Меню сайта
Форма вхіда
Пошук
ТОП матеріалів
Найпопулярніші
Найкоментованіші
Найкращі
Найновіші
Рекомендуємо прочитати
Коммерция: Продам прибор нормализации артериального давления
Рекомендую отказаться от медикаментов! Продам прибор нормализации артериального давления.Уникальный прибор для тех кого беспокоит давление, обладает высокой терапевтической эффективностью и может быть использован в еще более широких масштабах в качестве нетравмирующего,не вызывающего каких-либо побочных осложнений немедикаментозного средства.Прибор номинировался на Нобелевскую премию в 2008г.
тел. для справок: 050-779-14-42; 093-019-00-22 Читать далее...

Коммерция: Здоровье без врачей
История--ххх: Історична довідка про створення Вовчанського районного суду
ВОВЧ@НСЬК Чт, 19-04-2018, 17:35
Вітаю Вас Гость | RSS
Кто автор?  
 Публикации
Головна » Статті » Известные земляки

КОЛОКОЛЬЦЕВ - “НАЦІОНАЛЬНА ГОРДІСТЬ” ВОВЧАН
Из книги А.Солженицына «Апрель 1917 год» журнал
«Новый мир» №11 1992

«В Волчанск явилось несколько человек в солдатских шинелях, заявили, что приехали из Петрограда для устранения старой власти. Собрали толпу на митинг и постановили сместить и арестовать уездного комиссара Колокольцова, старого земского деятеля Волчанска. Обшарили земскую управу, частную квартиру – не нашли его. Тогда эти приблудные солдаты завладели оружием со склада и на земских автомобилях помчались искать Колокольцова по уезду. И нашли – но в сотне саженей от настигаемого Колокольцова автомобиль преследователей наскочил на столб. Стреляли во след – не попали. Тогда отправились громить именье Колокольцова, а потом в Харьков – требовать ареста его. Один из солдат оказался переодетый гимназист.»

Из донесения в тайную полицию
Харьковский гос. областной архив
Фонд 3, опись 287, единица хранения 1165, стр. 32
Секретно
МВД
Департамент полиции По «3» делопроизводству 28 апреля 1905 года №5175
Харьковскому губернатору
Приписано от руки: приказано сообщить в присутствие по земским делам
Вследствие отношения от 17 марта 1905 года за №3179 на имя начальника Харьковского губернского жандармского управления, департамент полиции уведомляет Ваше Превосходительство, что дворянин Василий Григорьев Колокольцов участвовал в ноябре 1904 года в качестве председателя Харьковской губернской земской управы в съезде земских деятелей, происходившем в С.Петербурге.
Кроме того, Колокольцов при участии некоторых других лиц, известных своей политической неблагонадежностью, организовал в Харьковской губернской земской управы 5 декабря 1904 года банкет с платою за вход по 3 рубля 50 копеек, из коих 1 руб. 50 копеек должны были поступить в пользу местных революционных организаций. Билеты на банкет выдавались именные, по рекомендации известных своею политической неблагонадежностью лиц. Несмотря на полученное Колокольцовым, как председателем управы, официальное требование губернатора о недопущении устройства этого банкета, имевшего характер революционного сборища, Колокольцов в день банкета, в 8 часов вечера, взойдя на кафедру, объявил присутствующим, что губернатор запрещает устройство банкета, но он, со своей стороны, сочувствуя цели сего последнего, ничего не имеет, если публика пожелает остаться на банкете, вопреки запрету губернатора; на это присутствующие выразили согласие, заявив, что принимают ответственность на себя, и тогда Колокольцов объявил банкет открытым. Во время банкета, куда по распоряжению Колокольцова были пропущены без билетов около 30 рабочих и столько же студентов, говорилось много речей в противоправительственном направлении с заявлениями о необходимости отмены в России самодержавия.
В среде присутствующих на банкете распространялись воззвания с приглашением жертвовать в пользу политических ссыльных и производился сбор денег в их пользу.
К сему департамент присовокупляет, что выше изложенные сведения о происходившем на банкете получены частным путем и формальным порядком не проверены.
Вице директор
Производитель

