Туди мої очі, туди моя думка, 
Де ти живеш, Галю, сердешна голубка;
Од раннього ранку до пізньої ночі 
Я плачу без тебе і виплакав очі;
А ти мого горя не чуєш, не знаєш. 
О, як болить серце, як тебе згадаєш! 
Дарма топлю очі далеко за гори:
Я Галі не бачу. Зате ж люте горе,
Мов тая гадюка, коло серця в'ється;
О, як йому тяжко, о, як воно б'ється! 
Дарма топлю очі в крайнебо блакитне:
Для всіх воно ясне, ласкаве, привітне, 
По ньому так пишно місяць ясний ходе, 
І тисяча тисяч зірок за ним броде;
Від його ж на мене недолею віє;
Як гляну в крайнебо, серденько заниє, 
Останнюю радість од серця одгоне, 
Тумане очиці, душу горем томе;
Бо там за горою, де зіронька сяє, 
Там, там моя мила голубка витає, 
Закрилась від мене і небом, й горами, 
А я тут зостався з горем та сльозами. 
Туди ж мої очі, туди моя думка, 
Де ти живеш, Галю, сердешна голубка!
 

ІВАН КУЧЕРЯВИЙ
1.
У неділеньку раненько,
Рано до схід сонця, 
Ой журилася Грициха,
Сівши у віконця,
 І смутними оченьками
За Самар гляділа,
У те поле безконечне,
Де Савур-Могила.
З того краю далекого
Сина сподівалась, 
Не раз, не два, його ждучи,
Слізьми умивалась. 
Давно пішов з козаками
У степ на татарів;
І немає об них вісті,
Мов у воду впали. 
Полетіли на врагових
Сизими орлами. 
Не дай, Боже, на чужині
Лягти головами.
2
Не сон схилив головоньку
На білії руки;
Ой упала, схилилася
Од тяжкої муки.
Ой згадавши вона сина,
Мужика згадала;
Серце кров'ю облилося,
Вона плакать стала.
Не год же він у неволі
У польській Вкраїні;
Ще попався вражим ляхам
При лихій годині, 
У ту пору, в ту годину,
Як Буш руйнували;
Відтіль взяли сердешного
З грізними синами. Ллються сльози з очей смутних,
Як дощик той з хмари;
Лились довго, виливались, 
Потім перестали!
У польській Вкраїні;
Ще попався вражим ляхам
При лихій годині, У ту пору, в ту годину,
Як Буш руйнували;
Відтіль взяли сердешного
З грізними синами. Ллються сльози з очей смутних,
Як дощик той з хмари;
Лились довго, виливались,
Потім перестали
З
Не вій, вітре, не вій, буйний,
На самарські лози, 
Лучше повій на Грициху,
Та звій з очей сльози, — 
Та звій в Самар, нехай плинуть
В море за водою, 
Щоб сліз дарма не тратила
Вона за дочкою.
Одпустила її з братом
В далеку дорогу,
Аж на Донець в Святі Гори. Помолитись Богу; 
1 жде її, не діждеться,
 А матері мука; 
Чи хто стукне, чи хто грякне, 
Так серце й застука.
«О, крий Боже, голубоньку
В дорозі від лиха...»
Та й здихнула тяжко, важко 
По дочці Грициха; 
Бо скучно їй, одна дома, 
Ні з ким розмовляти, 
I нікому старесенькій
 Порадоньку дати.
4.
Не все гудуть буйні вітри,
Не все стогне море;
От так в серці після лиха
Не вік живе горе. 
Настає свята година,
Та свята минута:
В тую пору не наляже
На серденько смута,
 І на душі тихо стане,
Як там під зірками;
Тоді, тоді невідоме
Щось робиться з нами! 
Душа, очі, наше серце
Так і льнуть до неба;
Тоді чоловік спізнає,
Що молиться треба!
 Довго, довго у віконця
 Грициха сиділа;
Потім встала, до образів
Свічки посвітила, 
Перед іконами святими
Вона ниць упала;
За мужика і за дітей
Молитися стала. 
Її печаль і молитва
Богом прийнялася;
Бо там, в степу, за Самар'ю,
Кура піднялася.