Меню сайта
Форма вхіда
Пошук
ТОП матеріалів
Найпопулярніші
Найкоментованіші
Найкращі
Найновіші
Рекомендуємо прочитати
Коммерция: Продам прибор нормализации артериального давления
Рекомендую отказаться от медикаментов! Продам прибор нормализации артериального давления.Уникальный прибор для тех кого беспокоит давление, обладает высокой терапевтической эффективностью и может быть использован в еще более широких масштабах в качестве нетравмирующего,не вызывающего каких-либо побочных осложнений немедикаментозного средства.Прибор номинировался на Нобелевскую премию в 2008г.
тел. для справок: 050-779-14-42; 093-019-00-22 Читать далее...

Коммерция: Здоровье без врачей
История--ххх: Історична довідка про створення Вовчанського районного суду
ВОВЧ@НСЬК Ср, 23-01-2019, 15:07
Вітаю Вас Гость | RSS
Кто автор?  
 Публикации
Головна » Статті » История--ххх

Національне питання в ідеології селянського руху в Харківській губернії (1917 – 1921 рр.)
На основі ґрунтовного аналізу літературних джерел, в тому числі й унікальних, подано аналіз спроб аграрного населення Харківської губернії вирішити національне питання під час Української революції 1917-1921 рр. Висвітлено вплив національного чинника на ідеологію селянського руху в регіоні, розкриті регіональні особливості вирішення національного питання місцевим селянством. Показано, що частина селянства губернії співпрацювала з УКП (б), але поряд співіснували й дві інші течії селянського руху – “уенерівське” й махновське повстанство, які мали власні суспільні уподобання. Неодностайнісь селянства у поглядах на вирішення національного питання призвела до загострення етнічних протиріч, ескалації збройного конфлікту в регіоні й ослаблення організаційної єдності селянського руху в Харківській губернії.

Важливою складовою історичних досліджень, присвячених добі Української революції 1917 - 1921 рр., є визначення рівня усвідомлення українським селянством належності до окремої нації. Вивчення ставлення сільського населення до ідеї української державності є необхідним для розуміння справжніх причин поразки українського національно-визвольного руху під час громадянської війни 1918-1921 рр..

В існуючій історичній літературі можна умовно виділити декілька точок зору на дану проблему. Як серед вітчизняних, так і серед закордонних науковців є прихильники твердження про поразку національно-визвольних змагань внаслідок низького рівня національної свідомості українського селянства. На пріоритет соціально-економічної складової над національно-політичною в ідеології селянського руху в Україні вказують історики О.П.Реєнт і В.І. Семененко [1, с. 78; 2, с. 118, 127 ]. П.П.Захарченко зазначає, що “архаїчний менталітет українського селянина заважав політичній консолідації на засадах національно-державних” [3,с. 33 ]. Джон Решетар, професор Гарвардського українського дослідницького інституту, прийшов до висновку, що головною причиною поразки спроб відновити українську державність у 1917 – 1920 рр. була “національна несвідомість” українського селянства [4,р.319-320]. Російський історик В.Є.Шамбаров стверджує, що суспільним ідеалом українського селянства було знищення будь-якого державного устрою [5, с. 359 ].

Водночас ряд істориків захищає тезу про здатність сільського населення України до часткової або повної національної самоідентифікації. Зокрема доктор Джеймс Мейс з Гарвардського українського дослідницького інституту, торкаючись аграрного питання у своїй монографії “Комунізм і дилеми національного визволення. Національний комунізм в радянській Україні 1918 – 1933”, доводить, що українське селянство сприймало політику воєнного комунізму як утиск не лише власних економічних, а й національних прав внаслідок діяльності російських продзагонів [6, р.65- 66 ]. Однозначно як український національно-визвольний рух, що бажав втілити в життя власну модель державності, трактує селянський повстанський рух в Україні професор Ієльського університету Андреа Граціозі [7, р.83 ]. Серед вітчизняних дослідників подібних поглядів дотримуються Р.Коваль і В.М.Чоп [8 ; 9 ]. Однак якщо Р.Коваль, характеризуючи селянський повстанський рух на Правобережній Україні як національно-визвольний, звинувачує махновщину в українофобстві [ 8, с. 18, 168 ], то В.М. Чоп вбачає в махновському русі альтернативний варіант української державності, особливу форму суспільного устрою, що випливав сутністю своїх традицій з козацької епохи [9, с. 15].