Из газеты «Иллюстрированная Россия» №16. Париж. 16 апреля 1933г.
17 апреля с.г. въ залахъ Мютюалитэ, подъ предсъдатесгвомъ В А Маклакова, при участии выдающихся деятелей русской земской общественности состоялось юбилей­ное чествование Василия Григорьевича Коло-кольцова, которымь будетъ отмечено ею 40-летнее служение Земской Росии Сь именем В Г связано мною воспоминаний, осо­бенно у харьковцевь, и у южань Кто изъ нихь не помнитъ этого сильного и энергичного, вечно подвижного, постоянно пере-нагруженного массой общественныхъ дел видного земца, когорый съ поразительной не- томимостью неисчерпаемой энергией и невероятным напряжением силъ брался за любое общественное дело.
Окончивъ Петровско-Разумовскую Академию, Колокольцовь приезжает въ Харьков­скую губернию, где сразу выдвигается на рядъ крупныхъ выборно - общественныхъ должностей Съ 1894 года В Г посвящаетъ Волчанскому уезду мною внимания, направленного на осуществление смелого проекта создания изъ Волчанского эиидемическаго пустыря большою кулыурного Земского ценгра. Всю свою, по темъ временамъ, более чемъ смелую программу онъ осущесгвилъ полностью и до конца Открытие гимназий, и реальных училищъ, создание начальныхъ школъ и детскихъ приютовъ, пост- ройка больцицъ и аптек, учреждение постоянныхъ передвижных санитарных вы-ставок и экономических ь предприятий по снабжению населения земледъльческими орудиями, легкие условия кредита для покупки сельсько- хозяйсгвенных машинъ, организация потребительских лавокь и разного рода кооперативовь. Трудно вь короткой заметке охватить весь масштабъ деятельности В Г Колокольцова, направленной на пользу русскихъ Земствъ и Городовъ, трудно въ нескольких словахь выявить весь калибр волевой энергии, сь которой кь каждому делу подходилъ юбиляръ
Во время Европейской войны, В.Г.Колокольцов перестраивает ремеслянные училища в фабрично-заводские мастерские, которые начинают планомерно снабжать вооружениями нашу армию. После утверждения большевитского владычества В.Г.Колоуольцов играет очень видную роль в белом движении Юга России, состоя министом земелделия при генерале А.И.Деникене.
Находясь в эмиграции, в тяжелых материальных условиях, В.Г.Колокольцов ни на минуту не отходит от общественности, отдавая весь свой досуг работе в качестве члена Правления Харьковского Землячества.
И в день его юбилея, в день 40-летия служения нашей Родине, оглядываясь на весь прекрасный его жизненный путь, так хочется пожелать ему долгих лет работы, заражающей хорошим примером и будущей нашу совесть.

