Колишній сільський клуб перетворився в поліфункціональний заклад культури, де в одній із кімнат знаходиться бібліотека, в іншій кімнаті - зал народних звичаїв та обрядів, (тут розміщена національна та християнська символіка, атрибутика для проведення українських народних обрядів; в цьому залі також проходять тематичні вечори і зустрічі з видатними людьми району, з ветеранами, діячами культури, проводиться реєстрація шлюбу, свята жителів навколишніх сіл, вечори відпочинку для молоді).

В інших п'яти кімнатах розміщена експозиція музею.

В 1-му залі АРХЕОЛОГІЇ можна познайомитись з історією краю в епоху кам'яного віку, періоду міді та бронзи, періоду становлення класового суспільства.
Експозиція залу створена на багаточисельних археологічних та інших експонатах, що розповідають про найдревніший період історії Вовчанщини, заселеної первісною людиною біля 150 тис. років тому. На карті археологічних пам'ятників району виділені села: Огурцеве, Верхній Салтів, Старий Салтів, Білий Колодязь, Благодатне, Хотімля, Стариця, Метайлівка, Писарівка, Вовчанськ...

На території району досліджено кілька десятків пам'яток археології.

В ПЕРІОД НЕОЛІТУ (6-4 тис. р. до н.е. ) людина навчилась виготовляти кам'яні та кістяні знаряддя праці, будувати житло та добувати вогонь. Знаряддя виготовляли з використанням методу шліфування, свердління, розпилювання каменю, дерева та кістки. В цей час з'являється ліпний посуд, ручне ткацтво.
В вітрині - крем'яні наконечники стріл, кістяний гарпун, кістяні лощила, кам'яні сокири та молотки. Тут же - глиняний гостроденний посуд та посуд з плоским дном, прикрашений ямчатим та гребінчасто-накольчастим орнаментом. В іншій вітрині - різці, скребачки, ножі, проколки, інші крем'яні знаряддя праці, - людина використовувала їх під час полювання, для обробки дерева та кістки, будівництва житла, копання їстивних коренів.
Експонуються фрагменти кісток тварин ЛЬОДОВИКОВОГО ПЕРІОДУ: зуби мамонтів, копитце шерстистого носорогу, щелепа великоротого оленя, зкам'янілі молюски тощо.