На наш погляд, подібна розбіжність в оцінці значення національного чинника в ідеології українського селянського руху викликана нерівномірним розвитком регіональних досліджень з даної проблеми. З'ясовуючи ставлення селянства до ідеї відновлення української державності, науковці, головним чином, звертали увагу на регіони, що стали центрами могутніх селянських повстанських рухів. Так, передусім у поле зору вчених потрапили Катеринославська та Таврійська губернії, що протягом 1918 – 1920 рр. перебували під контролем революційної повстанської армії України (махновців) [4; 5; 6; 7; 8; 9], Звенигородський і Таращанський повіти Київської губернії – епіцентр антигетьманського повстання місцевих загонів вільного козацтва у 1918 р. [ 3 ], Холодний Яр – район на території Чигиринського повіту Кременчуцької губернії, де до кінця 1922 р. тривав антибільшовицький селянський повстанський рух [ 8 ]. Проте створення цілісної картини феномену національного відродження в середовищі сільського населення України можливе лише за умов комплексного вивчення цього явища. Тобто дослідження регіонів, яким раніше при вивченні даного питання надавалася недостатня увага. Зокрема це стосується й Харківщини.

У пропонованій статті ставиться мета проаналізувати етнічний склад сільського населення Харківської губернії, визначити міру впливу національного чинника на суспільно-політичні погляди селянства в регіоні, розкрити регіональні особливості вирішення національного питання місцевим селянством. В науковій літературі висвітлення даного аспекту історії селянського руху в Харківської губернії є фрагментарним, тому до джерельної бази статті було залучено матеріали Державного архіву Харківської області, що раніше не були введені до наукового обігу. Методологічною основою дослідження стало застосування порівняльно-історичного, проблемно-хронологічного, культурно-історичного та соціологічного методів при дотриманні принципів об'єктивності та історизму.

Як свідчать джерела, на час Української революції 1917- 1921 рр. селянство складало 84% населення Харківської губернії [10, с. 123 ]. Етнічний склад сільського населення Харківщини був представлений переважно росіянами й українцями [ 11, с. 86 ], останні становили понад 80% селянства губернії [11, с. 83 ]. Потрібно відзначити, що Харківщина посідала перше місце серед дев'яти губерній України за кількістю росіян в складі сільського населення [11,с.86,92].

Лютнева революція 1917 р. стала початком національного відродження в селянському середовищі Харківської губернії. Поряд з соціально-економічними вимогами селянство висунуло й національно – культурні. Так, наприклад, 22 травня 1917 р. з'їзд селянських депутатів Ізюмського повіту ухвалив наказ про викладання українською мовою в школах Ізюмського повіту [12, с. 13].

31 липня 1917 р. Харківська губернська Рада селянських депутатів ухвалила рішення про ведення офіційного діловодства українською мовою [12, с. 14].
Протягом літа 1917 р. в Харківській губернії відбувається активний процес створення товариств “Просвіта”. Осередки “Просвіти” було засновано в селах Харківського, Вовчанського, Сумського, Ізюмського, Старобільського, Валківського повітів [13, с. 33-37].

Однак брак коштів, українських підручників і педагогічних кадрів значно сповільнював процес українізації освіти і громадського життя селянства Харківщини. Так, наприклад, у квітні 1917 р. Харківське повітове земство дало згоду на українізацію шкіл, але виявилося, що з 300 сільських учителів українською мовою бездоганно володіли 10 чоловік [10, с. 133]. Подібна проблема мала місце й в інших повітах, зокрема у вересні 1917 р. на з'їзді вчителів Валківського повіту було констатовано, що до викладання українською мовою підготовлена незначна частина народних училищ [10, с.132].
Джерела свідчать, що сільське населення Харківської губернії розуміло: його економічні, політичні і національно-культурні права може захистити лише власна держава. Селянство Харківщини позитивно оцінило зміст проголошених Українською Центральною Радою І і ІІ Універсалів [13,с.33-34].

У селах губернії відбувалися мітинги, на яких ухвалювалися резолюції про підтримку державницьких ініціатив Української Центральної Ради і Генерального Секретаріату [13, с. 33-34].

