Daphne sophia Kalen. — один з найрідкісніших видів флори України, внесений до вітчизняного, європейського і світового Червоних списків. Його ареал займає невеличку територію на південних відрогах Середньоросійської височини в Харківській обл. України та Білгородській обл. Росії. Вид є ендеміком басейну р. Сіверського Дінця і реліктом третинного періоду, а його прогресуюче зникнення пов'язують зі знищенням лісів із Pinus sylvestris var. cretacea Kalen. Соснові ліси колись зростали на крейдяних відслоненнях по схилах корінних берегів річок на півдні Середньоросійської височини, однак майже повністю вирубані ще до початку XX сторіччя. D. sophia, ймовірно, траплявся у підліску, а також уздовж узлісь цих лісів [ 2, 5]. З 14ти відомих на початку минулого століття невеличких популяцій виду [ 4, 7] до 1960х рр. збереглося лише 6 [ 6]. ВОВЧІ ЯГОДИ СОФІЇ (Волчник (волчеягодник) Софии)
Daphne sophia Kalenicz.
Судинні рослини, Ряд Покритонасінні - Magnoliophyta (angiosperma), Родина Тимелеєві - Thymelaeaceae
Наукове значення.
Реліктовий (третинний) ендемічний (дуже рідкий) вид. Поширення.
Береги р. Вовчої - притоки Сiверського Дiнця (околицi с. Охрiмiвки
Вовчанського р-ну Харкiвської обл.). Вид поширений також у Росiї
(Бєлгородська обл.). Ареал обмеженій Середньоруською височиною. Рослина зустрічається по р.
Сіверський Дінець, поблизу слободы Пушкарської, і по її притокам: Вовча біля Охрімовки (в лісі «Степки-Ізгірря»); по р.Оскол близ Симоновки та
Петровських Борків в районі Валуйок: по правому коренному берегу р. Валуй
вблизи слободы Мандрово, по меловым склонам р. Палатовки близ с.
Самарино; по правому берегу р. Айдар недалеко от с. Ровеньки.
Реликтовый вид, эндемичный
для Донского бассейна (очень близкие виды волчеягодник алтайский и
волчеягодник крымский). Місця зростання.
Заростi чагарникiв на крейдяних грунтах.
Чисельність. Відома єдина популяція (кілька десятків особин). Вид поступово зникає.
Растет волчеягодник Софии на меловой подпочве, в горных борах или дубравах, реже в березняках; Встречается в дубовых лесах в ряде районов Белгородской
области. Волчеягодник связан с «горными» борами с сосной
меловой и рядом других «загадочных» по происхождению видов. Причини зміни чисельності. Руйнування природних місць зростання, особливості розмноження виду (плоди обпадають недостиглими).
Страдает при лесозаготовках и изменении условий обитания под влиянием антропогенных факторов, от сильного затенения. Загальна характеристика.
Кущ заввишки 30-80 см. Гілки розгалужені, з світлою або сріблясто-бурою
корою. Листки з плоскими краями, сірувато- зелені, оберненояйцевидні,
зісподу білувато-опушені. Квітки (завдовжки 11- 14 мм) сніжно-білі,
майже сидячі, зібрані пучками на кінцях гілок. Плід - ягодовидна
червона кістянка, м`ясиста, опадає недостиглою.
Листья мягкие, продолговато-ланцетные; белые душистые цветки собраны на концах ветвей: плод — ярко-красная костянка. Цвіте у травні - червні часто наблюдается вторичное цветение осенью. Семенное размножение очень слабое, в основном размножается вегетативным путем. Розмножується вегетативно (кореневими пагонами). Кальцефіл. Ядовит. Заходи охорони.
Занесено до Європейського Червоного списку (1991). Охороняється на тер.
пам`ятки природи місцевого значення Велике у Вовчанському р-ні.
Вирощують у ботанічних садах Києва: Центральному НАН України та імені
академіка О. В. Фоміна Київського університету. Слід контролювати стан
популяції.
Этот кустарник, немного напоминающий
сирень или бирючину, с душистыми белыми цветками, сыграл особую роль в
развитии отечественной ботаники. Он один из видов, побудивших ботаников
глубоко рассмотреть вопрос о реликтах - останцах отдаленных времен - на
Среднерусской возвышенности, позволивших назвать Поосколье «страной
живых ископаемых».