МАТЕРІАЛИ НАСТУПНОГО РОЗДІЛУ ВІДОБРАЖАЮТЬ ЕПОХУ БРОНЗИ (кінець 3-го - початок 1-го тис. до н. е.). В експозиції - злиток міді, ливарний черпак, макет свердлильного станка та пристрою для добування вогню, кам'яні шліфовані сокири, зубила та молотки, тесла, ножеподібні пластини, кістяні лощила, розтиральник, глиняний посуд, прикрашений вірьовочним орнаментом тощо.
НАСТУПНА ВІТРИНА ВІДСВІЧУЄ ЕПОХУ ЗАЛІЗНОГО ВІКУ, коли наш край входив до складу ВЕЛИКОЇ СКІФІЇ (VII - III ст. до н,е.), - період швидкого розвитку землеробства та скотарства, високорозвинутих ремесел та торгівлі, - періоду виникнення класового суспільства.
В експозиції - вироби з заліза та золота (копії та оригінали), глиняний посуд, серпи, ножі, розтиральники, кам'яні сокири, риболовецькі грузила, прясла, прикраси, голограми різноманітних предметів, копії браслетів, фібул, шийних гривень, пластин з парадного головного убору, бляшок, підвісок. В іншій вітрині - графічний образ скіфського воїна зі зброєю: мечем-акінаком, залізним наконечником спису, бронзовими наконечниками стріл. Експонуються фрагменти панцирю, макет скіфського підкурганного поховання, малюнки, фотографії тощо.
У 2-ОМУ ЗАЛІ АРХЕОЛОГІЇ РОЗМІЩЕНА ЕКСПОЗИЦІЯ, ЩО ВІДОБРАЖАЄ САЛТІВСЬКУ КУЛЬТУРУ.
На карті визначена територія, яку займали племена аланів та праболгарів, їх сусідів: сіверян, в'ятичів, радимичів.
В вітринах - макет салтівського городища, катакомбного поховання, карта верхньосалтівського археологічного комплексу, схеми, малюнки, фотографії. Відвідувачі дізнаються, що то є салтівська культура, почують про історію відкриття та дослідження унікального некрополя часів раннього середньовіччя.
У 1900 році місцевий учитель Бабенко Василь Олексійович одержав анкету від Комітету по підготовці ХП Археологічного з'їзду з проханням повідомити про історичні та археологічні пам'ятники навколо села Верхній Салтів. Василь Олексійович почав розпитувати місцевих жителів та проводити пошуки старовинніх предметів в навколишніх ярках. Під час пошуків він і знайшов могильник. Це відкриття поклало початок дослідженню археологічної культури, що одержала назву Салтівської. Дізнавшись про могильник, відкритий в селі Верхній Салтів, Харківський університет відразу відрядив своїх представників - П.П.Єфіменка та М.Є.Воронця, які підтвердили важливість знахідки. У наступному, 1901 році, в селі розпочались археологічні дослідження, в яких брали участь вчені університету, світила історії та археології світового значення того часу.
В 1902 РОЦІ ХП-Й АРХЕОЛОГІЧНИЙ З'ЇЗД ПОВІДОМИВ ВСЬОМУ СВІТУ ПРО НОВЕ АРХЕОЛОГІЧНЕ ВІДКРИТТЯ - САЛТІВСЬКУ КУЛЬТУРУ.
З тієї пори тут щороку працює по кілька археологічних експедицій з різних наукових закладів країни. Завдяки залученню матеріалів досліджень археологів, істориків, етнографів, антропологів була відтворена картина життя племен, які мешкали в VIII - X ст. н.е. на місці нинішнього села Верхній Салтів.
В ЕПОХУ РАННЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ (VIII - X ст. ст. н. е.) цю землю заселяли племена аланів та так званих “чорних булгарів” які входили до складу Хазарського каганату.
Прийшли вони з Північного Предкавказзя, тиснені войовничими арабами. На новому місці розквітла економіка і культура племен. В цей час і був збудований Салтів - велике і добре укріплене місто, адміністративний і торгівельний центр. Тут була ставка Каганату, до складу якого входило біля двадцяти п'яти племен. З цього прикордонного центру аланські та болгарські вершники здійснювали набіги на сусідні слов'янські племена радомичів, в'ятичів, сіверян. Збір данини було основним заняттям салтів'ян. Місто Салтів (Савгар) описував знаменитий арабський вчений і мандрівник Мохамед Ідрісі. Архітектурою воно було схоже на Саркел хазарський, збудований візантійцями у степовому Криму. Міста з каміння на півдні Росії будували тільки в Хазарії, спеціально запрошеними грецькими інженерами. Савгар зводив візантійський майстер Петрика. Про це місто згадували і княжі літописці.
Савгар займав 120 га, розміщувався він на правому березі Дінця (на схилах пагорбів, терасі та заплавах річки).
У південно-східній частині знаходилась міцна фортеця з кам'яною цитаделлю. До фортеці прилягав великий посад. Городище з трьох боків, крім зверненого до річки, було оточене земляним валом і ровом. Схил до річки був штучно зрізаний під кутом близько 45 градусів, тому був практично неприступний для ворога
Посеред городища, під прямим кутом до річки, проходив глибокий рів, який ділив фортецю на дві частини: північну і південну. Північна частина фортеці являла собою цитадель, по її периметру за земляними укріпленнями, стояли кам'яні стіни. Товщина стіни сягала чотирьох метрів. З обох сторін стіни був кам'яний панцир, викладений з кам'яних плит великих розмірів. Внутрішня частина панцирю заповнювалась землею, щебнем, а потім все це кілька разів заливалось водою, утрамбовувалось. В десяти метрах від південно-західного кута знаходилась вежа, а неподалік від неї розміщувався вхід в городище. В городищі жили представники влади та їх оточення, - в основному алани та євреї-торговці.
Через рів був перекинутий міст, зроблений з рухомих частин так, щоб його можна було підіймати при допомозі “журавця”-коловорота. На високій вежі вдень і вночі чатували дозорці -“салти”. З вежі та муру фортеці зручно було обстрілювати ворога.
Навкруги городища знаходилось кілька неукріплених поселень. В разі небезпеки населення шукало захисту за стінами фортеці.
Площа селищ в багато разів перевищувала площу городища. Житла на селищі були в основному у вигляді напівземлянок та юрт.
Місто було перевальним пунктом на схрещенні суходільних та річкових доріг.
Але прийшов.час, коли слов'янські племена об'єднались, утворивши Київську Русь. В цей час між племенами Хазарського каганату розпочалась ворожнеча. Каган і вся ітильська знать прийняла юдаїзм, - це їх відірвало від решти хазарської аристократії, що була в далеких провінціях. Ворожнеча ослабила каганат. Горів степ, і в цьому диму почали проникати в Хазарію руси, кочові орди угрів, печенігів...
У 965 році князь Святослав Ігорович подолав каганське військо. Арабський письменник Ібн-Хаукаль пише, що “руси пограбували все, що належало людям хазарським, аланським і булгарським”.
“Чорні булгари”, покинувши наш край, ще довго блукали в степах між Дніпром і Доном. (У війні з ними загинув син київського князя Аскольда). В кінці кінців племена “чорних булгар” відкочували до Дуни (Дунаю), де ще в 681 році болгарський хан Аспарух заснував Дунайську Болгарію. Поступово місцеві слов'яни засимілювали булгар, і від кочівників залишилася лише назва країни - Болгарія.
Алани поселилися на Північному Кавказі (північні осетинці їх нащадки). Пізніше Київська держава підтримувала зв'язки з Кавказом, і князі одружувалися з осетинськими красунями-князівнами, прямими нащадками аланів.
Євреї пішли своїми торгівельними шляхами на “землю обєтованную”.
Опустіло славне місто Савгар (Салтів). Заселяючі його племена залишили по собі археологічне диво - некрополь раннього середньовіччя, рівного якому немає в усьому світі.
ЗА ДОКУМЕНТАМИ ФАХІВЦІВ, У РЕГІОНІ ПОНАД 45 ТИСЯЧ КАТАКОМБНИХ поховаь і понад 35 тисяч ЯМНИХ. З 1901 року досліджено десь 1500 поховань.