“НАЦІОНАЛЬНА ГОРДІСТЬ” ВОВЧАН
Говорять, що людина прожила життя недаремно, якщо посадила хоча б одне деревце. Він же посадив цілі ліси. А його за це хотіли визнати божевільним. Він не користува­вся довірою, навіть був під підозрою у царських правників, за співчуття до революціонерів, простих людей. Його ж революціонери по суті примусили залишити свій народ, свою землю, яку він так щиро любив. Він був високоосві­ченою, різносторонньою людиною. Але в той же час міг людину грубо образити і навіть побити. Він щиро любив свою сім'ю. Але в той же час дозволяв собі скоювати такі гріхи, що простому смертному і не снилися.
Такою неординарною і парадоксальною людиною був наш земляк, колишній голова Вовчанської земської упра­ви Василь Григорович Колокольцов. Навколо нього ходи­ли і зараз ходять багато чуток і легенд; від гарних до га­небних. Тому я спробував, використовуючи деякі архівні матеріали, спогади старожилів, в якійсь мірі більш глиб­ше і ширше розповісти про цю незвичайну людину.
Властивості його незвичайної, неординарної натури ви­явились вже на самому початку вибору життєвого шляху.
Цю людину усі вовчани по праву вважають своєю «національною» гордістю, тому що його життя і діяльність залишили яскравий, самий помітний слід в історії розвитку повіту, вивели його із сугубо провінційних рамок на широку дорогу цивілізації. На початку XX століття Вовчанський повіт по темпах благоустрою, розвитку утворення і культури зайняв друге місце в Російській імперії після Московського повіту.
… Василь Григорович КОЛОКОЛЬЦОВ народився в 1867 році як молодший син Григорія Дмитровича КОЛОКОЛЬЦОВА і Параски Станіславівни. Григорій Дмитрович був потомственим дворянином, робив кар'єру по цивільному відомству, закінчив службу Вітебським губернатором. Він успадкував від батьків і рідних чи одержав у додане від дружини великі маєтки й інше нерухоме майно (маєтки Верхня Писарівка, Романівка, Пасеківка, Леонидівка, Лосівка, Мар’ївка, Ільмень) з багатьма тисячами десятин землі, будинку в Санкт-Петербурзі і Харкові, Ільменьский винокурний завод при селі Симонівка.
Коли Г.Д. Колокольцов вмер, дочка Ганна залишилася в Писарівці при матері, а сина Василя віддали на виховання в кадетський корпус, так що він приїжджав у маєток Писарівку тільки на канікули. Усі ці маєтки він одержав у спадщину.
До 1861 року в Росії існувало ще кріпосне право. Тому батьки Василя володіли не тільки землями, були власниками не тільки великих маєтків, але і власниками сіл, селян, їхніх сімейств і майна.
Василь ще не закінчивши кадетського корпуса і приїжджаючи в Писарівку, зійшовся з набагато старшою, але дуже красивою дочкою селянина. Від цього зв'язку народився син. У цей час умерла мати Василя, і він закінчивши кадетський корпус, відкрито визнав дитину своєю.
Але в середовищі, до якого і по походженню, і по вихованню, і по всьому життю належав В. Колокольцов, не стільки сам зв'язок і таке народження дитини, скільки те, що він зберіг зв'язок з жінкою, як говорилося, «нижче себе», із простою неписьменною дочкою селянина, що до того ж був кріпаком, а також, що він визнав народженого дитини своїм розцінювалося не тільки, як щось неприпустиме, але і як страшний удар по престижі класу.
Спалахнула боротьба за те, щоб справа не дійшла до шлюбу. Боротьбу вели багато хто його найближчі і далекі родичі, а також поміщики, дворяни. Усі вважали себе скомпрометованими й ображеними. При цьому валилися також перспективи, як хотіли всі, блискучої військової кар'єри В. Колокольцова. Він першим закінчив Кадетський корпус і мав усі права вибору подальшої військової школи. Багатство відкривало шлях у гвардію, до двору пануючих.
Раптом усі надії «вищого суспільства», що по праву вважало В. Колокольцова своїм, своєї гордістю і надією, валилися і зникли.
Сам же Василь був завзятий, йшов на жертви і боровся проти всіх маючи підтримку лише в деяких друзів. А його сестри і всі інші відвернулися від нього. Але з іншого боку, відірвавшись від свого колишнього середовища, консервативного і реакційного, і як би кинувши йому виклик, В. Колокольцов захопився прогресивними ідеями того часу – народовольцями, декабристами і т.д.
По закінченню Кадетського корпуса він, відкинувши всі перспективи придворної кар'єри, до обурення своїх супротивників, поступив у Петровско-Разумовскую сільськогосподарську і лісову академію в Москві. Одночасно почав господарювати і керувати успадкованими величезними маєтками, розвив бурхливу діяльність у виниклому тоді земстві.
Досягши повноліття, Василь переборов усі перешкоди і женився на селянці – матері його сина.
Довідавшись про те, як надійшов його батько при звільненні селян, не давши їм досить землі, він вирішив виправити цю неправду. Негайно були дані додаткові наділи колишнім кріпакам і розпочато реорганізація господарства і керування земельними угіддями, що залишилися.
Весь віддавши суспільної діяльності, роботі в земстві, він свої засоби, сімейне життя, увесь свій час і особисті зручності пожертвував цієї діяльності. Маєтки швидко розпродавалися, , жертвувалися.
Неминуче дало тріщину сімейне життя. В. Колокольцов розійшовся з дружиною-селянкою, виділивши їй і сину частина ще залишилася землі праворуч річки Дінець. З'явилася нова дружина – учителька початкової школи. Вона жила з В.Колокольцовым ліворуч ріки, де знаходилися і всі будівлі маєтку Писарівка і де з'явилися дитячий притулок на 100-150 дітей, земська лікарня з амбулаторією, земська кінно-поштова станція, ділянка, де будувалося будинок школи для дефективних дітей, відділення інфекційної лікарні. Ділянка союзу земських службовців, школа садівництва й городництва, двокласне училище і квартири для вчителів. Обладнана машинами сушарка для консервування фруктів і овочів. Коли почалася світова війна 1914 року, те винокурний завод із усіма будинками був перетворений у Брусилівський госпіталь, також під госпіталь був відданий великий «Великий будинок».
Особливо активну, бурхливу діяльність розвив В.Г. Колокольцов, ставши головою Вовчанського земства (див. окремий розділ).
У 1917 році здійснилася революція. Прийшла влада Рад. Маєтку були відібрані. Колишнім поміщикам і їхнім родинам грозив розстріл. Друга дружина Колокольцова (учителька) була розстріляна більшовиками. Розведена перша дружина змогла сховатися із сином, невісткою й онуком серед близьких селян.
Коли був укладений з Німеччиною мир, і Україна відокремилася від Росії, Колокольцов став міністром землеробства, спочатку України при гетьмані Скоропадському, потім при генералі Денікіну. Після розгрому «білих» від лютому 1920 року евакуювався через Новоросійськ на пароплаві «Костянтин». Тут він занедужав тифом і був вивантажений хворим у Греції (Салоніки), відвезений у російський госпіталь.
Після видужання Колокольцов приїхав у Сербію, де улаштувався на службу у віддаленому глухому лісовому маєтку. У 1923 році він переїхав у Берлін, де працював бухгалтером і женився втретє. З 1925 року він жив у Парижі, де працював завідувачем складом на автомобільному заводі «Рено».
Після того, як з ним случився інсульт, щоб не ризикувати і не стати безжиттєвим тягарем для дружини в 1934 році він покінчив із собою, надягши парадний російський мундир.
В.Г.Колокольцов похований на Биянкурскому цвинтарі у пригороді Парижа.