Переломний момент у ставленні сільського населення Харківської губернії до внутрішньої політики УЦР відбувся після проголошення ІІІ Універсалу. Якщо 1 листопада 1917 р. на губернській нараді представників місцевих Рад селянських депутатів було ухвалено резолюцію, що вимагала визнання влади УЦР в Україні, то 6-7 грудня 1917 р. на V з'їзді губернської ради селянських депутатів політика УЦР зазнала гострої критики [14, с.115, 141]. В Харківській губернії, де 50% селянських дворів мали не більше трьох десятин землі [15, с.19], значна частина хліборобського населення пов'язувала поліпшення власного добробуту лише з негайним зрівняльним розподілом поміщицьких земель. Але, згідно з ІІІ Універсалом, УЦР залишала остаточне вирішення земельного питання Українським Установчим Зборам. Ситуація в регіоні ще більш ускладнилася після скасування 18 січня 1918 р. УЦР права приватної власності на землю. 80 тисяч господарств в губернії належали селянам, що вийшли з общини і працювали на хуторах і відрубах[16, с. 11]. Їхня діяльність була спрямована на ведення ринкового господарства, і збереження права приватної власності на землю мало для “столипінців” першочергове значення. Перетворення економічного договору з Німеччиною та Австро-Угорщиною на головний компонент внутрішньоекономічного курсу УНР, а згодом Гетьманської держави сприяло остаточній втраті авторитету української влади серед значної частини хліборобського населення в регіоні [10, с. 151, 160].Свідченням цього стали події червня 1918 року, коли повстанський загін з Харківської губернії здійснив рейд в Київську губернію, щоб надати збройну допомогу антигетьманському повстанню загонів вільного козацтва Звенигородського і Таращанського повітів [17, с.5].

Однак потрібно відзначити, що аграрна політика Центральної Ради і уряду гетьмана П.П.Скоропадського скомпрометувала перед хліборобським населенням Харківщини саме ці політичні сили, а не ідею української державності. В умовах громадянської війни і відсутності єдності українського національно-визвольного руху селянству Харківської губернії довелося сприяти процесу українізації освіти і вести власні, часто інтуїтивні пошуки державницького ідеалу.

Так, 25 - 26 лютого 1918 р. майже у всіх школах Богодухівського повіту були проведені читання, присвячені пам'яті Т.Г.Шевченка [13, с. 35 ]. Серед населення продовжували активно працювати “Просвіти”, здійснюючи бібліотечну, лекційну та драматичну форму культосвітроботи [ 13, с. 37].

Під час окупації Харківської губернії збройними силами Півдня Росії під командуванням генерала О.П.Кутєпова (червень-грудень 1919 р.) всі українські школи були переведені на російську мову викладання, тому навчальний процес в сільських початкових школах майже припинився [10, с.175 ]. Після звільнення Харківщини від добровольчої армії в краї було продовжено боротьбу за українізацію сільської освіти.

Як свідчать архівні документи, обговорення мовного питання набуло особливої гостроти під час проведення організованих радянською владою селянських безпартійних конференцій у повітах Харківської губернії на початку 1920 р. 3-6 лютого 1920 р. Богодухівською повітовою безпартійною селянською конференцією було прийнято резолюцію по народній освіті, в якій зазначалося: “Приймаючи до уваги, що український народ, щедро обдарований самою природою, цілими віками не мав своєї рідної школи, (...) проводилась дика і жорстока русифікація всього культурного життя, аби краще панувати над ним, Богодухівська повітова безпартійна конференція визнає необхідним і справедливим в ділі народної освіти розвивати українську духовну культуру тільки на рідній материнській мові. (...) Відділу народної освіти подбати про українські підручники, а також і про те, аби учителі дійсно проводили навчання рідною мовою” [ 18 ]. Під час роботи безпартійної селянської конференції Куп’янського повіту було запропоновано резолюцію, в якій вимагалося вживання української мови в офіційному діловодстві, навчанні і “ поступової українізації церкви” [19, с.175].

Особливо бурхливі дискусії навколо мовного питання відбулися під час засідань безпартійної селянської конференції Харківського повіту.

Асиміляційний вплив зрусифікованого Харкова і присутність 19% етнічних росіян серед сільського населення повіту (найвищий показник серед повітів губернії) зумовили суперечку між російськомовною і україномовною групами делегатів щодо мовного регламенту виступів. Внаслідок тиску з боку російськомовних делегатів гостям конференції – О.Я.Шумському і Д.З. Мануїльському довелось відмовитись від наміру звернутися до селян українською мовою [20]. Однак україномовній групі делегатів вдалося надіслати офіційне привітання українською мовою від президії селянської конференції Жіночій робітничій конференції, що одночасно працювала в Харкові [21], і провести свою резолюцію по народній освіті [ 22 ].

