|
Під впливом революційних настроїв пролетаріата весною 1903 року почався селянський рух в Харківській губернії. Розповсюдженими формами селянського руху в перший період були спалення поміщицьких угідь, посівів, рубання лісу. Поступово ці форми селянського бунуту доповнились більш наступальними, революційними. Вже в травні в Харківській губернії розпочинається розгром поміщицьких маєтків. Особливо посилився селянський рух влітку і восени 1905 року. Підпалення поміщицьких маєтків, захоплення земель і сільськогосподарської продукції охопило більшу частину повітів. У Вовчанському і Ізюмському влітку було зруйновано і спалено 24 поміщицьких будівлі. У ніч на 17 листопада у Шипуватській волості спалено скирти соломи в маєтку землевласника Макєєва, клуню з кормом для худоби у землевласника Гогіна і скирти хліба в маєтку князя Вадбольського. 22 листопада частина селян слободи Старий Салтів з'явилася до маєтку купця Стрекалова з вимогою зменшити плату за помол зерна на його водяному млині. Стрекалов відмовився підкоритись цій вимозі. У той же вечір млин і всі будівлі були спалені, худоба і більшість зерна вивезена. На слідуючий день, 23 листопада, вранці селяни спалили садибу купця О. Кир'янова. 1 грудня знищено майно і вивезено частину хліба з садиби землевласника Шишкіна в селі Шиловка Шипуватської волості. Підпалення будівель було попереджено приїздом взводу драгунів. Налякані поміщики, втікали до Харкова і повітових міст, вмовляючи місцеву владу вжити суворих заходів до повсталих селян. Для подавлення селянського руху уряд послав війська і вживав заходів, що були в його розпорядженні. В села губернії для охорони поміщицьких садиб направлялись піхотні взводи, козачі сотні. Однак це не зупиняло росту селянського руху. У Харківському обласному державному архіві збереглося немало документів, які свідчать про революційний рух селян. Серед них протокол пристава 2-го стану Вовчанського повіту про рішення селян села Рогозянка Шипуватської волості не допускати арештів селян за виступи. У ньому говориться: «...При опиті 30 грудня 1905 року в селі Рогозянці Шипуватської волості у справі про розгромлення маєтку землевласника Івана Пилиповича Гаупфауф 19 і 22 листопада того ж року дізнався від місцевого сільського старости Сергія Федоровича Жегусь, що він з іншими своїми спільниками при діяльній і настійній участі селян села Рогозянки Івана Терентьєва Руденко і Юхима Герасимова Кизима склали 23 грудня 1905 року громадський вирок не допускати поліцію забирати і арештовувати їх селян у справі аграрних безладь, вимагаючи при цьому опит робити на місці в їх присутності, інакше не допустять до опиту і розшуків...» Хвиля селянського руху в 1906 році була навіть вищою, ніж в 1905 році. В першу половину 1906 року селянський рух охопив 215 повітів, тобто половину всієї Росії і набирав найрізноманітніших форм.
Селяни частіше вступають в бій з царськими військами, рішуче захоплюють поміщицьку землю, їх рух набирає бойового характеру.
Широко розповсюдились на Україні, зокрема в Харківській губернії, страйки сільськогосподарських робітників: напівбатраків, батраків і поденщиків. Вони вимагали збільшення заробітної плати, поліпшення харчування, відміни штрафів, зменшення тривалості робочого дня і т. п. Як правило, такі страйки носили економічний характер і були погано організовані.
Про впертість селянського руху в губернії свідчила велика кількість повторних виступів. Весною і влітку 1906 року приблизно в кожному десятому поселенні відбувались повторні виступи.
Все ж на кінець 1907 року селянський рух в Харківській губернії, як і по всій Росії, стихає.
| 