ДІЯЛЬНІСТЬ

Після закінчення академії Колокольцов повернувся у Вовчанський повіт. Наприкінці 90-х років його обирають головою земської управи. І після цього тиха, селянсько-провінційна життя повіту буквально вибухнуло. Масштаб реформ, задуманих і здійснених Колокольцовим був грандіозним. Ці реформи були спрямовані на благоустрій повіту, розвиток культури, утворення. Планувалося широкомасштабне будівництво земських шкіл, лікарень, мостів, доріг, кінно-поштових станцій, ділянок поштово-телеграфного зв'язку.
У повіті воістину з казковою швидкістю почалися будуватися нові школи, училища, бібліотеки. Згідно даних статистичного довідника Харківської губернії за 1910 рік у Вовчанськом повіті вже було 153 земських школи, 14 сільських бібліотек, 15 лікарських ділянок, 13 фельдшерських пункту. А сам повіт по темпах благоустрою, розвитку культури й освіти зайняв друге місце в Російській імперії (після Московського повіту) (1910-1913 р.).
Причому в будівництво Колокольцов вкладав власні кошти, давши команду керуючим продавати землі своїх садиб і маєтків. Одночасно він шукав однодумців з числа прогресивної інтелігенції, фахівців, купців – адже багаті земські діячі в силу своєї консервативності його ідеї геть-чисто відкидали.
Став регулярно проводити на базарній площі міста ярмарки і лотереї, збираючи в такий спосіб гроші на будівництво. І все це будівництво здійснювалося без матеріальної підтримки губернії – тільки за рахунок засобів бюджету повіту. До речі більшість з побудованого при Колокольцові збереглося і функціонує понині.
Головне ж його справа – облісініння Вовчанського повіту. Усі чудові соснові бори уздовж Дінця, що ми зараз бачимо - це саме результат його ідеї і праці. А раніш на їхньому місці були суцільні піски. Сам їздив у Францію за досвідом, закуповував саджанці, сам особисто контролював усі роботи.
От такий вічний пам'ятник і зали шив після себе на все життя.

ОСОБИСТІСТЬ І ВЧИНКИ

У цьому розділі зібрані усі факти, минулого і легенди, що мають достовірну основу, що передаються багатьма вовчанами з покоління в покоління. Вони дають дуже точну і яскраву характеристику В.Г. Колокольцову як особистості, як людині і суспільному діячу.

«ПАРНА» ДЛЯ БРАКОНЬЄРІВ

Один раз хтось із селян чи зрубав зламав двох сосон, недавно посаджені. Довідався Колокольцов і улаштував «браконьєрам» дійсну росіянку «парну». А вже відчихвостити по-мужицьки кого треба він міг так, як ніхто інший. Бідні винуватці вже не те щоб у в'язницю (коли він їм улаштував прочухан) готові сісти, а взагалі на край світла забігти.
А Василь Григорович покарав їх по-своєму, по «колокольцовскі» – змусив з ранку до вечора протягом тижня працювати на будівництві мостів безкоштовно.

ГРОШІ НА КОНЯ

Їхав Колокольцов у Волохівку подивитися як йде будівництво школи. Бачить на худій коняці якийсь дядько їде, а з ним ще п'ятеро дітей. Такі немічні, як і кінь. Застряг віз у піску, вилізли діти і стали його штовхати. Василь Григорович зупинив свій екіпаж, кілька хвилин мовчачи спостерігав, а потім грізно крикнув: «А ну йди сюди!». Переляканий селянин підбіг. А Колокольцов дістає гроші з кишені, віддає йому і говорить: «На от тобі, купиш двоє коней. Будеш з дітьми і для себе, і для повіту працювати».

ВИХОВАННЯ ПАЛИЦЕЮ

Якось виділили гроші на будівництво моста в Графському. Та староста частину грошей пропив. Довідався Колокольцов, приїжджає. Збирає людей, і при усіх відходив його палицею, супроводжуючи цей «виховний» процес відповідними коментарями. А потім змусив старосту продати двох власних бичків, щоб повернути гроші. Після такої «виховної» роботи міст побудували буквально через кілька днів.

ПЕРЕВІРКА ЯКОСТІ «ПО-КОЛОКОЛЬЦОВСКИ»

У 1912 році будували школу імені Чкалова (так вона називалася донедавна). Один раз приїжджає Колокольцов, а в цей час робітники підлога стелили. Подивився, перевірив, що потрібно виправити, потім став лаяти десятника, що не в термін виповнюється робота.
Десятник клявся і божився, що до завтрашнього ранку піл буде постелено. Колокольцов попередив: «Дивися, щоб було якісно. Я сам перевірю».
Стали слати підлогу. Зробили таки до ранку. Як тільки зійшло сонце, приїжджає Колокольцов, пройшовся по класах, скрізь піл. А потім замружив око і до десятника: «А стружка де?». А робітники стружку й обрізки усі під підлогу сховали, – поспішали. Десятник сюди. «Забрали», - говорить. А Колокольцов командує: «А ну, зірви дошку». Зірвали, а там стружки, сміття, обрізки.
Уся підлога змусила перестилати. А в інших випадках, щоб перевірити якість підлоги, виливав цеберку води, якщо текла в кут, це значить неякісно постелено.
Чутки про це поширилися на весь повіт, тому трудилися на совість.

