Коммерция: Продам прибор нормализации артериального давления
Рекомендую отказаться от медикаментов! Продам прибор нормализации артериального давления.Уникальный прибор для тех кого беспокоит давление, обладает высокой терапевтической эффективностью и может быть использован в еще более широких масштабах в качестве нетравмирующего,не вызывающего каких-либо побочных осложнений немедикаментозного средства.Прибор номинировался на Нобелевскую премию в 2008г. тел. для справок: 050-779-14-42; 093-019-00-22 Читать далее...
Коли Віктор Будянський приїхав на один день в гості на батьківщину, у Вовчанськ, до діда теж Віктора Будянського і бабусі. Приємно, що Віктор на інтерв’ю погодився відразу, приїхав до редакції у супроводі свого батька Ігоря і , нині жителя Старого Осколу, і свого італійського колеги.
Наша бесіда тривала довго, була відвертою і щирою. Думаю, доля Віктора як спортсмена буде в багато чому повчальною для багатьох юних футболістів, які хочуть досяги чогось істотного в житті.
Сам він справив дуже приємне враження. Скромний, розсудливий, явно не зіпсований зірковою хворобою. А почалась бесіда з несподіваного для мене сюрпризу. Коли я його привітав з прибуттям, хоча і тимчасовим на рідну землю, Віктор подякував і зауважив:
--Так я , між іншим, вже давно перебуваю на рідній землі . Адже за запрошенням тренера збірної Росїї Гуса Хіддінка я тривалий час був на зборах збірної і навіть брав участь у відбіркових матчах у її складів з командами Андори і Хорватії. Хіба ви не бачили ці ігри по телевізору?
Довелось чесно зізнатись, що ігри бачив, а от на прізвища всіх гравців уваги не звернув. Звичайно, привітав Віктора з такою честю—виступати у складі збірної Росії в таких відповідальних матчах.
Виявляється, він таке право має—бо у нього російський паспорт, який він одержав одразу після того, як переїхав з батьком з Вовчанська до Старого Осколу. З цієї точки відліку і почалась наша розмова.
--У футбол я почав грати от таким,-- Віктор показує рукою трохи нижче столу.—А в п'ятнадцять років вже почав грати за дорослу команду «Факел». Через сім місяців мене запросили на перегляд до Москви, де з часом став грати в команді «Академіка».
--Чи запам’ятався той період?
--Звичайно. Саме в «Академіці» я одержав старт у великий футбол. Зрозумів, що таке професійне ставлення до футболу. Протягом двох років у нас часто проводились дворазові тренування, і ми були чудово підготовлені фізично. В багатому чому тому, нас з росіянином Зейтуллаєвим і українцем Коваленком потім до школи «Ювентусу» і взяли. Пам’ ятаю, коли приїхали на перегляд в «Юве», я міг два рази поспіль по 90 хвилин відіграти. І італійці були здивовані такою моєю підготовкою.
Взагалі, граючи і тренуючись в «Академіці» я зрозумів, що таке справжня самовіддача, без чого не можливо вижити у професійному футболі. 15-17 років –ключовий вік для переходу у великий футболу, і спасибі «Академіці», що допомогла мені його успішно пройти.
І якою же була та ситуація, яка відіграла вирішальну роль у твоєму потраплянні до еліти світового футболу—італійського «Ювентусу»?
- Одного разу «Академіка» приїхала на представницький турнір до Нанту. Суперники—«Аякс», «ПСЖ», «Баварія», «Ліверпуль»… От у півфіналі ми виграли в англічан 2:1. Переможний гол вдаром здалеку забив я. Мене і визнали кращим гравцем турніру.
Там були присутні селекціонери «Ювентуса», які після матчу запросили Зейтуллаєва, Коваленко і мене на перегляд в свою школу. Тривав він тижні три. Все це було для мене, звичайно, несподівано: займаючись в «Академіці», мріяв про вищу лігу чемпіонату Росії, а про клуби рівня «Юве» не було і думки. Тому, коли узяли, я був на сьомому небі від щастя. Потрапити у великий італійський клуб, за який «вболівав» з дитинства, - це ж треба!
-Так це була реальна дитяча мрія?