В архівних матеріалах також зафіксовано факти, що свідчать про уважне ставлення селянства Харківської губернії до національної належності представників виконавчої влади на місцях.

Так, наприклад, 6-7 лютого 1920 р. під час роботи безпартійної селянської конференції Зміївського повіту більш ніж 200 делегатів вітали оплесками виступи своїх земляків, котрі рішуче виступили проти введення в регіоні хлібної монополії, як специфічно російського явища, заявивши: “Ми, українці, багаті і не бути в Україні монополії” [23]. Напруженість в сферу міжнаціональних стосунків у регіоні внесла також діяльність російських продзагонів. Одним з свідчень є телеграма завідуючого райконторою Шиповитської волості Гаврилова голові продовольчого комітету Вовчанського повіту Родовичу, в якій змальовуються труднощі роботи продзагонів серед українського селянства: “ (...) А червоноармійці з хохлами ніяк не можуть домовитися. Коли були серед кацапів, можна було працювати й одному.(...) Не можу працювати, але спробую випередити усіх” [24].
Кризовий період переживали також і україно-єврейські стосунки. Від пильної уваги селян було неможливо приховати значну частку єврейських прізвищ серед керівництва надзвичайних більшовицьких продовольчих органів і особового складу надзвичайних комісій, що розгорнули в губернії широкомасштабну кампанію реквізицій і терору. Тому стає зрозумілим, чому найчисленніша безпартійна селянська конференція Старобільського повіту (700 делегатів) відбувалася в атмосфері сильного антисемітизму [25]. Присутній 5 лютого 1920 р. на конференції уповноважений Харківського губернського революційного комітету відзначав, що делегати заперечували будь-які аргументи на захист євреїв і стверджували, що “євреї захопили владу” [ 25].

Невдоволення місцевого селянства національною політикою державних органів влади знайшло своє відображення у відповідних резолюціях повітових селянських безпартійних конференцій. Зокрема частина місцевого селянства симпатизувала Українській Комуністичній партії (боротьбистів), сподіваючись на її захист від безконтрольної більшовицької експлуатації економічних ресурсів регіону. Тому 7 лютого 1920 р. делегати Валківської повітової безпартійної селянської конференції обрали в президію одного комуніста-більшовика і двох боротьбистів [26]. Делегати вимагали створення незалежних від керівництва РРФСР українських органів виконавчої влади і господарчих структур [27]. Ще більш категоричною була резолюція Богодухівської повітової безпартійної селянської конференції від 6 лютого 1920 р: “ Україна повинна бути окремим народно господарчим організмом і мати власний Український правлячий центр, що буде підпорядкований лише ІІІ Комуністичному Інтернаціоналу і єдиній Українській Комуністичній партії” [28]. Додамо, що кандидатами на IV губернський з'їзд Рад від Богодухівської конференції було висунуто два чоловіка: безпартійний і член УКП (боротьбистів) [29]. Майже одночасно Куп’янська повітова безпартійна селянська конференція обговорювала пропозицію визнати рівноправний федеративний зв'язок України і Росії [19, с.175].

Поряд з легальними формами виявлення свого ставлення до ідеї української державності селянство Харківської губернії демонструвало й збройні нелегальні. В Старобільському, Зміївському, Ізюмському, Куп’янському повітах місцеве селянство активно підтримувало повстанські загони Г.Савонова, Каменєва, Сироватського, Колісниченка, що сповідували ідеологію махновського руху [ 30, с.29 ]. Значна частина селянства південно-східних повітів Харківщини позитивно сприйняла концепцію махновського “вільного радянського ладу” – системи влади, що своєю структурою нагадувала інститути і форми управління козацьких часів [ 31, с.39-46 ]. Так, наприклад, агентура більшовиків протягом 1920 р. повідомляла про ефективну роботу селянських органів місцевого самоврядування у Старобільському повіті, створених за зразком махновських “вільних рад”[ 31,с.44-45 ]. Першоджерела свідчать, що на початку 1920 р. в південно – східних повітах Харківської губернії махновцями інтенсивно велася нелегальна агітаційна робота [ 32, с.154 ]. Саме в цей час махновці у своїй пресі надають національному питанню особливої ваги, закликаючи до “звільнення рідної України від росіян”[30,с.24 ]. Махновці характеризують більшовиків як людей, “що прийшли з Великоросії”, а тому чужих українському народові і закликають скинути “владу московських насильників” [30, с. 24 ].