ЗНАЙ СОБІ ЦІНУ

Приїхав Колокольцов у Мартову, щоб знайти артіль, що взялася будувати приміщення однієї зі шкіл. Скликав багато столярів, мулярів, пічників. Познайомив їх із планом будівництва, умовами, терміном і сказав: «А тепер йдіть разом порадьтеся, скільки буде коштувати Ваша робота. Школа повинна бути побудована до терміну і якісно».
Не наступний день артіль і заявила Колокольцову про свої умови і ціну. Він відповів: «Напевно, йдіть добродії гарні по будинках, ви школи не побудуєте, тому що не зрозуміли умов будівництва».
Артіль розійшлася. Селяни запросили за свою роботу в три рази меншу ціну, чим на неї було асигновано по кошторисі. Вони не зрозуміли, що від них вимагають і не знали ціну своїй праці.

ТОНКИЙ НАТЯК

Як те в дворі садиби «Терем» у Писарівце, де жив Колокольцов, з'явилися всі лісники колокольцовських лісів і попросили керуючого, що б він доклав хазяїну, що вони його хочуть терміново бачити. Через якийсь час Колокольцов вийшов на балкон.
- Чим можу служити, добродії лісники? – звернувся до них.
Йде зима, дітей потрібно в школу посилати, а одяг і взуття купити не за що. Плату б нам додали...
Колокольцов на кілька хвилин задумався, а потім сказав:
- шановні лісники, немає в мене зайвих грошей, щоб Вам збільшити зарплату. Можу тільки дати пораду: йдіть у ліс, підніміть голови нагору кожний на своєму обході, подивитеся уважніш, там і валянки, і кожухи хлопчикам, хусточки, чобітки дівчинкам, бублики і цукерки малюкам, посуд і одяг для дружин. Усі там у лісі є. Ви зрозуміли мене? До побачення...
Але лісники мовчачи стояли.
- Ну, що стоїте? – звернувся до них керуючий. - вам що розжовувати потрібно? Натяк зрозуміли? Йдіть з богом та поворушіть мозком…Лісники мовчки пішли…...

ЧОМУ З ДВЕРЕЙ ДУЄ?

Якось приїхав Колокольцов у Петропавскую лікарню, а черговою була Ксенія Самійленко, дуже молода жінка. Сама лікарня була невеликий, коридор і сіни. Двері знадвору в сіни погано прикривалися, і відтіля йшов холод.
Колокольцов зайшов у приміщення, роздягнувся, подивився палати, поцікавився в медсестри. Як містяться хворі, похвалив за відхід. А коли став іти, запитав суворо:
- А чому у Вас із дверей дує?
Ксенія тихо відповіла:
- Так двері погано закриваються ...
Тут Колокольцов насупився і загримів:
- А ви тут для чого? Хто повинний про це піклуватися? Як же тобі не соромно!
Дівчина зовсім розгубилася:
- Так що ж ми, жінки, можемо зробити, адже ця не наша справа дверей ремонтувати...
- Ні, саме ваше! – знову загримів.
- Отож, голубушка, ти чергова сьогодні і відповідаєш. Йди до сільського начальства і скажи їм, щоб негайно надіслали столяра. Що хочеш, роби, але на мене не посилайся ні в якому разі. Сама бери їх за горло. І дивися, на зворотному шляху я обов'язково заїду, перевірю...
З тим і виїхав. А бідна дівчина пішла, виконувати наказ Колокольцова. Що вона говорила сільському начальству, невідомо, але двері відремонтували.
А ввечері Колокольцов дійсно заїхав і перевірив.
- Ну що красуня моя? – ласкаво звернувся до дівчини. Зуміла таки! А могла і без приїзду Колокольцова це зробити. Чи не так? – і посміхнувшись задоволено виїхав..

РОЗПРАВА… .... ДОПОМОГОЮ

Працював у Писаревцц один телеграфіст. Жив у бідності, а родина велика, п'ятеро дітей, одна кімнатка, тісно. Один раз після чергової безсонної ночі (хворіла маленька дитина), пішов телеграфіст на чергування і, приймаючи телеграму, щось у ній наплутав.
Викликав його Колокольцов і став чихвостити, на чому світ стоїть, загрожуючи вигнати з роботи. Телеграфіст став просити вибачення, плакати.
- Йди, йди – сказав Колокольцов, а я подумаю.
Через день знову викликає телеграфіста і став запитувати про життя, родину (йому доклали заздалегідь про нещастя «героя»). Телеграфіст розповів усі відверто. Колокольцов відразу ж дав розпорядження, щоб телеграфісту виписали будівельний матеріал на будівництво нового будинку, дав свої гроші і сказав, що через якийсь час йому підвищать зарплату.
Щасливий бідолаха знову розплакався, але тепер уже з радості.