АЛАНО-БОЛГАРСЬКЕ НАСЕЛЕННЯ САЛТОВА ЗАЙМАЛОСЬ ЗЕМЛЕРОБСТВОМ, СКОТАРСТВОМ, БУЛИ РОЗВИНУТІ РІЗНІ РЕМЕСЛА. Але салти, в першу чергу, були воїнами, тому велике значення мав розвиток МЕТАЛУРГІЙНОГО ВИРОБНИЦТВА. В Салтові були свої кузні, де методом ковки виготовлялись суцільно-залізні та суцільно-сталеві вироби. Це дозволяло забезпечувати населення Салтова різноманітними знаряддями праці, предметами побуту та (і це основне) зброєю та кінською збруєю місцевого виготовлення.
В експозиції залу - сиродувний горн, криця, шаблі, обушки-кистені, бойові та господарчі сокири, дротики, наконечники списів та стріл, кинджали, ножі, стремена, вудила, псалії, рала, окуття заступів, мотиги, ложкорізи, різноманітний інструмент тощо.

Високого рівня досягла ОБРОБКА КОЛЬОРОВИХ МЕТАЛІВ, про що свідчать знахідки спеціалізованих знарядь праці (ковадла різних розмірів і конфігурацій, молотки і молоточки, пуансони, зубила, різці, обценьки, волочильні дошки, тощо) та ювелірних виробів. В вітрині: пряжки, декоративні бляшки від одягу і поясів, сережки, браслети, каблучки, туалетні скриньки, ланцюжки, ґудзики, бубенці, підвіски...
Розвинено було ГОНЧАРНЕ РЕМЕСЛО. Основна маса посуду виготовлялася на ручному чи ножному гончарному крузі. Але не рідко зустрічаються посудини, виліплені вручну. Глечики, горщики, кухлі, миски, кружечки, амфори, макітри, різноманітні статуетки, - ось далеко не весь перелік салтівської кераміки. Все це можна побачити на подіумах. Поверхня виробів покривалась орнаментом, лощилась, на дно ставилось клеймо майстра. В Салтові знаходять велику кількість імпортної кераміки - амфори та червоноглиняні глечики з міст Північного Причорномор'я. В свою чергу, салтівська кераміка експортувалась в сусідні слов'янські поселення.
Серед ремесел місцевого населення слід підкреслити розвиток ДЕРЕВООБРОБКИ, про що свідчать знахідки великої кількості інструментів деревообробного виробництва, що також можна побачити в вітринах.
Про іншу галузь виробництва - ДОБУВАННЯ ТА ОБРОБІТОК КАМЕНЮ - відомо, що на господарські потреби йшло каміння (піщаник, кварцит, сланець) місцевого походження. Його добували в каменоломні, що знаходилась на місці теперішнього колгоспного саду. Каміння йшло на будівництво цитаделі, на укріплення стін колодязів, для виготовлення жорен, точильних брусків, ливарних форм, риболовецьких грузил, пряслиць, амулетів. Основні прийоми, якими користувались каменярі-салтівці були: довбання, пиляння, свердління, різьблення, шліфування, стесування.
Доповнюють експозицію знахідки, що свідчать про те, що на поселенні було розвинуте ТКАЦТВО: фрагменти тканини, ткацькі прясла тощо.
Про існування зв'язків салтівських племен з іншими розвинутими цивілізаціями: Візантією, Арабським Халіфатом, - свідчать знахідки предметів (монет, посуду та прикрас), виготовлених в цих краях - вони прикрашають експозицію музею.
Знання про світ передавалось за допомогою міфотворення. ПОКЛОНЯЛИСЬ АЛАНИ ТА БОЛГАРИ БОЖЕСТВУ СВІТЛА ТА СОНЦЯ - ТЕГРИХАНОВІ.
З 965 року Савгар (Салтів, Сарада, він же Салтанов Колодязь) перестав існувати. Лише в XI ст. його відбудував половецький хан Кончак (онук Шарукана), перетворивши його в один із центрів своєї держави, звідки він робив набіги на Київське та Переяславське князівства, прагнучи помститися Києву за свого діда Шарукана, якого Володимир Мономах розгромив на місці сучасного Чугуєва (за іншими джерелами -Салтова)
Тут, біля Верхнього Салтова - на Кочаковім полі -, в 1185 році відбулася битва з половцями, змальована в “Слові о полку Ігоревім”.
В музейній експозиції - окремий КОМПЛЕКС, ПРИСВЯЧЕНИЙ “СЛОВУ О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ”.Описуючи невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря проти половців (1185р.), автор закликає всіх руських князів покінчити з усобицями і об'єднатися перед лицем зовнішніх ворогів. Автор згадує талановитого галицького князя Ярослава Осмомисла: “Осмомисле Ярославе! Ти відкриваєш ворота Києву, стріляєш ти з батьківського золотого престолу на САЛТАНІВ, що за землями...” В “Слові” згадується також і Бусів Яр, і Каганський Колодязь, і САЛТИ - назви, пов"язані з нашим населенним пунктом. В експозиції - текст “Слова” на старо-російській мові та його переклади на українську, білоруську та російську мови.
Потім були часи ТАТАРО-МОНГОЛЬСЬКОГО ІГА 1242-1480 Р. Р.), ЧАСИ “ДИКОГО ПОЛЯ”...
Литовці, татари, турки... Які тільки племена і народи не побували тут! А в ХVII ст. розпочалась українська та російська колонізація слобожанських земель “черкасами” - козаками, вихідцями з Подніпров'я та “москалями” - служилими людьми Московської держави. В експозиції - предмети тих часів (посуд, прикраси, зброя, знаряддя праці тощо).
1652 РІК ОФІЦІЙНО Є РОКОМ ЗАСНУВАННЯ САЛТОВСЬКОЇ СЛОБОДИ, коли за наказом царя Михайла Федоровича на Салтівськім городищі селяться 19 сімей боярських дітей.
З 1659 РОКУ ЗА ДОЗВОЛОМ МОСКОВСЬКОГО ЦАРЯ ОЛЕКСІЯ МИХАЙЛОВИЧА НА САЛТІВСЬКІМ ГОРОДИЩІ РОЗПОЧАТО БУДІВНИЦТВО МІСТА. В вітрині - російські монети, копія листа салтівського осадчого Івана Семенова Московському царю, карта-схема міста тих часів, фотокартки, зразки козацької зброї. Експонуються кайдани - адже Верхній Салтів в XVIII ст. був місцем заслання колодників.
За 1674 рік зберігся такий опис Салтова: “...И город Салтов построен на Салтовском городище, обставлен дубовым лесом вышиной в две сажени, по городу две башни проезжих (с воротами), две наугольных (с чердаками) и две глухих. Внутри города тайник, который идет от городской стены к Донцу на 23 сажени. В городе же Государева Богомольная Соборная церьковь, Пристол Живоначальныя Троицы, погреб для пороху, одна железная пищаль, 96 ядер и 7 пудов пороху...»
В той час на Дінці збудовано млин, сукновальню, на пагорбі - дерев'яну церкву. Поселенці розводили пасіки, відвойовували пашницю у лісів, почало розвиватись розпашне землеробство, скотарство, різні промисли та ремесла, торгівля. Бере початок український ляльковий театр - ВЕРТЕП. Оригінальний зразок вертепу та ляльки звертають увагу відвідувачів.


