людей, яких з 1719 р. включили до складу податного населення зі збереженням права володіння - кріпосними селянами.
"Владельческие подданые"- селяни, записані за поміщиком.
"Войсковые обыватели" - служиле населення Слобідської України, що складало основу створених для захисту південних окраїн Росії від татарських набігів у середині ХVІІ ст. слобідських полків. Крім наділення земельними угіддями, воно корис­тувалося рядом пільг , зокрема правом виготов­лення і продажу спиртних напоїв, промислової діяльності. Після ліквідації слобідських полків і запровадження в 1765 р. губернського поділу вони влились в категорію державних селян, що пе­ребували у феодальній залежності від держави, не тільки користувалися закріпленою за ними землею, а й номінально володіли нею, за що платили подушний податок і відбували інші повинності на користь держави.

1791 рік. Салтів переходить до Чугуївського повіту Харківського намісництва, називається уже не місто, а слобода. За переписом 1810 р. в слободі Верхній Салтів нараховувалось З181 житель.

1794 рік. Під час чергового перепису населення вільні слобожани були закріпачені. Але в слободі Верхній Салтів козаки, які не увійшли до царської армії, переходять на становище державних селян . Вони належали державі, а не окремим панам, - їх становище було краще, ніж кріпаків.
"Перша" слобода Рубіжня належала графу Гендрікову, "Друга” слобода Рубіжня була державна.

Життя селян-кріпаків було нестерпне. Закон від 22 серпня 1767 року забороняв селянам скаржитися на своїх поміщиків під страхом покарання батогами й заслання до Нерчинська на вічні каторжні роботи. Так цариця перетворила села Російської держави на рабовласницькі плантації, що нічим не відрізнялись від тих, де працювали негри. Лише в 1861 році кріпацтво було відмінено.
Як змальовував І.Захаров в “Історії Вовчанщини”, в слободі Рубіжня й Графське після відміни царським урядом кріпацтва, граф Гендріков мав передати землю "вільним" селянам. Але перед цим він зажадав від “звільнених" селян попрацювати на нього ще 3 роки . Коли селяни не погодились, граф віддав їм найгірші землі - в пісках, болотах, ярах, сказавши: "Можете скаржитись, цар -далеко, Бог - високо, а я що хочу, те й зроблю." В 1861 р. в слободі Рубіжня були заворушення . "Ми не хочемо вашої волі, не хочемо пан­ської половинчастої волі. Зачитайте нам "Маніфест", там царь-батюшка не таку нам дав волю", - кричали плачучи кріпаки графа Гендрікова.

1831 рік. Епідемія холери .

1845 рік. Голод і падіння скота.

1848 рік. Холера, голод, падіння скота.

1850 рік. Верхній Салтів відноситься до Вовчанського повіту і входить до складу Вовчанської волості. Живе в ньому понад З000 чоловік. Потім перетворюється в волосне селище, являючись центром Салтівської волості, який незабаром перейде в Нижній Салтів /Старий Салтів/.

І845 рік. В Верхнім Салтові відбудований поміщиком Рязановим старий Христорождественський храм

1845 рік. "Государь Император Николай Павлович с наследником цесаревичем изволили посетить г. Харьков .“

В 1853 р. в Вовчанському повіті було так зване випробування стихією, яке безпосередньо торкнулось і Верхнього Салтова.

Ось таки описує Д. І. Багалей в Харківському збірнику за 1893р. стихію в Вовчанському повіті: "С 5-го на 6-е февраля во втором часу начинал падать при восточном ветре снег , который более и более усиливался , и к 10-ти утра ровные места покры­лись на четверть, а в иных сугробы были в аршин и более. Ко 2 - му часу пополудни снег заменился дождем , который с кратковременными остановками продолжал идти 8-го и 9-го числа. Мерзлая земля не пропускала воды, которая поэтому стекала в речку . 9-го числа лед на реках поднялся и поломался , а к вечеру возвышение рек достигло 3, 5 аршина высоты над обыкновенным уровнем ее в лет­нее время . Глыбы льда с верховьев рек, задерживаемые ледорезами и плотинами, скоплялись. Прибывавшая вода поднялась очень высоко. Кусками льда сдвигались избы , находившиеся близ русла . Того же 10-го числа в 4 часа пополудню напором воды и льда вырывались сваи мостов. К 5-му часу восточный ветер и дождь заменились снегом с бурным северо - западным ветром. Переезды через мосты прекратились. Все строения в прибрежннх низких местах затоплены, многие жители были принуждены оставить свои избы. С 11-го февраля уровень воды начал постепенно понижаться. В Волчанском уезде внезапным и сильным разлитием рек, особенно Северского Донца, жителям причинены значительнее убытки: прорваны мельничные плотины и снесены мосты. Наибольший убыток потерпели слободы: Старый Салтов, Лосевка, Пасевка.
На низменных местах подмочен хлеб в скирдах, сложенное на лугах сено унесено водой , многие избы затоплены до того, что жители их принуж­дены были выбираться из них. Утонувших, впрочем, нет."
В цьому , 1893 році, змінилось русло Дінця (від Рубіжнього до Старого Салтова). На стариці (старому руслі) утворились три озера: Сліпцеве, Одовенкове, Сидирчине.