--Саме так. Коли почав грати в футбол, то як болільник вболівав за «Спартак» і «Ювентус», чому саме за них—зараз сказати не можу. Пам’ятаю, навіть завів спеціальний зошит, куди вирізав фото того ж Дель Пьєро. А потім все так сталось… ну—нереально…
--Чому ж, як виявилося цілком реально. З чим тебе і вітаю—адже дитяча мрія збулась. Якими ж були перші дні в «Ювентусі»?
- На перше ж тренування основного складу ми з хлопцями з'явилися озброєними до зубів - з фотоапаратами і блокнотами для автографів.
Знімок із Зіданом, який проводив в «Юве» останній рік, дотепер удома стоїть, Просили уділити нам увагу всіх -і Анчелотті, який тоді тренував команду, і Дель П'єро... Ніхто не відмовив. Я здивувався: по Росії-то було уявлення, що до зірок взагалі нереально підійти. А вони дуже простими людьми виявилися.
Для довідки: за інформацією, «Академіка» від переходу трьох своїх «зірочок» в «Юве» у програші не залишилася, ніби як отримавши від італійців десь по 200 тисяч доларів за кожного.
- І як же тебе там зустріли в цілому, чи не тиснули, як це буває, своїм авторитетом «футбольні зірки»?
- В школі «Ювентуса» є свій готель, і перший рік ми жили в тримісному номері. Граючи в примавері (тобто в дублі), прогресували: на наступний сезон нас вже розселили по одномісних номерах.
Третій рік в дублі приніс прорив. В лютому молодіжна команда «Ювентуса» виграла знаменитий міжнародний турнір у Віареджо -своєрідну «Лігу чемпіонів серед дублерів».
На фінал приїхали Марчелло Липнули і Лучано Моджі. І незабаром після тієї перемоги мене перевели в основний склад. Спочатку боявся, що з такими людьми тренуюся, але це швидко минуло. В «Ювентусе» всі гравці роблять так, що ти, дублер, відчуваєш себе одним з них. Спілкуються на рівних, нічим не дають зрозуміти, які вони зірки. Дель П'єро - це взагалі... номер один! І як професіонал, і як людина. Ідеал футбольний, справжній капітан. З молодими завжди із задоволенням спілкувався, якось запросив нас, чоловік сім, в ресторан. І на полі заспокоював, підбадьорював завжди. Потрапивши в «Реджіну» і вийшовши проти «Юве», я був щасливий отримати його футболку. Зараз два рази за сезон приїжджаю до Туріну, їду на базу -і з Дель П'єро обов'язково спілкуюся, і з іншими.
- Що-небудь здивувало на ювентусовських тренуваннях?
- Як всі зірки викладаються. По четвергах у них завжди товариська гра - або з командою з серії С2, або з дублем. Так всі зірки по максимуму грають! Не те щоб три забили - і катати м'яч час, що залишився. Якщо можуть забити 15 - так 15 і забивають.
--Останнім часом, у «Ювентуса» виникли серйозні проблеми. Чи відбилося це на тобі?
--Певним чином так. Спочатку мене віддали в оренду клубу «Ріджині», а потім і клубу «Асколі», де я зараз і граю. Правда, ще взимку мене хотіли забрати «Сампдорія» і «Торино», але оскільки «Ювентус», якому я належу, віддав мене в річну оренду, все залежало від «Асколі», який відпускати мене не захотів. Контракт з «Ювентусом!» у мене ще на два сезони. Далі видно буде.
Маленькиий відступ: на початку нинішнього сезону Будянській провів дуже добрий матч за «Асколі» проти «Мілану», і газета «Туттоспорт» оцінила росіянина цілим розсипом епітетів, серед яких виділявся вираз «маленький Недвед». Вони із знаменитим чехом дійсно зовні схожі…
- Це ви «а-ля Недвед зачіску» зробили? - запитав я Будянського.
- Ні, вона у мене така вже багато років! Але прізвисько таке за мною приклеїлося ще з «Юве» - журналісти постаралися. І пішло воно за мною і в «Реджіну», і в «Авелліно», і в «Асколі»...
- Сам Недвед як на нього реагував?
- Була одна ситуація. На тренуванні «Ювентуса» б'ю по воротах, забиваю красивий гол. Всі хлопці починають кричати: «Ось справжній Недвед». І тут сам Павло забиває ще більш красиво. І говорить: «Ні. Я –справжній Недвед!»