По селах ходять троїсті музики, поодинокі кобзарі. В вітрині - українські народні інструменти.

НАСТУПНИЙ ЗАЛ - ЕТНОГРАФІЯ СЛОБОЖАНЩИНИ КІНЦЯ XIX -ПОЧАТКУ XX СТ.
Розділ сільсько-господарська культура, землеробна техніка, скотарство.
В експозиції - знаряддя обробітку ґрунту: лопата, тяпка, рало, плуг, борона; знаряддя збору зернових: серп, коса, вили, граблі, грабки; знаряддя обмолоту: ціп, кичига, редзвін, драбинки-оббивалки; знаряддя віяння: дерев'яна лопата, грохот, сито; знаряддя переробки вирощеного врожаю: жорна ручних млинів, крупорушки, малюнки водяного млина та вітряка; знаряддя сіяння - малюнок сіялки.
В вітрині - сорти злакових та круп'яних культур, які були розповсюджені в ті часи.
Наступний розділ - поселення, двір, житло.
В експозиції - на подіумі - макет садиби селянина: біла хата крита соломою, клуня, сажа, сінник, сарай, колодязь з журавлем, на сухій грушці - гніздо лелеки. Садиба обнесена плетеним тином.
Окремим комплексом відтворено ІНТЕР'ЄР СЕЛЯНСЬКОЇ ХАТИ, де в повному об'ємі розміщено хатнє начиння, одяг, традиційні страви, посуд, меблі: піч, лежанка, піл (настил з дощок), скриня, бодня, стіл з традиційними українськими стравами, колиска, шаплик, жлукто, діжа, лаханка, масничка з колотушкою, мисник з посудом, прикрашений “тарілковим” рушником, товкач, макогін, копистки, рогачі, кочерги, чаплійки, макітри, чавуни, хлібна лопата, ослін, диван, ліхтар, грамофон, на покуті - ікони, прикрашені рушником, домоткані килимки, завіски, рядна, самовар з чоботом, висять пучечки лікарських рослин - оберігів, - ось далеко не весь перелік предметів, представлених в цьому комплексі.