1864 рік. (за описом): " Верхній Салтів - слобода козацька на річці Сіверськии Дінець . Дворів - 418, чоловічого населення - 1073, жіночого- 1005. Церква - Православна - одна”

1859 рік (за описом): “При реке Северский Донец влево от почтового тракта из Волчанска в Харьков в 21 версте к югу от Волчанска . Местность эта была заселена издревле. Предположительно, что здесь было укреп­ленное место половецкого хана Кончака, память о котором сохранилась под названием Салтовского городища. Это название упоминается в книге Большого Чертежа в 1627 г. В 1639 году Салтовское городище сего угодьями было отдано товарищам погибшего черкасского атамана Якова Острянина, и они тогда же завели здесь пасеки и начали строиться. Но в 1641г. поселение опять опустело. В 1652 здесь были утверждены новые поселеньы - боярские дети”

1868 рік. (за описом): “ Не на большом расстоянии к югу от Волчанска находится слобода /бывший город/ Верхний Салтов, стоящая на городище Салтовском , а вблизи есть урочище Бусоь яр и каганскии Колодец, Кобьяково поле, - своими названиямл напоминающее и "время Бусово" и "Злат стол Салтан", о котором говорится в "Слове о полку Игоревим".

1892 рік. Посуха, неврожай, голод. Набагато скоротилась кількість худоби. Селяни змушені були розкривати покрівлі, щоб використати солому на корм худобі. Тисячі жебраків ходили по селах про­хаючи милостиню, багато селян померло з голоду..

1903 рік (опис тракту Вовчанськ-Харків)
"На 17-й версте на почтовом тракте Волчанск - Харьков на берегу Северского Донца расположена слобода Рубежная. При ней есть большой свекло-сахарный завод, принадлежащий обер-форшнейдеру графу Степану Алексеевичу Гендрикову /работающий под фирмой "Ротермунд и Вейсе", основанный в 1850г. Вырабатывает песка, патоки и резки свекловичной на сумму свыше 400 тыс.руб. при 300 рабочих. Обе Рубежанские слободы /бывшая владыльческая и государственная/ имеют до 1000 жителей. Неподалеку от Рубежных слобод также на берегу Северского Донка, лежит слобода Верхний Салтов , имеющая 3000 жителей и школы. Местность слободы была заселена в очень давнее время. Полагают, что здесь было укрепление половецкого хана Кончака , которого и теперь упомина­ют под именем Салтовского Городища . В 1639г. городище было отдано товарищам погибшего Якова Острянина, но через два года поселение снова опустело. В 1659г. городище было заселено черкасами, явив­шимися сюда с атаманом Иваном Андреевичем Семеновым "отдаться на пресветлую Государеву милость" и по указу государевому они поселились на сыром корню, на Северском Донце, на Салтовском городище, на татарском броду, где прежде был каменный город с крепостью. Во II половине ХVІІІ ст. Салтов был укрепленным городом и причислялся к Харьковскому полку, но позднее был переименован в слободу.
На противоположном берегу Северского Донца между Верхним и Нижним Салтовом лежит слобода Ново-Спасская /Пассековка/ - родовое имение Вадима Васильевича Пассека, родившегося в нем в 1807г и известного своими работами по истории, археологии, географии и этнографии вообще и Малороссии в особенности, а в частности прежде всего родной его Харьковской губернии, причем, сотруд­никами В.В.Пассека были Средневский и Вельтман. Одним из московских друзей Пассека был в свое время А. Герцен. Вадим Василь­евич Пассек умер в 1842г. В эпоху освобождения крестьян Пассековка, ныне имеющая более 600 жителей, принадлежала Леониду Васильевичу Пассеку , владевшему здесь при соседних деревнях З600 де­сятин земли. Ныне при отстоящей в 5-ти верстах отсюда деревне Марьяновке Пассеки владеют еще 2850 десятин земли, арендуемыми товариществом "Ротермунд и Вейсе". Полевое хозяйство ведется здесь при 4-польном севообороте. /75/.

1864 рік. (за описом). “Село Рубежное владельческое при реке Северский До­нец, при реке Польной, дворов - 112, мужчин - 75, женщин - 36З, русских -425, малорссов - 313, Церьковь Православная - 1, ярмарок за год - 6, еженедельные базары, заводов - 2: свеклосахарный и кирпичный".

Українці, живучи поряд з росіянами , втрачали національні риси й стали називати себе перевертнями. Багато українських слів в їхньому говорі втратили своє первісне значення , а ще більше закралось у розмовний говір російських слів.
В українських містах 74,7% мешканців розмовляло російською мовою і лише 18,3% українською. Діяв Валуєвський указ 1863р., в якому говорилося , що "...никакого малорусского языка не было, нет и быть не может ", та його доповнення - Емський указ від 18.05.1876 р. про заборону ввезення у межі імперії українських книжок . В той час була популярна пісня:
"Коли Катерина , суча дочка...
край веселий , мир хрещений
та й занапастила..."
А січові землі заселяла інородцями.