В. Г. КОЛОКОЛЬЦОВ І НАРОДНА ОСВІТА
СПОЧАТКУ трохи передісторії. Вовчанський повіт “доколокольцовського періоду” мало чим відрізнявся від звича­йних темних і глухих по­вітів Росії. Особливо в культурному відношенні. А про розвиток народної освіти взагалі важко було вести й мову: в основному існували лише церковно-приходські школи та у не­великій кількості повітові училища. А більшість ді­тей шкільного віку не ма­ла можливості потрапити до школи,
За офіційними даними, в Харківській губернії в 1903-1910 роках через “тісноту приміщень” та “відсутність вільних місць” було відмовлено в прийомі до початкових класів більшій половині дітей шкільного віку. У звіті про початкову народ­ну освіту в губернії за 1908 рік відверто говори­лось про те, що “багатьом тисячам дітей доводиться відмовляти щороку в прийомі, і, можливо, назавж­ди, навіть у тому ступені письменності, яка дається шкільною грамотою”.
Всього в губернії на одну тисячу жителів нара­ховувалось лише 150 пи­сьменних. Вовчанський по­віт в цьому відношенні майже ні в чому не відрі­знявся. В ньому понад 60 відсотків чоловіків і 63 відсотки жінок були також неписьменними. У жалю­гідному становищі знахо­дилась навчально-матеріа­льна база початкових шкіл. В основному вони уявляли собою “маленьку хатину з маленькими ві­конечками і земляною до­лівкою, де одночасно нав­чались учні трьох класів в одній кімнаті”.
Мізерні були асигнува­нні па утримання шкіл. У важкому становищі перебували і вчителі, особ­ливо початкових шкіл. Більша половина з них не закінчили ні курсу семінарії, ні будь-якого серед­нього навчального закла­ду. Жінок-вчителів із за­кінченою педагогічною ос­вітою (а обсязі вчительсь­кої семінарії) було лише 0,2 відсотка. (До речі, право на вчителювання жі­нки одержали лише в 1864 році).
Про те, в яких умовах доводилось жити вчителям початкових шкіл, видно із звіту інспектора народ­них училищ, який писав, що “народний учитель все своє життя навчає і осві­чує інших, вічно недоїда­ючи, не маючи змоги хоч так-сяк одягти себе і сім’ю”.
Здавалось, що такому слабенькому освітянсько­му каганцю ще довго тлі­ти і тліти. Але тут на аре­ні суспільного і економіч­ного життя Вовчанського повіту з’явився В. Г. Колокольцов. І він зумів з маленького каганця розпа­лити велике вогнище, зро­бити майже неймовірне. В повіті з дивною, казко­вою швидкістю стали спо­руджуватись нові школи, училища, бібліотеки. Мас­штаби цього будівництва були незрівнянні ні з чим.
Достатньо сказати, що в 1910-1913 роках по тем­пах благоустрою, розвитку культури і освіти Вовчан­ський повіт займав друге місце в усій Російській імперії після... Московсь­кого повіту (не плутати з самою Москвою).
Так що ми по-праву мо­жемо пишатись видатною діяльністю нашого земля­ка. Але якому, на жаль, ми до цих пір не віддали належної шани.
При безпосередній уча­сті В. Г. Колокольцова за цей період було збудована більше ста шкіл, реальних училищ, гімназій. Будів­ництво здійснювалось без матеріальної підтримки губернії — лише за раху­нок бюджету повіту. Колокольцов зумів перекона­ти чиновників в тому, що на народну освіту треба виділити майже його тре­тину. І це дало свої резу­льтати. Вовчани з темно­го царства неписьменності стали виходити на світлу дорогу знань. А знання, в свою чергу, сприяли поя­ві людей освічених, діяль­них, енергійних. Вони і “закрутили” економічне колесо повіту, який бук­вально на очах став набу­вати цивілізованих рис. Втім, це вже тема окремої статті. Ми ж повернемось до питання народної освіти.
ОТЖЕ, в чому ж по­лягала діяльність Ко­локольцова, яким він за­пам’ятався його сучасни­кам, вчителям того часу. Із спогадів Л. К. Шипа (закінчив в 1901 році Вовчанську вчительську се­мінарію, в радянський час викладав педагогіку і методику в педагогічному училищі).
- Я особисто знав В. Г. Колокольцова. Це була людина дуже автори­тетна, унікальна. Він вия­вляв велику турботу про народну освіту, про сіль­ські школи і вчителів. Особисто керував будівництвом земських шкіл. Школи, побудовані за йо­го участю в багатьох се­лах повіту і в місті (чо­тири), відзначались гар­ним плануванням, мали світлі просторі класи, ве­ликі шкільні зали із сце­ною і усіма необхідними приміщеннями. У школах була достатня кількість наочних посібників, підру­чників, літератури для шкільних бібліотек. Як го­лова земської управи він уважно ставився до пот­реб сільських вчителів: слідкував, щоб їх забезпечували квартирами, опа­ленням, гасом і транспор­том . Завжди особисто був присутнім на іспитах.