Далі в експозиції відображені РЕМЕСЛА, які буди розвинуті в Верхнім Салтові на межі XIX -XX ст.
На подіумі і в вітрині представлено таке ремесло, як ДЕРЕВООБРОБІТОК (теслярство, столярство, стельмахство, ложкарство, гребінництво, бондарство, плетіння з рослинних матеріалів). В експозиції - предмети деревообробки та інструменти ремісників: столярні виборки, рубанки, фуганки, пилки, молотки і молоточки, гребні та гребінкки, прядка, колесо з гарби, діжка, ступа, ярмо, дерев'яне корито, інші предмети з дерева та плетені вироби з рослинних матеріалів.
Далі в експозиції представлене таке ремесло слобожан, як ВИГОТОВЛЕННЯ ВОЛОКНА З КОНОПЛІ та ТКАЦТВО. На подіумі - 2 вида рослини, з якої виготовлялось волокно: матірка і плоскінь, прядиво, мички, терниця, кужіль, чесальна щітка, веретено, прядка, пристрій для ткання поясів (бердо), ткацький верстат, натуральні барвники для пряжі: кора дуба та вільхи, лушпиння цибулі, лушпиння квасолі, насіння соняшника, кошеніль, материнка, спориш, листя берези тощо. Лежать шматки готового полотна.


У Верхньому Салтові кожна родина займалась виготовленням полотна з конопель. На Дінці коноплі вимочували. Там же, на березі річки, на траві розстеляли готові шматки полотна - для відбілювання.
Під час етнографічних експедицій співробітниками музею зібрано цікавий матеріал, що торкається побуту та ремесел слобожан на рубежі ХІХ - XX ст.ст. Цей матеріал став базою для формування експозиції музею.
Наступний розділ - ГОНЧАРСТВО.