Паралельно в краї діяли селянські повстанські загони, що використовували як ідеологічну основу лозунги відновлення УНР. Зокрема у Валківському повіті значну підтримку місцевого населення мали повстанські загони отаманів Білецького, Шатровки, Циглера, Перлика [ 33, с. 22 ]. Одним з найяскравіших проявів національної свідомості хліборобського населення Харківщини стало селянське повстання, що наприкінці квітня – на початку травня 1920 р. охопило Валківський, Зміївський, Богодухівський і Харківський повіти. Центр виступу знаходився у Валківському повіті, в селах Високопілля і Ков’яги. Повстанський штаб почав формування “Українського народного уряду” і висунув ультиматум Раднаркому, в якому вимагалося припинити воєнно-комуністичні заходи, віддати землю селянам і надати незалежність Україні [33, с. 22 ].

Подібні вимоги селянство Харківщини висувало й у 1921 р. Так, наприклад, в березні 1921 р. делегати селянської конференції Куп’янського повіту прийняли резолюцію, в котрій наголошувалося на необхідності негайного припинення громадянської війни, скасування державної монополії на реалізацію продуктів сільського господарства, визнання України незалежною народною республікою [34, с. 164 ].

Таким чином, ми приходимо до висновку про те, що протягом періоду Української революції 1917 – 1921 рр. національне питання мало помітний вплив на ідеологію селянського руху в Харківській губернії. Місцеве селянство, переважну більшість якого становили українці, надавало значну увагу вирішенню питання українізації освіти і роботи громадських установ.

Суспільним ідеалом селянського руху в регіоні була незалежна українська держава, що мала надати основним соціально-економічним інтересам сільського населення пріоритетного значення. Нездатність УЦР і уряду Гетьманської держави поєднати в своїх аграрних програмах інтереси держави і інтереси селянства зумовило падіння їхнього авторитету серед хліборобського населення Харківщини. Селянство в краї не відмовилося від ідеї української державності, але в умовах громадянського конфлікту розійшлося у поглядах на засоби її реалізації. Частина селянства губернії співпрацювала з УКП (б), але поряд співіснували й дві інші течії селянського руху – “уенерівське” й махновське повстанство, які мали власні суспільні уподобання . Неодностайнісь селянства у поглядах на вирішення національного питання призвела до загострення етнічних протиріч, ескалації збройного конфлікту в регіоні і ослаблення організаційної єдності селянського руху в Харківській губернії.