Згадує Є. І.Помазуновська (працювала вчителем в повіті з 1908 раку):
- Запам’ятався мені такий епізод. В 1910 році я на різдвяні канікули їзди­ла до Харкова. Довелось там на один день затри­матись, і додому вже їха­ла в день занять. Це було в той час серйозним пору­шенням трудової дисципліни. Раптом на пероні вокзалу побачила Колокольцова. Серце “зайшло у п’ятки”, хотіла тікати, але ноги наче до землі приро­сли. Однак Василь Григо­рович, побачивши мене, привітався і, проходячи мимо, тихо сказав: “Май­те на увазі! Я вас тут не бачив!”. І пішов. А я готова була кріль землю провалитись. Так стало соромно перед цією шано­ваною усіма людиною.
Із спогадів В. Н. Пономарьової (вчителька 1905 року, закінчила Вовчанську гімназію):
- Працювала я в шко­лі на хуторі. Кожного разу з трепетом чекала поя­ви Колокольцова, який особисто приймав іспити в учнів, і горе було тому вчителю або вчительці, вихованці яких виявляли не­тверді знання. Розлучався він з ними дуже швидко, незважаючи ні на які про­хання. Проте, якщо учні виявляли хороші знання, то вчителів обов’язково наго­роджував. Просто не лю­бив тих, хто не хотів і не міг працювати як нале­жить, з душею. Взагалі він був для нас, вчителів. як рідний батько.
З розповіді старого му­ляра колгоспу імені Куйбишева, який будував школу імені Чкалова (прі­звище невідоме):
- Будували ми цю школу в 1912 році. Колокольцов особисто контролював.
От господар був, так господар! Одного разу приїжджає до нас, а ми підлогу клали. Подивився, перевірив, що треба виправити, потім стан лаяти десятника, що не в строк виконуємо роботу: повинні ще вчора закінчи­ти з підлогою, а у нас ще два класи не зроблено. “Ви затримуєте введення школи в цьому році! А дітям вона вже давно ось як потрібна” - різонув він рукою по шиї... Десят­ник клявся і божився, що до завтрашнього ранку пі­длога буде зроблена. Ко-локольцов пообіцяв приїхати перевірити. А на прощання сказав: “Та попере­джаю: робіть якісно, по-господарськи, щоб свою роботу поважали!”.
Стали ми “гнати” під­логу. Зробили-таки до ра­нку. Дійсно, лише зійшли сонце, приїжджає Колокольцов. Пройшовся по кла­сах, подивився - повсю­ди є підлога. А потім прижмурив око, звертається до десятника: “А стружка де?” А ми стружки і об­різки всі під підлогу підмели - поспішали. Деся­тник туди-сюди: “Прибра­ли”, — говорить. А Колокольцов командує: “А-ну, зірви половицю!”. Зірвали, а там стружки, сміття, об­різки...
Всю підлогу примусив перестилати. Справжній був господар!
ТАК працював “госпо­дар». По-справжньому вимагав працювати й інших.
При його участі для забезпеченню земських шкіл вчителями Вовчанське земство відкрило вчи­тельську семінарію, куди приймали дітей 14-18 ро­ків, які складали вступні іспити. Приймали по двоє дітей з повіту з повним утриманням за рахунок земства. За 14 років її закінчило 193 чоловіки, в тому числі 50 дітей селян.
Рішенням Вовчанських дворянських зборів для увіковічення пам’яті поме­рлого генерал-майора Бекарюкова було створено грошовий фонд у розмірі 6000 крб. для стипендій студентам Вовчанського повіту. Сам Бекарюков до того побудував в Іванівці двокласне зразкове училище.
Свідченням турботи про вчителів був той факт, що Колокольцов у своєму ма­єтку у Верхній Писарівці створив літній будинок відпочинку для вчителів земських шкіл повіту, до вчителям поряд з безкоштовним відпочинком нада­валась можливість підви­щувати свою педагогічну майстерність. Запрошувались лектори, методисти. проводились педагогічні семінари.
...І на закінчення ще один штрих. Якось Колокольцов приїхав в Мартову, щоб знайти артіль, ,яка б узялася побудувати приміщення школи. Скли­кано було багато тесля­рів, столярів, мулярів, пі­чників. Василь Григорович познайомив робітни­ків з планом приміщення, умовами виконання будів­ництва і заявив: “А тепер йдіть гуртом, порадьтесь, скільки буде коштувати ваша робота. Школа має бути збудована до стро­ку!”. Другого дня прий­шла артіль і заявила Ко-локольцову свої умови і ціну. “Мабуть, йдіть, па­нове, по домах, ви школи не збудуєте, бо не зрозу­міли умов будівництва”. Артіль розійшлася. Селя­ни запросили за свою ро­боту у три рази меншу ціну, ніж за неї було аси­гновано за кошторисом.
Так він, ставився до праці. А тому у нього і вийшло - ДІЛО.