В центрі залу - гончарне коло, поряд - на подіумі - вироби гончарів: кахлі, черепиця, цегла, глечики, миски, макітри, кухлі та предмети, якими користувались гончарі при обробці виробів (розпису, гравіруванню та покриванні поливою): квач, пір'я, стек, ріжок. В Верхньому Салтові гончарна майстерня була на Нетечі, в Замуйлянському ярку. Тут дуже якісна глина. Власником майстерні був Капинос Авдій, він досконально володів таїнствами гончарної справи, місцеві жителі називали його чарівником, казали, що він знався з якоюсь силою, що допомагала йому в складному творчому процесі - народженні з землі (глини) дзвінкого виробу.
Далі в експозиції представлено таке ремесло слобожан, як МЕТАЛУРГІЯ ТА ОБРОБКА ЗАЛІЗА. Добування заліза на Україні має давні й багаті традиції. Його добували з болотяної руди. Найважливішим і найпоширенішим ремеслом, пов'язаним з обробкою заліза, було КОВАЛЬСТВО. В селі Верхній Салтів ковальський промисел існував аж до середини XX сторіччя. На пагорбі розміщувалась кузня з необхідними атрибутами: горном, кувадлом, точилом, коритом з водою для гартування, стояком для підковки чобіт, навісом та стовпом для прив'язування коней, коли їх підковували. Останнім ковалем, якого пам'ятають верхньосалтівці, був Печенізький Петро Гаврилович, молотобійцем у нього був Білай Мусій. Кузня була своєрідним клубом, де збиралось чоловіче населення села. Ковалів, як і гончарів, з давніх часів наділяли містичними властивостями, їх навіть ховали окремо, як знахарів і ворожок.
В експозиції на подіумі - ковальський міх, молоти, обценьки, рубила, зубила, пробійники, пили, розточки, лещата, ножиці по металу тощо. Виставлені речі, виготовлені місцевими ковалями - сокири, ножі, лопати, сапи, лемеші, цвяхи, замки, стремена, підкови, оковка коліс.
Ще один промисел, який був розвинутий на Слобожанщині - БДЖІЛЬНИЦТВО - представлено вуликами різних видів (сапетковий, вулик-дуплянка, рамковий) та інструментарієм пасічника: рамками, скребачками, курушками, спеціальними ножами тощо. На подіумі - мед в сотах, віск, прополіс, медовуха, свічки.
Перші переселенці (козаки-“черкаси” та росіяни - “москалі”) біля своїх осель відразу заводили пасіки. Вулики, в основному, були сапетові (плетені з лози, соломи, рогози чи очерету, ложкоподібної форми, усередині їх обмазували глиною. Були й дуплянки (пеньки). Цікавим був ще один вид пасік: місцеві жителі в навколишніх лісах мітили дупла з сім'ями диких бджіл, тим самим привласнюючи їх. Рамковий вулик з'явився в кінці XIX ст. Пасіки розміщували на лісових галявинах чи в садках, в затишних місцях, огороджували їх плетеними парканами. На пагорбах будували спеціальні льохи, де зберігали вулики взимку. Весною, на Теплого Олексія, пасіки виставляли на вулицю, вивозили ближче до медоносів - гречки чи липи. Мед вибирали двічі: 20 липня і у вересні.
У пасіковому побуті верхньосалтівців виробилося своєрідне звичаєве право, яке досить суворо регламентувалось. Наприклад, за литовським статутом, була узаконена смертна кара за крадіжку бджіл. На Слобожанщині цей закон також діяв.
З меду козаки варили медовуху, яку вони вживали в великих кількостях. Бочки з медом возили продавати (на човнах, плавом - по Дінцю) на Дон і на Кубань. Виготовлені з воску свічки відвозили в Білгородський Миколаївський монастир, або ж вивозили на ярмарки до Харкова, Вовчанська, Білгорода,..
Окремим розділом в експозиції музею виступає постійно діюча виставка “СУЧАСНІ ХУДОЖНІ РЕМЕСЛА верхньосалтівців”: художня та народна вишивка, декоративне в'язання крючком, плетіння з рослинних матеріалів, різьб'ярство, інтарсія тощо. Серед експонатів - вироби народних умільців - рушники, килимки, скатертини, наволочки, естампи, ікони, серветки, ламбрікени, вази, серветниці, кошики, скульптура з дерева, скриньки, інкрустовані соломою тощо.