Кустарник очень декоративен и разводится с 1895 г. в ботанических садах. |
У літературі є відомості про чотири місцезнаходження D. sophia в Україні (рисунок). Усі знахідки зроблено на правобережжі р. Вовчої у Вовчанському р-ні Харківської обл. Два місцезнаходження виявив видатний вітчизняний ботанік В.І. Талієв під час експедиції 1910 р. [ 7]: перше — на високому схилі корінного берега р. Вовчої в заростях чагарників біля с. Мала Вовча, друге — в нижній частині схилу корінного берега у заростях чагарників на узліссі листяного лісу, нижче колишнього панського маєтку у с. Охримівка. С.С. Смолко знайшла третє місцезнаходження у 20 кв. Охримівського (нині — Чайківського) лісництва Вовчанського держлісгоспу на північноозахідних схилах Славгородського яру [ 6]. Четверте у 1978 р. виявили Л.М. Горєлова і В.В. Тверетинова у 21 кв. Охримівського лісництва [ 1]. Два останні місцезнаходження розташовані на схилах балок, що з'єднуються з долиною р. Вовчої з півночі. В обох випадках D. sophia знайдено на узліссі природних листяних лісів. Після 1978 р. жодна експедиція не виявила нових популяцій, а статус виду в Україні лишався нез'ясованим, що унеможливлювало підготовку і здійснення спеціальних охоронних заходів.  У 2004 р. група харківських екологів і ботаніків за підтримки Британського фонду Раффорд Моріс Ленг (Rufford Small Grant for Nature Conservation, The Rufford Maurice Laing Foundation) організувала експедицію для пошуків популяцій D. sophia, що ще могли зберегтися в Україні. У травні—серпні 2004 р. ми обстежили правобережжя р. Вовчої між селами Зибіно та Землянки, р. Плотви (лівої притоки р. Вовчої) між Охримівкою та Нефедівкою, р. Козинки (правої притокир. Осколу) поблизу с. Мєловоє та її невеличких правих приток біля сіл Чугунівка і Мєловоє, р. Верхньої Дворічної (правої притоки р. Осколу) між селами Григорівка і Митрофанівка, р. Оскіл між селами Тополі і Кам'янка у Харківській обл., а також долину р. Лозної (правої притоки р. Айдару) між селами Овчарово та Петрівка і правобережжя Айдару між с. Шарівка та м. Білолуцьк у Луганській обл. Спочатку спробували розшукати відомі до цього часу місцезростання D. sophia в Харківській обл., намагаючись врахувати всю наявну в літературі інформацію про умови рельєфу, тип рослинного покриву, домінуючі або характерні види рослин тощо. У двох місцезростаннях, виявлених В.І. Талієвим біля с. Охримівка і С.С. Смолко у 20 кв. Чайківського лісництва, повторно знайти вид нам не вдалося. Найвірогідніше, що в обох випадках причиною його зникнення було терасування схилів та їх штучне заліснення, що супроводжувалось докорінним знищенням природного рослинного покриву. У двох інших місцях, біля с. Мала Вовча і у 21 кв. Чайківського лісництва (вперше з 1910 та 1978 рр., відповідно), повторно виявлені невеличкі популяції D. sophia (знайдені О.О. Брезгуновою).
Після цього ми продовжили детальні пошуки, базуючись на уявленнях про екологічні особливості виду. У результаті знайдено ще дві нові популяції D. sophia (рисунок): на р. Вовчій біля с. Друге Жовтневе (виявлено Є.В. Скоробогатовим і О.Г. Целіщевим) і на правобережжі р. Верхньої Дворічної біля с. Колодязного Дворічанського р-ну (вперше в Україні за межами долини р. Вовчої; виявлено М.В. Баніком і С.В. Коноваленком). Відомості про місцезнаходження популяцій D. sophia наведені у таблиці.