ЮВІЛЕЙ В.Г. КОЛОКОЛЬЦОВА В...…ПАРИЖЕВІ

Так, на жаль, ювілей цього видатного людини відзначався не в нас, а в Парижеві, серед емігрантських кіл. Що ж історія не завжди має логічний розвиток.
От як писала про це у вечорі газета «Останні новини», що видавалася в Парижеві:
«Вшановування, що недавно відбулося, 40-річчя земської діяльності В.Г. Колокольцова пройшло дуже урочисто і з великим підйомом. Великий зал у будинку Матюалите був повний.
Голова В. Маклаков у талановитій мові охарактеризував ювіляра як особистість, здатну захистити і зберегти свою індивідуальність, усупереч тиску чи зверху знизу – і як людини справи, «реалізатора», що вміла не тільки намічати плани, але і наполегливо і систематично проводити в життя.
И.П.Демидов дав загальну характеристику ролі земства в Росії, повідомив, ґрунтуючись на складеній до ювілею професорів В. Брунстом «Записки» – «Вовчанське повітове земство», надзвичайно цікаві зведення про обсяг і темп земської роботи у Вовчанськом повіті.
Е.П.Ковалевський, вітаючи ювіляра від імені академічної групи в Парижеві, підкреслив роль Вовчанського повіту в справі розвитку загального навчання в Росії, зразкова постановка народного утворення, керованого Колокольцовым, була прикладом для інших земств, більш відсталих, і показувала, чого можна досягти в цій області, при правильному розумінні справи й енергії.
Наступні оратори – сенатор В.Глинка, сенатор Г.Виттех, жінка лікар А.Гиппиус і інші далечіні яскраву картину різноманітної і всебічної діяльності Колокольцова і воістину дивних результатів їм досягнутих.
У заключному слові ювіляр знайшов похвали перебільшеними. Але для них було ясно, що перед ними винятковий по своїх заслугах суспільний діяч.
Збори закінчилися бурхливою овацією».

ОНУК В.Г.КОЛОКОЛЬЦОВА
Шляхом довгих пошуків вдалося все-таки знайти родичів В.Г.Колокольцова, в особі його онука Юрія. Ю. Колокольцов нині живе у Швейцарії, а до цього працював в авіапромисловості США й в ООН. Народився в 1918 році.
З ним зав'язалося жваве листування, що підтримується і зараз.

Категория: Известные земляки | Додав: volchansk (30-06-2006) | Автор: Игорь Захаров
Переглядів: 2477 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/4 |
Всего комментариев: 1
1 paris-35   (21-03-2008 15:33)
В списках лиц имеющих ГРАФСКИЙ титул Российской империи (до 1917 г.)не было Колокольцовых. Был барон Ф.М. Колокольцов (получил с потомством в 1801г.) в СПб. в начале XIX века.
У харьковских К. был брак с графиней Гендриковой, но титул не передается от жены к МУЖУ.
В опубликованных документах о тех кто крестил цесаревича Алексея Николаевича, тоже нет Колокольцова. Видимо, были кумовья по личной инициативе, как пишут целые десятки офицеров и пр. и пр.

Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Реєстрація | вхід ]
Категорії каталога
История--ххх [141]
Туризм [93]
Достопримечательности [70]
Творчество [39]
Инфо, цифры, факты [86]
справочники, информация
Известные земляки [24]
Волчанцы всех стран соединяйтесь! [18]
Прочее [33]
СОБЫТИЯ [5]
Официоз [55]
Информация официальных органов, пресс-релизы
WOLF-ZONA [3]
Верхний Салтов: Гений Места [72]
ОТДЫХ НА ПЕЧЕНЕЖСКОМ ВОДОХРАНИЛИЩЕ [112]
ИСТОРИЯ>>> [3]
Коммерция [4]
Реклама, прайсы, объявления
Міні-чат
Опитування
Как Вы нас нашли?

[ Результаты · Архив опросов ]

Всего ответов: 297
Друзі сайту

наша кнопка
Волчанск (Украина) - сайт земляков

Статистика

Онлайн всього: 1
Гості: 1
Користувачі: 0
Copyright "Bank e-Day" © 2018