Експозицію доповнює галерея картин самодіяльних художників села, а також одне з яскравих орнаментальних видів мистецтва - ПИСАНКАРСТВО - у вигляді як готових писанок, так і предметів, якими користуються писанкарі під час розпису: писанок, барвники, віск, свічка, парафін. Писанки ще за часів язичництва мали символічне значення, - пізніше вони були включені до культової сфери християнства.
Окрасою інтер'єру музею є вишиті рушники. КОЛЕКЦІЯ СЛОБОЖАНСЬКИХ РУШНИКІВ - гордість музею. Всі вони зібрані у Вовчанському районі. Безцінні реліквії, збережені в скринях, які передавались від матері до дочки. За кожним - легенда, історія створення. У візерунках вишивок майстрині розповідали про свої почуття, думки, сподівання, страждання. Тому вишивки - радісні й веселі чи сумні й замріяні.
На рушники, як на своєрідну ікону, наносили язичницькі зображення, їх розвішували у священних гаях.
Святий кут - покуть - прикрашав найкращий, найвеселіший родинний рушник.
Орнаменти на рушниках - то своєрідна книга народної мудрості. Нажаль, ще не все вдалося в цій книзі прочитати, розгадати, а про багато що вже ніколи не прийдеться дізнатись - час згаяно. І все-таки казки, прислів'я, пісні допомагають розкрити зміст деяких орнаментальних форм. Кожен мотив - то відбиток тисячолітньої історії. Чудові орнаменти показують, що майстрині володіли прийомами компонування, відчуттям кольору, вміло підбирали техніку виконання. Характерною особливістю кожного рушника є поєднання в одному виробі кількох технік.
В відділі краєзнавства завершує музейну експозицію розділ “ВОНИ ЗАЛИШИЛИ СВІЙ СЛІД В ІСТОРІЇ СЕЛА”. Відвідувачі дізнаються про козацьких предводителів Якова Острянина та Івана Семенова; етнографа, географа, історика Пасека Вадима Васильовича; мецената, голову земської управи Вовчанського повіту Колокольцова Василя Григоровича; родину Бітусів, більшість членів якої працювали в одній команді з Колокольцовим; першовідкривача Салтівської культури Бабенка Василя Олексійовича; першу жінку-професора етнографа та історика Єфіменко Олександру Яківну; героїв Великої Вітчизняної війни Вовчанського району.
Є відомості про захисників Верхнього Салтова героїв-танкістів Гокова Пилипа Антоновича, Блинова Микиту Павловича, про нашого земляка-героя Мартиненко Івана Володимировича, який в часи ВВВ служив на підводнім човні разом зі знаменитим Олександром Марінеско та інших.
Відвідувачі можуть познайомитися з СІЛЬСЬКОЮ КНИГОЮ ПАМ'ЯТІ, де внесено 285 прізвищ воїнів, полеглих за село Верхній Салтів. В вітрині - ДОШКА ПАМ'ЯТІ, в якій поіменно згадані всі верхньосалтівці, які в 1941 році пішли на фронт і не повернулись в рідне село, їх могили розкидані по всій Європі. 285 імен... Вражає збіг цих чисел.
На подіумі - чисельні радянські та німецькі залишки воєнних дій - фрагменти зброї, каски, артилерійські гільзи, фляги, портупея та компас командира, шматки колючого дроту, патрони, бойові нагороди, документи.
На подіумі - книги Єфіменко О.Я., Пасека В.В., Бабенка В.О., рукопис М.П.Бітуса, О.В.Бітус, особисті речі Колокольцова В.Г., їх фотокартки тощо.
Звертає на себе увагу рукописна книга “ЗНАЙОМТЕСЬ, ВЕРХНІЙ САЛТІВ”, де в фотографіях та рукописних свідченнях відображена історія села, природа краю, проблеми екології, геологічна історія, корисні копалини, охоронні природний та археологічний комплекси, топоніміка населених пунктів та урочищ поблизу села тощо. В книгу ввійшов матеріал, зібраний під час етнографічних експедицій.
Зараз Верхній Салтів - передусім, це археологічна царина, місце для досліджень, написання книг, захисту дисертацій. Крім науковців, приїздять до нас туристи з усіх континентів.
В музеї проводять уроки народознавства. Учні шкіл області наглядно можуть побачити, чим і як жили їхні предки - слобожани. Ці уроки допомагають молодим українцям усвідомити свої витоки, відчути свою самобутність.