Місцезнаходження популяцій Daphne sophia Kalen. у Харківській обл. України
 
№
| Найближчий наа
селений пункт
| Долина
річки
| Географічні
координати
| Висота
над
рівнем
моря,
м
| Площа території,
яку займає
популяція, м2
| Місцезростання
| 1
| с. Охримівка
| Вовча
| 50°20'24,7'' пн. ш.,
37°09'39,2'' сх. д.
|  | 155
| 160
| узлісся природного
листяного лісу
| 2
| c. Мала Вовча
| Вовча
| 50°21'31,7'' пн. ш.,
37°14'50,5'' сх. д.
|  | 140
| ~770 (~600 +
+ 25 + 145)
| зарості чагарників
| 3
| c. Друге
Жовтневе
| Вовча
| 50°23'52,0'' пн. ш.,
37°22'49,7'' сх. д.
|  | 150
| 400
| узлісся природного
листяного лісу
| 4
| с. Колодязне
| Верхня
Дворічна
| 50°01'04,8'' пн. ш.,
37°39'32,0'' сх. д.
|  | 130
| ~1250 (1050 + 200)
| те саме
|
Результати досліджень засвідчують, що D. sophia зростає вздовж узлісь природних листяних лісів на крейдяних відслоненнях високих корінних берегів річок. Як правило, трапляється на верхніх або середніх частинах схилів з великим перепадом висот та різким перегином у верхній частині профілю. Усі знайдені популяції D. sophia достатньо ізольовані одна від одної: мінімальна відстань між ними становить близько 6 км. Кожна з них займає незначну площу (близько 0,1 га). Популяції біля сіл Мала Вовча та Колодязного представлені, відповідно, трьома та двома цілковито ізольованими субпопуляціями (таблиця).
Висока вразливість виду визначається вкрай малими площами, на яких поширені окремі популяції. Головними факторами ризику для D. sophia слід вважати терасування і штучне заліснення крейдяних схилів, а також проведення лісогосподарських заходів там, де цей чагарник ще зберігся. Другорядними несприятливими факторами ми вважаємо лісові і степові пожежі, вплив захворювань і паразитів, випасання худоби. Нині охоронний статус територій, на яких знайдено популяції D. sophia, не відповідає потребам збереження цього зникаючого виду. Його місцезнаходження у 21 кв. Чайківського лісництва виявлено на території ландшафтного заказника місцевого значення «Сіверськодонецький», проте в офіційних виданнях його відносять до ботанічного заказника національного значення «Вовчанський» [3].
Насправді жодна з територій, на яких поширений вид, не ввійшла до даного заказника. Таким чином, майже всі його місцезнаходження лишаються поза межами будь-яких об'єктів природно-заповідного фонду. Тому надання природоохоронного статусу національного значення виявленим територіям є першочерговим завданням у справі збереження D. sophia в Україні. --- 1. Ермоленко Е.Д., Горелова Л.Н., Кушнарева Ю.И. К флоре и растительности меловых обнажений рек Волчьей и Оскол в Харьковской области // Вест. ХГУ. — 1981. — № 211. —С. 6—11.
2. Келлер Б.А. Флористические, геоботанические и экологические заметки // Зап. Воронеж. с..х. иннта. — 1927. — 8. — С. 157—184.
3. Клімов О.В., Вовк О.Г., Філатова О.В. та ін. Природноозаповідний фонд Харківської області. — Харків: Райдер, 2005. — 304 с.
4. Клоков М., Котов М. Про крейдяне вовчаче личко (Daphne sophia Kalen.) та його видову самостійність // Тр. с.-г. ботан. — 1927. — 1, вип. 3. — С. 105—109.
5. Коновалов Н.А. Меловые боры Курской губернии // Очерки по фитосоциологии и фитогеографии. — М.: Новая деревня, 1929. — С. 329—343.
6. Смолко С.С. Третинний релікт — вовчі ягоди Софії (Daphne sophia Kalen.) на Середньоросійській височині та його сучасне поширення // Укр. ботан. журн. — 1967. — 24, № 1. —С. 69—75.
7. Талиев В. О Daphne Sophia Kalen. // Тр. -ова испытат. природы при Харьк. ун-те. — 1911. —45. — С. 95—151.
© М.В. БАНІК, В.В. ТВЕРЕТИНОВА, Р.Є. ВОЛКОВА, Т.А. АТЕМАСОВА, А.А. АТЕМАСОВ,
О.О. БРЕЗГУНОВА, А.С. ВЛАЩЕНКО, Г.Л. ГОНЧАРОВ, С.В. КОНОВАЛЕНКО,
В.М. СКОРОБОГАТОВ, Є.В. СКОРОБОГАТОВ, О.Г. ЦЕЛІЩЕВ, 2007
ISSN 037224123. Укр. ботан. журн., 2007, т. 64, № 4
Скачать waypoint файл для OziExplorer
Скачать shp-файл
|