Література:
1. Реєнт О.П. Нариси з історії Української революції // Історія України. – 2000.- № 29-32. – С. 1-78.
2. Семененко В.І. Історія Східної України. Поновлення кайданів (1917-1922 роки). – Х.: Основа, 1995. – 400 с.
3. Захарченко П.Селянський рух в Україні у контексті антигетьманського повстання (осінь 1918р) – К.: Тов “Міжнар. фін.агенція”, 1997.- 46 с.
4. Reshetar, John S., Ir. The Ukrainian revolution, 1917- 1920: A study in nationalism. – Princeton (N.S): Princeton Univ. Press, 1952.-363 p.
5. Шамбаров В.Е. Белогвардейщина. Серия “История России”. Современный взгляд. – М.: “Алгоритм”, 1990. – 640 с.
6. Маce, James E. Communism and the dilemmas of national Liberation. National Communism in Soviet Ukraine 1918-1933. – Cambridge, Massachusetts, 1983. – XIV, 334 p.
7. Graziosi Andrea. A new, peculiar state. Explorations in Soviet History, 1917 – 1937. – Westport, Connecticut, London. – 2000. – 272 p.
8. Коваль Р. Отамани гайдамацького краю. 33 біографії. – К.: “Правда Ярославичів”, 1998. – 616 с.
9. Чоп В.М. Махновський рух в Україні 1917-1921 р. р.: Проблеми ідеології суспільного та військового устрою: Автореф. Дис...к-та істор.наук: 07.00.01./ Запорізький держ.ун-т.- Запоріжжя, 2002.- 19 с.
10. Семененко В.І. Над Харківщиною – революції тайфун // Слобожанщина. – 1999. - № 10. – С.123-180.
11. Хоменко А. Національний склад населення України по новіших даних //Червоний шлях. – 1923.- № 6-7. – С. 80-93.
12.Королівський С.М. Утворення Української Радянської держави //ХДУ. Учені записки. – Харків, 1957. – Том 89. – Труди історичного факультету. - С.9-40.
13. Бадєєва Л.І. Діяльність товариств “Просвіта” в Харківській губернії у 1917- 1920 р. р. // Збірник наукових праць. Серія “Історія та географія” Харк.держ. пед.ун-т ім. Г.С.Сковороди. – Харків: “ОВС”, 2001. – Вип.7.- С.32- 38.
14.Решодько П.Ф. Селянський рух у Харківській губернії (березень 1917 р.- січень 1918 р.) – Х.: Видавництво Харківського університету, 1972.-170с.
15. Ксензенко М.І. Завершення революційних земельних перетворень на Харківщині (грудень 1919 – березень 1921 р. р. ) – Х.: ХДУ, 1968.- 183 с.
16.Майстренко В.С. Столипінська аграрна реформа в Харківській губернії: Автореф. дис... к-та істор. наук: 07.00.01 / Харк. Держ.ун-т. – Х., 1997 – 22 с.
17.Захарченко П.П. Звенигородсько-Таращанське повстання на Київщині у 1918 році: погляд із сьогодення// Історія України.-1998.- № 7. – С.4-5.
18. ДАХО. Ф.Р. – 202. Оп.2. Спр.18. Арк.10.
19.Силантьєв В.И. Большевики и православная церковь на Украине в 20-е годы. – Х.: Харьковский государственный политехнический университет, 1998. – 232 с.
20.ДАХО.Ф.Р. – 202. Оп.2. Спр.20.Арк.29, 98.
21.ДАХО. Ф.Р.- 202. Оп.2. Спр.20. Арк.17.
22.ДАХО. Ф.Р.-202. Оп.2. Спр.22.Арк.145-145а.
23.ДАХО. Ф.Р.- 202.Оп.2. Спр.18.Арк.25-25 зв.
24.ДАХО.Ф.Р.- 202. Оп.1.Спр.14.Арк.201а
25.ДАХО. Ф.Р.- 202. Оп.1. Спр.18. Арк.1зв
26.ДАХО.Ф.Р.- 202.Оп.2.Спр.18.Арк. 5.
27.Там же. Арк.5 зв.
28.Там же. Арк.8.
29.Там же. Арк.15
30.Кучер О.О. Розгром збройної внутрішньої контрреволюції на Україні у 1921 – 1923 р. р. – Х.: Видавництво Харківського ун-ту, 1971. – 171 с.
31.Чоп В.М. Проблема місцевого самоврядування в ідеології та політичній практиці махновського руху (1917-1921 р. р.)// Наукові праці історичного факультету ЗДУ. – Запоріжжя: РД “Тандем – У”, 1999.- Вип.УІІІ. - С. 39 – 46.
32.Коммунистическая партия - вдохновитель и организатор объединительного движения украинского народа за образование СССР. Сборник документов и материалов.– К.: 1962,-452 с.
33.Сіваченко Є. Спалахи гніву народного: з історії селянського повстанського руху на Харківщині (1920 р.) // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. – т. 5. – Х.: Око. – 1995. – С.18-28.
34.Ганжа О.І. Українське селянство в період становлення тоталітарного режиму (1917 – 1927) – К.: Національна Академія наук України. Інститут Історії України, 2000. – 208 с.



Другие материалы по теме



Джерело: http://www.intellect.org.ua/index.php?lang=u&material_id=14257&theme_id=0
Категория: История--ххх | Додав: bes-kh (02-06-2007) | Автор: Ярослав МОТЕНКО
Переглядів: 3572 | Рейтинг: 4.7/3 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Реєстрація | вхід ]
Категорії каталога
История--ххх [141]
Туризм [93]
Достопримечательности [70]
Творчество [39]
Инфо, цифры, факты [86]
справочники, информация
Известные земляки [24]
Волчанцы всех стран соединяйтесь! [18]
Прочее [33]
СОБЫТИЯ [5]
Официоз [55]
Информация официальных органов, пресс-релизы
WOLF-ZONA [3]
Верхний Салтов: Гений Места [72]
ОТДЫХ НА ПЕЧЕНЕЖСКОМ ВОДОХРАНИЛИЩЕ [112]
ИСТОРИЯ>>> [3]
Коммерция [4]
Реклама, прайсы, объявления
Міні-чат
Опитування
Волчанск для Вас - это, прежде всего:

[ Результаты · Архив опросов ]

Всего ответов: 381
Друзі сайту

наша кнопка
Волчанск (Украина) - сайт земляков

Статистика

Онлайн всього: 1
Гості: 1
Користувачі: 0
Copyright "Bank e-Day" © 2019