Скачать путеводитель по музею в формате PDF

------------------------------------------------------------------------------------
Шановні панове! Запрошуємо вас відвідати
Історико-археологічний
музеи-заповідник «Верхній ><Салтів»
До Ваших послуг
Стаціонарні експозиції:
Салтівська археологічна культура,
Етнографія Слобожанщини кінця XIX—поч XX ст.
Верхній Салтів у персоналіях
У супроводі екскурсовода передбачені піші та авто туристичні маршрути до:
1.Некрополя часів раннього середньовіччя (УПІ-Х ст.н.е.) (с Верхній Салтів)
2.Залишків салтівського городища і селища (с. Верхній Салтів)
3.Старовинного капище часів раннього середньовіччя (с. Верхня Писарівка)
4.Залишків кам'яної копальні, де добувалося каміння для будівництва Салтівської цитаделі (VIII
- X ст. н.е.) (с. Верхній Салтів)
5.Скіфського підкурганного поховання «Коб'якова могила» (с. Верхній Салтів)
6.Поля Кончакового, де відбулася битва русичів з половецьким ханом Кончаком.
7.Озер метеоритного походження (с. Верхній Салтів)
8.Місця загибелі Єфименко О.Я. (с. Революційне)
9.Місця поховання Єфіменко О.Я. (с. Революційне)
10.Козацької могили отамана Василя Гордієнка (с. Верхній. Салтів)

Режим робота: 9.00 —17.00
Перерва: 13.00—14.00
Вихідний—понеділок