Питання про сиріт і напівсиріт важливе як у минулому, так і в теперішньому часі. На початку 20 століття про долю дітей сиріт виявляли турботу і у Вовчанському повіті. Використовуючи статті минулих літ, автор спробував показати, яким був один з притулків в одному з сіл нашого району в 1913 році.
Дитячий притулок імені пані Єлізавети Павлівни Ребіндер яка була його піклувальницею, розміщувався у Верхній Писарівці Вовчанського повіту Харківської губернії. Верхня Писарівка в 1913 році була своєрідним селищем.
Уздовж нього тягнулася вулиця, де з одного боку проходила біла стіна панської садиби, з іншого знаходилася камяна церква, велика каплиця і двокласне училище. В самому кінці вулиш розміщувався дитячий притулок.
Будівля притулкутулку була великих розмірів. При вході гості потрапляли у вестибюль, праворуч знаходився дортуар – місце, де спали вихованці, а ліворуч – рекреаційний зал.
Всього в притулку було 150 дітей з Вовчанського повіту. Всі діти одягалися в рожеві однокольорові костюми, хлопчики були коротко підстрижені, а дівчатка носили акуратні зачіски.
В їдальні було чисто і затишно. Перед обідом і взагалі будь-яким прийманням їжі. виконувалася молитва. Молитви здійснювалися вісім разів на день.(!)
Характеризуючи учбово-виховну роботу, слід зазначити, що вона проводилася з дітьми різного віку. Так, дітям до 3-й років давався мінімум знань про природу і проводилася навчання по розвитку мови.
Всі приютські діти проходили шкільний курс, відвідуючи місцеве двокласне училище. Вони складали в цій школі основний контингент учнів. Окрім цього хлопчики практикувалися по п'ять днів на тиждень в майстерних, де навчалися чоботарському ремеслу.
В газетах того часу так описується майстерня: за довгим столом сидять вихованці в повній чоботарській амуніції. Вони вже освоїли основні прийоми чоботарської роботи, вправно просмикують дратву в шило, зачищають скельцем підошву, забивають цвяхи, а деякі навіть шиють самостійно взуття. Всі вихованці ходять у взутті, зшитому в притулку. Бувала робота і на сторону.
Дівчатка займалися рукоділлям. Працювали вони на швейних машинах, виготовляли, як правило, білизну і верхні плаття. Також в'язали мережива, доріжки, виготовляли більш тонкі речі. На панчішній машині працювали найдосвідченіші працівники, це вважалося найвідповідальнішою роботою. Щодня виготовлялося три пари виробів. Всі вихованці носили шкарпетки, виготовлені на власному виробництві. Надлишок також продавався. Швейна справа було головною статтею доходів в притулку
В приміщеннях підтримувалася зразкова чистота, на стінах висіли портрети царюючих персон і ікони.
В притулку було також присадибне господарство - 19 десятин землі. З десятини зайнято під садом і городом, 4 десятини під польовим господарством, 2 десятини садиба. 4 десятини луків, інше- під лісом.
Влітку на присадибному господарстві працювали діти. Приютські діти це діти селян і їх залучали до селянського життя, знайомили з польовим господарством, садовою і польовою культурою.

Вчили догляду за домашніми тваринами, птахом. Господарство повністю задовольняло потреби в продуктах Скотний двір був представлений коровами телятами, був пташник, двое коней. Польове господарство чотирипільне, надлишки продавалися і гроші надходили тільки в притулок.
Також існувала пекарня, де і працювали вихованці, хліб випікався відмінної якості.
Як вже згадувалося, всі приютські діти проходили шкільний курс, вони відвідували місцеве двокласне училище.

Виховна система була дуже сувора і без тілесних покарань. Не було приниження дитячої психіки, порядок підтримувався шляхом авторитету. Бешкетувати вихованцям було просто ніколи. Взимку катання на ковзанах, влітку -робота в полі, в години дозвілля проводилась підготовка до літературно – музичних композицій. Для виконання домашніх завдань існувала спеціальна кімната.
Керівництво турбувалося і про подальшу долю своїх вихованців. Після закінчення притулку, хлопчиків пристроювали в економії, дівчаток в добрі будинки як прислугу. Ті, хто виявили тягу до знань, йшли вчитися далі, так два вихованці вчилися у Вовчанському реальному училищі, одна дівчинка поступила в гімназію, два хлопчики вчилися в ремісничому училищі, один закінчив школу садівництва.
При прийомі на роботу вчителя - вихователя, вимагалося мати освіту 4-х класної гімназії, а зарплата обіцялася в 20 –30 рублів і. звичайно ж, при готовій квартирі і столі. Для прикладу: обід в Києві в цьому ж 1913 році коштував 20- 30 копійок (це найдешевший), квиток Харків - Київ (третій клас): 6 рублів 20 коп., пуд пшениці по Харківських станціях 1 рубль 20 копійок (найдорожчий сорт)
Тобто, ще тоді, в далекому 1913 році були люди, які виявляли турботу про нещасних дітей, допомагали стати людиною і соціально адаптуватися до складного життя.

Фото 1813 року з –журналу «Волчанский Земский листок»