- Вільний час як проводите?
- У вихідні до Рима їжджу, де вже багато улюблених місць. Тут-то робити особливо нічого. Але, як не дивно, до Ватикану ще жодного разу не добрався. Наступного разу обов'язково побуваю там з батьками.
- Дівчата постійної поки немає?
Будянській хитро посміхнувся: «Постійної - ні».
З ким з відомих російських або українських футболістів там зустрічались?
З Каладзе, наприклад. Одного разу футболками з ним помінявся, а ще раз сиділи з агентом в міланському ресторані, і Каха туди прийшов. Поговорили. Дуже добра людина, позитив від нього йде. Здається, тут, в Італії, всі справжні зірки такі. Грали якось «Мілан» з «Ювентусом», я в запасі був. І до Шевченко підходжу, вітаюся по-російськи. Він здивувався, запитав звідки я. Розказав і запитав, чи можна буде отримати його футболку. «Після гри - без проблем». Так в колекції ще один цінний екземпляр з'явився.
Можна тебе вже назвати гравцем , що до кінця склався?
Ні, звичайно. Треба рости і працювати. Приклади на зразок Дель П'єро і Недведа, які «вмирають» на кожному тренуванні, , не дадуть мені заспокоюватися.
-Це , дуже важко, певно,?
А що в цьому такого - мені ж просто подобалося! Мені взагалі футбол дуже подобається. Грати, тренуватися - все в радість. Деякі сприймають його як роботу. А я – як задоволення. За яке ще й гроші платять!
А таке поняття як порушення режиму у вас там існує?
Ні. Кожний гравець розуміє, що він потрапив до професійної команди, де з ним ніхто не буде возитися, умовляти, тому ніхто не порушує встановлених правил.
А як італійські вболівальники то тебе ставляться. Які вони взагалі?
- Це чудові люди, дуже віддані футболу. Наприклад після кожної гри футболки, труси просять. А автографи взагалі річ звичайна. На них всі знайомі претендують - і в ресторані поряд з моїм будинком, куди я регулярно їсти ходжу, і в багатьох інших місцях.... В цій країні всі схиблені на футболі! А до футболістів завжди ставляться з повагою, віддано і доброзичливо.
- Якщо не секрет, на останньому чемпіонаті світу за кого вболівав?
- Скажу відверто,, в чвертьфіналі Італія - Україна вболівав за українців - по-перше, я там народився і родичі там живуть, а по-друге, вони були слабкішими. Але коли Італія виграла, в матчах, що залишилися, переживав за неї. І дуже радів.
--А як взагалі оцінюєш український футбол, нашу збірну?
--На жаль, особливо часу спостерігати за всім українським футболом немає. А от збірну бачив неодноразово. Непогана команда, індивідуально сильні гравці. Тільки от, мабуть, ім не вистачає повної самовіддачі, наполегливості, динамізму в грі. А так—перспективі є.
--Так що зіграв би і за збірну Україну?
--Вважав би за честь. Але, на жаль, життя склалося інакше . В усякому разі щиро побажаю українським футболістам успіхів.
--А що можеш побажати молодим гравцям?
--Буди до кінця відданими футболу. Ставити перед собою велику мету. І наполегливо працювати над втіленням її в життя.
-Що ж, успіхів і вдачі тобі.
--Дякую. Привіт всім вовчанським болільникам і футболістам.
Бесіду вів І.ЗАХАРОВ
ПІСЛЯМОВА: Свого часу, коли самому довелося грати у футбол , спілкувався і як журналіст брав інтерв’ю у таких відомих футболістів, як Воронін, Численко, Стрельцов, Блохін, Банніков, Сабо, Біба, Мунтян, Оніщенко. Всі вони були яскравими особистостями в футболі. По різному склалося їх життя, по –різному вони оцінювали саму гру. Але в одному вони були єдині. Дорога до великого футболу( та й не тільки до нього) підкоряється лише тим, хто навіть маючи певний талант, працює над удосконаленням своєї майстерності до сьомого поту, хто по-справжньому живе футболом, улюбленою справою. Віктор Будянський теж з числа таких людей. То ж хай йому щастить!
